Ті, хто підриває довіру

241
5 грудня 2015

Где армия зависит от народа, там рано или поздно оказывается, что правительство зависит от армии.

Антуан де Ривароль

Три дні тому прес-служба Міноборони назвала мене "ініціатором розміщення та розповсюдження публікацій, що діють з метою підриву довіри суспільства до Збройних сил, Дискредитації ЗСУ, паплюження авторитету керівництва оборонного відомства та деморалізації особового складу".

Для мене це комплімент і велика честь. 

Тому що я та сотні волонтерів і далі "підриватимуть довіру" в надії на те, що в армії розпочнуться таки колись системні реформи і хтось з чиновників таки почне нести реальну відповідальність за реальні злочини і реальну злочинну бездіяльність. 

Підриватиму довіру, правда, паралельно з розвезенням тепловізорів на "сліпі" дальні ВОПи, бо за півтора роки війни чиновники МО не закупили жодного такого приладу (нічного бачення, тепловізори) для ЗСУ. Відтак звичайним людям і далі доводиться просити гроші у інших звичайних людей, щоб інші звичайні змогли вижити десь під Горлівкою.

Усе, що є з засобів виявлення у полях, – волонтерське або придбане за власні кошти бійців, допомога Канади, США, старі радянські зразки. 

Але давайте повернемось до підриву довіри. Довіри до нереформованої радянської системи, закритості, тупого бездумного армійства і бізнес-структури під назвою Міністерство Оборони. 

Почалось все з того, що до мене звернулись бійці одного з батальйонів, який пройшов героїчний бойовий шлях. 

Заступник міністра оборони напередодні нагородив ряд бійців пам’ятними знаками-медалями на яких зображений російський танк Т-90 та солдат, що надто схожий на російського спецназівця чи то пак "зельоного человечка" з автоматом "Винторез", якого немає на озброєнні у ЗСУ, але є на озброєнні у російської армії.

Ні, бійці не були засмучені чи обурені. Вони просто реготали. І хотіли щоб посміялись інші.

Перевіривши інформацію, я опублікував пост у фейсбук і вкотре став підривачем довіри. 

Але проблема глибша і лежить у зовсім іншій площині. 

Бійці цього батальйону категорично відмовляються говорити з журналістами. Усі вони добровольці, не кадрові військові. Але говорити не хочуть.

Бо будуть проблеми з штабом сектору, бо будуть перевірки, бо будуть навмисне гальмуватись бойові тисячі, бо з штабу уріжуть горючку, якої і так немає, бо прилетить голубим вертольотом якийсь з овер-300 генералів і "нагне" батальйонне начальство, а начальство - бійців. 

Бо система дасть "отвєтку". І ця "отвєтка" буде сильною. Тому бійці і командири ЗАВЖДИ бояться говорити і бояться публічності. 

Але давайте для початку розберемось, що таке Міноборони "до війни" і у великій мірі зараз.

Це структура, де окрема каста людей завжди заробляла гроші. Величезні, колосальні гроші. 

Структура, яка наплодила кілька сотень генералів, структура люди в якій успішно освоювали бюджетні потоки, продавали надлишкове майно, землі і приміщення, утилізовували техніку. 

Просування по кар’єрній драбині – купувалось. Посади – купувались. Звання – купувались. Державні нагороди та відзнаки теж купувались, відрядження у закордонні місії – купувались. Службове житло – купувалось. Усе продавалось – і купувалось.

Змінювались міністри та люди навколо міністрів, але середня ланка завжди залишалась непорушною. Середня ланка – майори-генерали, начальники та зами управлінь та департаментів. Прагматичні "бізнесмени" з погонами. І саме їх спокій ми так порушуємо своїми криками про чергову зраду. Бо гроші люблять тишу. 

Усе, як завжди, лежить в площині грошей. В даному конкретному випадку ми дуже збурили тихе і спокійне життя деяких чиновників, які мають безпосереднє відношення до нагородної теми в Міноборони. А тема дуже жирна. 

