Бути собою: як можна жити за наявності насолоди, свободи, поваги і культури

212
20 березня 2016

Якщо піднятись на один із оглядових майданчиків і подивитися на Флоренцію з висоти, то здається за століття тут не збудували жодного нового будинку.

Черепиця, характерні пісочно-коричневі кольори старовинних будівель і собор Санта Марія дель Фьоре, який видно з усіх точок міста.

Італійцям попри різні історичні катаклізми вдалося зберегти багатоповерховий пласт культури і зробити насолоду від життя основою своєї ментальності.  

І за кілька днів, ти раптом питаєш себе – що з нами українцями, не так? Чому відчуття краси і гармонії так рідко властиво нашим містам, а головне – нашим серцям? Ми безкінечно за щось боремося, виступаємо, спростовуємо, доводимо. Звідки ця ментальна напруга?

Поруч із собором Санта Марія дель Фьоре у Флоренції завжди людяно, для цієї споруди немає сезону, бо щодня це диво архітектурного і культурного мистецтва хочуть бачити люди з різних частин Землі.

Водночас це ідеальна точка, аби відчути, чим живе місто. Ти просто береш собі ароматне капучино, сідаєш на відкритому майданчику найближчої кав’ярні і уважно спостерігаєш за людьми.

Береш собі ароматне капучино, сідаєш на відкритому майданчику найближчої кав’ярні і уважно спостерігаєш за людьми

Відмінність 1 – повага

Перше правило – вітатися. Усюди, завжди, злий ти на когось чи ні. Привітання йде від душі, а не лише є ознакою хорошого тону.

Воно не є риторичним звертанням, типу американського "how are you?", скоріше воно нагадує – "я поважаю тебе".

Повага є тим фактором, який дозволяє італійцям рухатись вперед. І це перша відповідь на запитання, чому українцям не завжди вдається.

У нас катастрофічна нестача поваги в крові. Звісно, прочитавши цю репліку, багатьом природно хочеться її спростувати. Але зупиніться. Я не кажу зараз про меншість, я кажу про повсякденне життя, транспорт, роботу.

 Навіть в "нешикарному" вигляді, ти не будеш оцінений працівниками магазину я хтось нижчий

Ми втомилися – це привід для злості чи хамства, а значить до неповаги.

Ми ображені на державу чи уряд – це привід не поважати всіх довкола.

Флорентійці на підсвідомому рівні відрізняють ці аспекти. Їм теж властива втома чи роздратованість (як і кожній людині), але це не привід виливати її на інших. Вони так само критикують владу, та чи впливає влада на персональне хамство?

Зрештою культура Відродження, наприклад, яка так добре збережена в Італії вчила розрізняти внутрішній та зовнішній світи. Люди не одне століття знали, що головні відповіді всередині. І не потрібно звинувачувати владу у тому, що не хочеш зробити ти особисто. Ти – Людина.

Відмінність 2 – вміння насолоджуватися життям

Пригадуєте фільм за мотивами книги Елізабет Гілберт "Їж, молись, люби", як на мене Італія там передана дуже точно. Насолода від їжі, від людей, від міського простору, від людності з усіма характерними вигуками і жестами.

Спочатку здається, що така любов до насолод є нездоровою. Мовляв, відпочивати і насолоджуватися це прекрасно, а працюватиме хто буде?

А потім спілкуючись із місцевим населенням, спостерігаючи за торговцем моцарелою на Центральному критому ринку, за продавцем морозива біля галереї та ще за багатьма людьми, розумієш: їхня насолода – запорука якості. Вони насолоджуються працюючи.

Чому ми так любимо італійську кухню? Бо вона якісна.

Чому любимо італійський одяг? Бо якісний.

Вже не кажучи про мистецтво, про архітектуру.

 Головне – відкинути фактор тимчасовості. Якщо робити, то надовго, то з традицією.

Усе перелічене робиться на совість – красиво, практично, не з бажанням обманути чи зекономити. Головне тут – відкинути фактор тимчасовості. Якщо робити, то надовго, то з традицією.

В українському контексті це правило мало би бути природним. Зрештою, ми маємо не одну традицію, яку можна розвивати та підтримувати. Проте, часто економічний фактор перемагає.

Тобто, Шевченка любимо, але трошки зекономимо на ньому. Або зробимо навпаки помпезну беззмістовну програму, як це сталося до 200-ліття у Національній опері в Києві.

