Мапа без України, або Микола Азаров на Франкфуртському книжковому ярмарку

Днями промайнула і відразу загубилася у загальному потоці новин звістка. 4 вересня у Берліні Микола Азаров, переховуючись у Росії, по скайпу презентував перед німецькими ЗМІ книгу "Україна: правда про державний переворот".

Вона не викликала особливого пожвавлення в українських медіа (на відміну від телесюжетів із "руського міра"), не обговорювалася публічно ні у середовищі людей, які займаються культурною політикою, ні у літературних колах, занурених у вир важливих локальних книжкових подій, тим більше – не здалася цікавою міністерським спікерам, чиновникам чи дипломатам .

У певному сенсі таке ігнорування – показник душевної рівноваги, а з другого боку – недооцінювання браку української культурної політики у світі.

З цього приводу висловився лише Юрій Андрухович на чернівецькому телебаченні, перебуваючи на фестивалі Meridian Czernowitz:

"Обкладинка красива, синьо-жовта. Я думав, що саме видавництво створили заради книжки Азарова, але ні. Я зайшов на їхній сайт і побачив, що це вони видали багато детективів і фентезі. Отож Микола Азаров має всі шанси стати автором бестселера.

Але от "правду" про переворот німецький читач буде дізнавтися від нього, а це дуже погано. Але на це треба реагувати, їх треба переконувати. Принаймні у тому, щоб вони дуже критично читали його книжку".

Обкладинка книги Миколи Азарова "Україна: правда про державний переворот"

Гадаю, тут варто зробити ремарку, що книга надрукована видавництвом Das Neue Berlin, що справді спеціалізується на фантастиці, точніше – "утопічній літературі", пригодницькому жанрі і кримінальній белетристиці. Видавництво, яке було засноване в 1946 році і збанкрутіло у 2014 році, було продане кредиторами "анонімному покупцю".

Це не якесь журналістське супер-розслідування, це дані з Вікіпедії, доступні кожному. Завжди потрібно аналізувати витоки, і не важко здогадатися, хто зацікавлений.

Путінська пропагандистська індустрія витрачає колосальні гроші на дискредитацію України у Європі – від фінансування подібних видань до турів найманих провокаторів проукраїнськими подіями, яких перекладачі, наприклад, вже знають навіть у обличчя.

До речі, це видавництво - Das Neue Berlin – хоч і маленьким стендом, але буде презентоване у жовтні на Франкфуртському книжковому ярмарку (у Холлі 3.1, стенд F59), наймасштабнішій, стратегічно важливій міжнародній культурній події.

І ця книга там, безумовно, буде – замаскована "під українське", з обкладинкою в кольорах українського прапора. І її купуватимуть і сприйматимуть як рідкісне у тих широтах свідчення з України.

А от чи буде у Франкфурті стенд України – досі під питанням.

Який контент може протиставити подібній пропаганді і брехні Україна, на державному рівні?

Чи побачить закордонна аудиторія, що і під час війни в Україні видають книги, про війну і не тільки?

Чи взнає, що є книги, написані викраденими, незаконно ув’язненими українськими громадянами у Росії – Олегом Сенцовим, Надією Савченко? І що видавці пропонують їх для перекладу?

Фрагмент обкладинки книги Олега Сенцова "Рассказы"

Чи дізнаються, що у нас проходять книжкові форуми, фестивалі? Що тут виборюють собі право на сучасний культурний контент і створюють його, зрештою, – що люблять свою країну, працюють, мають багато ідей і надій?

Чи ніхто нічого не помітить, або будуть, під враженням від маніпулятивної маячні Азарова, підсвідомо чекати напливу біженців з "депресивної України"?

Треба сказати, що українські автори видаються у Європі мало і не часто, а актуальна художня репортажистика, документальні розвідки, історична і політологічна література, та й просто – сучасна і цікава – зовсім ні.

Україна досі не має державної програми підтримки перекладів української сучасної книги для закордонних видавців, ніяк не стимулює цей інтерес. Публічні виступи популярних українських авторів закордоном відбуваються за рахунок ентузіазму незалежних культурних діячів, ґрантів від закордонних інститутів. Це паралельна реальність.

Замість цього з року в рік Державний комітет телебачення і радіомовлення пропонує західному видавцю і читачу у Франкфурті оповитий пластмасовими квітами й колосками стендик, на якому експонується дивовижна підбірка книг.