Звання, відзнаки, подання на державні нагороди – завжди мали свій прайс. Інше питання – виготовлення цих медалей і відзнак та їх закупка. 

Окрема тема з нагородною зброєю – ви ніде і ніколи не знайдете відкритого реєстру осіб нагороджених пістолетами від Міноборони. До війни, за моїми даними, короткоствол "наградняк" можна було придбати за $10-15 тисяч. Слід сказати, що зброєю нагороджували також МВС, там ситуація аналогічна. Чого вартий недавній скандал з нагородженням пістолетом сепаратиста з банди Жиліна "Оплот". 

Після піднятого волонтерами та журналістами шуму - "ствол" забрали і усі забули. Але подання на нього хтось готував і під цим поданням стояли десятки підписів. Прізвищ цих людей та яку відповідальність вони понесли – ми не дізнаємось ніколи. 

Випадок з цими медалями показовий. Знаєте чим? Тотальним небажанням і невмінням визнати свою вину. Бо якщо хтось винен - потрібно відповідати. 

Винних шукати ніхто не буде. Краще скинути усе на волонтерів і забути. А бійці теж посміються і забудуть. 

Показовим є інший приклад.

4 вересня закарпатський волонтер Людмила Бандурчак опублікувала фото броньованих вогневих точок, закуплених Міноборони, які прострілюються стандартним патроном 7.62. Закуплених по 44 тисячі гривень. 

Причому фото не тестових відстрілів, а реально встановлених бронеконструкцій у Станично-Луганському районі для 128 бригади. Бійці цієї бригади самі вирішили перевірити броню, яка виявилась зовсім не бронею. Обурились і показали це волонтерам. 

Буквально за кілька днів Міноборони призначило службові розслідування … по бійцям та командуванню бригади. 

Розпочався шалений пресинг керівництва бригади, хлопців заставляли оплатити вартість прострілених "бронеконструкцій" і.т.д. 

Нам не відомо чи проводилось розслідування щодо відповідальних за закупівлю, сертифікацію, поставку цих вогневих точок.

Але є й інші "представники Міноборони". Ті які проводили блискучі бойові операції, ті які гинули у котлах та засадах. 

Ті, які зараз, в цей момент, відсипаються в сирих і повних мишей бліндажах бо вночі їм знову насипали з АГС і ДШК. 

Ті, які ходять на розвідувальні виходи. Бійці, офіцери з бойовим досвідом і розумінням ситуації. І величезним незадоволенням цією ситуацією в динаміці.

Бо поки вони ризикують життям – хтось і далі продовжує заробляти гроші. 

У Києві, в пункті постійноі дислокаціі бригад, в штабах секторів. Адже нічого і ніхто не змінився. Кілька бойових полковників, які стали генералами та кілька колишніх волонтерів у Міноборони - це не системна і докорінна реформа. Це окозамилювання. 

Нещодавній скандал з саботажем створення Сил Спеціальних Операцій і відстороненням Сергія Кривоноса теж очевидно лежить в площині грошей.

Західні партнери, використовуючи трастовий фонд, мають намір "залити" в країну десятки мільйонів доларів на реформування ССО. Далі думайте самі….

І ось цей конфлікт, розлом – між реальними військовими і реальними бізнесменами та корупціонерами від армії. 

І цей розлом глибшає.

Ми, волонтери, тут просто ретранслятори. Я знаю, про що я кажу, бо постійно спілкуюсь з бійцями та їх командирами на передовій. 

Бо ледве не єдині кому вони довіряють, ці бійці та командири – волонтери. Бо волонтери з ними йдуть пліч-о-пліч з початку конфлікту. І волонтери не підводять. 

Але нічого. Прорвемось. Як казав один розумний піполковник "Тяжело в учении - легко в очаге поражения!"

З Наступаючим Днем Збройних Сил України!

З Днем волонтера!

Роман Сініцин, 

Той хто підриває довіру до армії

Співзасновник Волонтерського Об’єднання "Народний Тил"

powered by lun.ua