І таких прикладів багато, бо немає в таких діях душі. А як показує досвід, справжні цілі ніякими грошима не перекриєш. Спочатку ідея, спочатку якість, потім гроші.

Ось так і виходить, що українські реалії скоріше стають боротьбою із драконами, аніж насолодою від своєї діяльності, від людей довкола, від краси міст, від історій, які нас оточують. А це не фактори держполітики, а наш особистий вибір. Як в тій фразі у Довженка – кому калюжа, а кому зорі.

Відмінність 3 – свобода

Свобода також має традицію. В Україні ми маємо свою традицію, в Італії існує своя.

Здавалося би, саме час списувати все на винятковість української історії – репресії, війни, революції, побут, який автоматично підпорядковувався цим умовам. Але Італія, наприклад, у часи Відродження також мала дуже сумнівні побутові звичаї.

Наприклад, помста, завдяки фантазійності італійців набувала великих масштабів. Уряд того часу фактично легалізував право на кровну помсту, такі вендети не могли зупинити навіть ченці. Причому "розбірки" були типовим явищем вищих чинів у 14-15 столітті, і раніше. Доходило до кривавих розправ за невелику образу чи висловлювання. Хіба це легка історія?

 Свобода як відсутність стереотипів, поверхових оцінок і вміння бути собою

Хибно було би вважати, що італійське суспільство ідеальне нині. Кожен регіон має свої проблеми, в тому числі і з мірою свободи окремих груп людей. Проте я маю на увазі свободу як відсутність стереотипів, поверхових оцінок і вміння бути собою.

Це легко перевіряється дрібницями: зайшовши у дорогий бутік, навіть в "нешикарному" вигляді, ти не будеш оцінений працівниками магазину я хтось нижчий. Байдуже, чого ти зайшов і чи купиш щось, з тобою не поведуться зверхньо, про тебе не зроблять висновків.

Те саме стосується висловлювань, кольору шкіри чи акценту, – певно це і є європейська толерантність, про яку ми так багато чуємо. Не вичурна, не з-під палки, а як моральне негласне правило серед самих людей.

Ти вільний бути собою, в суспільстві, яке тебе поважатиме.

Відмінність 4 – культура як основа життя

В цій частині розділяємо державну культурну політику і культуру як складову світогляду італійців.

У першому випадку, мова йтиме про збереження культурної спадщини і усіляке проникнення її в щоденне життя.

 Фонтан Нептуна, який охороняє поліція із автоматами

У Флоренції збереженість культури помітна неозброєним оком – перед тобою цілі пласти часу, застиглі в архітектурі, скульптурі, музиці, картинах. Проте хтось це зберіг, незважаючи на потопи, чуму, війни, зміни урядів! Бо є розуміння, що культура – це не лише похід в театр, а й збережені споруди часів Римської імперії, особиста колекція речей Галілео Галілея у однойменному музеї, фонтан Нептуна, який охороняє поліція із автоматами.

Культура в другому варіанті є прагненням людей до пізнання. Сюди я би включила широкий спектр – помічена мною величезна кількість перекладів (за адекватну ціну) світової літератури класичної і сучасної у книгарнях Флоренції, культура дискусій в публічних місцях, що не зводиться лише до міщанських розмов, культура чистоти.

Величезна кількість перекладів (за адекватну ціну) світової літератури класичної і сучасної у книгарнях

В цих аспектах італійці є прикладом глибокої закарбованої культури як важливої, однієї з основних сфер життя. Не другорядної, не гуманітарної (а значить непрактичної), а значимої.

Без культури не було би Італії, якою вона є. І на моє глибоке переконання й України не буде повноцінно.

Минає час. Ти повертаєшся додому, в Україну з відчуттям затисненості суспільством, яке привчається звужувати горизонти. Для якого перестає бути важливим як ми будемо жити, коли війна закінчиться, а не лише коли вона триває. Де чорне і біле стає основою життя і державних рішень, а життя має набагато більше кольорів, навіть коли важко.

Бо ніяка держава не ухвалить закону не грубіянити у маршрутках, чи відчувати біль іншого як свій власний, зупинитися і допомогти людині у переході, не оцінюючи, хто вона і чи має дім.

Це наша власна політика – людська. І наше власне право жити у повазі і свободі.



powered by lun.ua