Український стенд у Франкфурті в 2012 році, фото: http://tyzhden.ua/

Вона не демонструє нічого, крім ніяк символічно неконвертабельної, ретроградної самозацикленості: сива давнина, іконопис, шевченкіана, - асоціативний ряд продовжіть самі.

За рік до Майдану я бачила там картину: сидить групка людей спиною до відвідувачів, відгородилися стрічкою, щось п’ють. Я підійшла, звернулася заради експерименту англійською. Ніхто не зміг відповісти.

Пам’ятаю пекельний сором і жагуче бажання, щоб наступного разу все було інакше. І цього року недовгий час була ілюзія, що це можливо.

Зі свого боку, я особисто сприяла тому, щоб керівництво Франкфуртського ярмарку відвідало Україну і надало пільгові умови участі.

На Книжковому Арсеналі у квітні стартував переговорний процес із чиновниками, за великого сприяння Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів. Результати були дуже вдалі: знижка близько 30% на стенд, виділення чудового, помітного місця, відтермінування оплати.

Держкомтелерадіо офіційно заповнило заявку як експонент Франкфуртського книжкового ярмарку, зібрало експертну групу, яка мала би формувати концепцію презентації національного стенду і відібрати книжки до експозиції.

Як член цієї групи і представник Мистецького Арсеналу я взяла на себе відповідальність і сприяла тому, щоб без затрат для держави був створений сучасний архітектурний концепт, проект дизайну стенду, схвалений фахівцями у Франкфурті.

А далі почалося бюрократичне пекло.

Декларація про намір України взяти участь у Франкфуртському книжковому ярмарку так досі і залишилася декларацією.

Чотири з половиною місяці постанову про виділення коштів "футболили" між різними ланками держапарату, чекали, поки доопрацьований документ підпише Арсеній Яценюк.

Наразі, коли підпис є, в середині вересня, за декілька тижнів до Франкфурту, Держкомтелерадіо все ще проводить тендер для підрядника на побудову стенду, логістичні послуги, друк матеріалів та інші організаційні потреби. Коли це все робити і як собі уявляють реалізацію проекту у такі сроки наші чиновники – риторичне питання.

Волонтерська експертна група, фактично, самоусунулася – ніхто не хоче ризикувати власною репутацією, у всіх є важливіші для них поточні завдання, що відбувається – ніхто достеменно не в курсі. Та й, відверто кажучи, у більшості видавців, які мали б отримувати основні переваги від участі у такому стенді, і активно його готувати, просувати - надмір скепсису, втім, цілком виправданого, через брак чіткої комунікації вони просто не розуміють, що їм пропонують і для чого включатися.

А головне, і найжахливіше з моєї точки зору – у проекту немає менеджера.

Тобто у Держкомтелерадіо немає жодної людини, яка особисто взяла би на себе відповідальність за долю цього проекту, наполегливо вимагала б швидких рішень від інших ланок державного апарату, адекватно інформувала би і залучала експертну групу, проблематизувала би різні питання у публічному полі, забезпечувала би прозорість процедур і бюджету, дотримувалася б дедлайнів, вела би належним чином комунікації з менеджментом Франкфурту.

І, на жаль, виглядає все так, наче цей проект нікому не потрібний.

Виникає питання: чому його реалізує державна структура, яка немотивована і немає компетентного ресурсу для реалізації міжнародних заходів такого рівня?

Чому у Держкомтелерадіо є державний бюджет на міжнародні події, але немає жодної людини у штаті, яка знає німецьку або англійську мови?

Кому потрібні такі адміністратори культурних ініціатив?

Пропоную книжковій спільноті консолідувати зусилля і вимагати у держави, щоб у 2016 році і надалі тендери на реалізацію таких проектів проводилися не Держкомтелерадіо для підрядників.

Слід вимагати прозорого і широко оголошеного конкурсу для культурних інституцій, які мають достатній досвід у втіленні, менеджменті міжнародних проектів, достатній фаховий і людський ресурс з можливістю прямого цільового використання проектних коштів, і публічним аудитом.

Україну мають представляти професійні культурні менеджери, видавці і автори, а не державні структури, єдиною реальною функцією яких є адміністрування бюджету, й ту вони неспроможні ефективно реалізувати.

Якщо цього не вимагати, думку у світі про нас й надалі формуватимуть переважно з страшилок Азарова і йому подібних політичних лузерів.