Вище ненависті

18
15 березня 2015

13 березня 2014 року на проукраїнському мітингу в Донецьку був убитий Дмитро Чернявський. Він став першою жертвою серед багатьох, що віддали своє життя у війні за Єдність і незалежність України.

Та на жаль, втрата чесних і відданих людей, привела багатьох українців до ненависті і жага до помсти. Останнім часом лунають заклики, аби ті, хто розпалював і підтримував сепаратистський рух на Сході, отримали своє "справедливе покарання". І лунає це не як покарання задля виправлення, а як покарання задля помсти.

Більше того, це бажання помсти змушує багатьох громадян думати, що люди з пасивною позицією в часи розпалювання сепаратизму на Донбасі, сьогодні отримують справедливе покарання живучи практично на заблокованих територіях.

Та такий стан є надзвичайно хибним і навіть небезпечним, і його розповсюдження серед кожного українця може привести до страшних наслідків. І навіть більше, бо відповідь на питання - "Чого українці сьогодні хочуть найбільше всього: жити чи мститися?" визначить їх цивілізаційний вибір. Так, саме цивілізаційний вибір!

Для цього варто порівняти дві країни: Росію, яка шукає справедливості у всіх своїх чинках (навіть нелюдських) і воює з усіма до останнього, і Німеччину, яка знайшла в собі силу поставити хрест на всіх образах і знайти сили жити майбутнім.  А у останніх було багато приводів піти іншим шляхом.

До прикладу, майже під кінець війни, в лютому 1945 року, союзники розгромили Дрезден, знищивши десятки тисяч людей в місті, яке не мало ні значних збройних заводів, ні потужних військових підрозділів. Або ґвалтування і знущання над німецькими жінками і дітьми під час входу Радянської армії в країну. Та німці мали достатньо досвіду, аби зрозуміти, що ненависть і бажання помсти веде виключно до страшних наслідків.

По суті, програш після Першої світової ці почуття і породив, а потім спровокував ріст підтримки нацизму, знищення євреїв і циган та розпалення Другої світової війни.

Звісно, хтось заперечить, що німецький народ поставили в умови демілітаризації, чим запобігли їхньому можливому бажанню знов піти шляхом помсти. Та це не далеко не вся правда. Адже каяття і прощення відходило виключно від німецького народу, який сьогодні маючи всі можливості піти проти шляху майбутнього, не розпалює ненависть.

В цій історії перемоги німців над бажанням помсти нас цікавить саме перемога над ненавистю до тих, хто забрав життя наших рідних і близьких, або можливість жити на землі, на якій народився.

Сьогодні ми маємо чітко визначитися, якої координати цінностей будемо притримуватися далі. Чи будемо ми відрізнятися від нашого ворога презирливим ставленням до війни і помсти, чи станемо схожим на нього, розпалюючи всі страшні почуття в собі і своїх співгромадянах? Відповідь має дати кожен з нас.

Хтось подумає, що я намагаюся виступити проти боротьби України за свою цілісність і Незалежність, який діє на Сході. Ні, мова йде зовсім про інше. Я прекрасно розумію, що розповіді про мир на Донбасі шляхом виведення українського війська з регіону бойових дій – явна провокація та шлях до знищення держави.

Та це про інше, і спробую пояснити моєю розмовою з давнім товаришем, який зараз мобілізується у військо. У нашій розмові я підтримав його благородне і патріотичне рішення та побажав, аби війна, яка змусить вбивати ворога, не перетворила його у хижака. Попросив, аби він завжди пам’ятав, що його головна ціль – захист власної землі і тільки з цим, а не жагою помсти, він буде мати перед Богом людське виправдання.

І підсумовуючи: Україна безумовно буде єдиною, особливо тоді, коли нашою головною ціллю у боротьбі буде захист, а не вбивство, а головною ціллю звільнення території буде бажання відновити життя, а не помста.

powered by lun.ua