"Федералізація" і "децентралізація" - такі поняття увірвалися у наше життя практично рік тому. Першого вимагала Партія Регіонів в унісон з Росією після перемоги Майдану, другого – українська влада. Та у чому ж різниця і чи дійсно на практиці в Україні починається децентралізація?
Насправді федералізація, запропонована представниками "ДНР", "ЛНР" і РФ, нічим не відрізається від централізованого державного апарату, а її головною метою є подальша концентрація влади в одних руках. Просто вона переходить зі столиці держави до колишнього обласного центру. А громади містечок і селищ у такому випадку стають пасивними спостерігачами, в житті яких практично нічого не змінюється.
Інша ж справа децентралізація, головною метою якої є надання повноважень саме містам і селищам. Її головна перевага у тому, що влада, спущена на місця, стає більш наближеною до територіальних громад, і їй важче вдаватися до маніпуляцій і популізму. А це, своєю чергою, дає можливість людям сильніше на неї впливати, виборюючи більш якісні послуги. Елементарно людям краще зрозуміло, хто і за що відповідає, і чому, наприклад, погані дороги при наявних коштах ремонтують повільно і недбало.
Якщо з колишньою ПР, "ДНР", "ЛНР" і Росією все зрозуміло, то курс нинішньої української влади ніяк не можна назвати шляхом до децентралізації. Явним прикладом такого є ситуація на Донеччині, де представники центральної влади вдаються до неофеодалізму у місті, яке ще нещодавно було символом гібридної війни з Росією. І де надзвичайними зусиллями була встановлена демократична і досить відкрита українська місцева влада.
Читай також:
Мова йде про "призначення" вже колишнього радника голови Донецької облдержадміністрації Ярослава Секірожа на посаду заступника в.о. міського голови Слов’янська Олега Зонтова. Зауважте, що Секірож відтепер буде відати економічним і промисловим розвитком міста. Цікаво, що призначення заступника в.о. міському голові Зонтову лобіював заступник донецького губернатора також з економічної діяльності Олександр Клименко, який зі слів місцевих активістів, "продавлював" Секірожа, натякаючи депутатам і в.о. голови про "залежність" міськради від центральної виконавчої влади.
Як вам така децентралізація? І навіть тиск не допоміг, що змусило прийняти рішення міськради з певними порушеннями, адже за нового заступника мала проголосувати більшість Слов’янської міськради. Натомість проголосувало 30 депутатів із 34 присутніх з усього депутатського корпусу міста, загальною чисельністю в 60 обранців. Це добре видно на відео голосування, де з чотирьох депутатів, що утрималися від такого рішення, лічильна комісія помітила лише трьох.
Вся ця історія свідчить про намагання централізувати економічні процеси в області групою осіб, що колись концентрувалася у донецькому обласному осередку "Нашої України", з якої, до речі, вийшов інший Кліменко, а саме екс-голова податкового міністерства доходів і зборів. Думаю, що про особливості цієї партійної структури в Донецькій області і про те, хто мав на неї активний вплив, розповідати не треба.
Однак повернемося до прецеденту лобіювання заступника зверху. По самому Секірожу існує дуже багато питань. Це і його перебування в захопленій сепаратистами Донецькій облдержадміністрації весною 2014 року, і наявність його обличчя на рекламних щитах центральних вулиць Донецька тоді, коли проукраїнських активістів вже переслідували та чинили над ними фізичні розправи; його явна залежність від старших колег, які використовують зручний принцип молодих і активний облич.
Але у всій цій ситуації найбільш відвертим є саме факт грубого порушення принципу децентралізації і власне місцевого самоврядування, що показує всю сутність такого процесу в Україні. І робиться це у місті, де з великими проблемами завдяки зусиллям місцевої громади було усунуто від влади не тільки колишнього міського голив Нелю Штепу, але і її поплічників. Де дійсно, за допомогою тиску громадськості, міська влада почала показувати приклад прозорості і відкритості всім містам Донеччини.
Цікаво, що сьогоднішній донецький губернатор Кіхтенко разом зі своїм помічником не дозволяють собі подібних речей у містах, що повністю підконтрольні колишнім регіоналам. Подібного немає в містах, де мери і депутати тільки-но й чекають повернення "ДНР". Натомість губернатор і його заступник порушують принципи децентралізації там, де велика кількість громадян тільки-но почали дійсно вірити в Україну. Вже зрозуміло, що такі дії тільки вбивають пориви людей, які вийшли на вулиці весною 2014 року за патріотичним покликом.
Звісно, громади Донеччини і Слов’янська зокрема, ще скажуть своє слово. Не тільки у блогах, статтях і постах у соціальних мережах. Але не слід дивуватися, що при явному порушенні центральною владою та її представниками принципів самоврядування, принижуючи цим повагу людей до себе й своєї країни, на Донеччині буде стрімко падати підтримка української державності, а ідеї власних республік навпаки набиратимуть оберти. Патріотичному громадянину просто нічого буде протиставляти ідейному сепаратисту, окрім свого розбитого лоба об українську неофеодальну реальність. Поки децентралізація в Україні залишиться тільки ідеологічним посилом, яким влада відбиватиметься від федерації, що війною намагається протиснути РФ та її "республіки".
