Голод

6
10 квітня 2014

Ми скучили та зголодніли.

Ми – це мешканці Києва та інших міст України. Скучили ми один за одним у цивільних строях, без камуфляжу та саморобної зброї в руках. Зголодніли ми за сценами мирного життя.

Це аж ніяк не означає втому чи кінець боротьби. Навпаки – таким чином боротьба та її смак іще більш відчутні. М’язи контролю за владою та відповідальності за подальший розвиток країни зміцніли. Саме в такі моменти цей факт стає особливо прозорим та зрозумілим.

 Лариса Денисенко

Я замислилася про це ввечері 8 квітня – в день відкриття Книжкового Арсеналу. Аншлаги у всіх презентаційних залах, де відбувалися події, на прес-конференції – 11 телекамер, організатори та гості нон-стоп роздають коментарі, письменники ставлять по півсотні підписів під час спонтанних автограф-сесій… навіть Катя Осадча вписала цю літературну подію в контекст "світського життя" - здається, це сталося вперше.  А ще саме під час Книжкового Арсеналу вперше український письменник – Андрій Курков – став кавалером ордену Почесного легіону.

Цього року до Книжкового Арсеналу якась особлива увага відвідувачів, учасників та медіа. Мені складно її описати, бо я сторона зацікавлена. Але ця увага дуже відчутна.

Чому так відбувається?

 

Моє особисте пояснення – є потреба відчути, що життя продовжується. І що існують не тільки новини про Крим та сепаратиські провокації в східних областях України. І що можна говорити не тільки про поточні події у Верховній раді чи президентські перегони.

І що можна говорити про політику на іншому рівні – піднятися та подивитися на перспективу. Що можна не обговорювати бійки депутатів, а спробувати зазирнути в майбутнє та сформулювати, яку Україну ми хочемо будувати, які книжки хочемо писати, видавати, читати. Зрозуміти, яких культур сучасної України потребуємо, які культури творимо.

 Жадан і Малкович

Книжковий Арсенал дає відчуття, що ми живі. Я особисто вперше за чотири місяці побачила всіх своїх дорогих друзів і подруг не у строях мітингувальників. Без берців, на підборах, в коктейльних сукнях, у смокінгах з метеликами ці люди продовжують бути борцями, ефективними менеджерами, культуртрегерами, які так довго і так добре були присутні на Майдані.

Саме тут, на відкритті Книжкового Арсеналу я зрозуміла, що війна нас не зламала. Просто ми скучили та зголодніли. Все, як описував Ремарк – навіть в окопах є час для митей обіду, перекуру чи анекдотів. 

powered by lun.ua