Мушу визнати – я залежний від соцмереж

52
27 березня 2016

Довгий час сигарети не вважали шкідливими. Була навіть думка, що куріння – корисне, а зараз відомою є його шкода.

Тепер, ймовірно, через шкоду самому собі куріння навіть трохи аморальне. І, як зазначав Тарас Прохасько, більшості хворих на рак співчувають, але не хворим на рак легень – самі винні, адже курили.

Природа залежностей така, що вони самовиправдовуються. Можна так сказати. А можна сказати, що ми, люди, соромимося самі перед собою визнати свої слабкості. Тому завжди себе дуримо. Інколи брехня очевидна. Інколи ми навіть усвідомлюємо, що обманюємо себе, але нас це влаштовує.

Однак коли ти із собою чесний, то все простіше. Тоді відкриваються варіанти і шляхи.

Отож, я залежний. Залежний від інтернету. Я знав це вже декілька років, але визнав лише сьогодні.

Мені важливо кілька разів на день перевірити пошту й Facebook. Інколи ще Twitter та Google+.

Мені рідко-коли пишуть на пошту, і одного разу на день вистачило б. Але я кажу собі: "Це востаннє. Ще раз, і все".

Я все рідше і рідше заходжу на Facebook, бо розумію, що здебільшого мене там нічого не цікавить. Гортаю стрічку й думаю, що я не хочу цього робити, але вказівний палець прокручує і прокручує коліщатко мишки.

Відмовляюся від цього, проте інколи зриваюся й дивлюся, що ж там відбувається?

Це ще не все. Коли мене додають у друзі, я переглядаю, що ж у людей у стрічці, чи їх додавати, чи не додавати. Знаю я їх, чи ні. Потім – стежити за ними, чи ні.

Я майже одразу бачу, чи мені цікаво бачити те, що вони поширюють, проте цього не досить. Коліщатко крутиться і крутиться.

Погляд зупиняється на заїжджених мудростях; новинах, які мене, насправді, не цікавлять й не додадуть мені нічого; на відео, які тепер так підступно вмикаються самі; на тому хто скільки років у стосунках; на привітаннях до чийогось дня народження (насправді навіщо нам знати, як вітають когось інші?); на фотографіях із чиїхось прогулянок (чи не краще піти погуляти?); на постах про те, хто куди їде, хто що думає про інших людей, хто що пережив у маршрутці...

І годі тут докоряти, адже і сам пишеш, наприклад, про пережите у громадському транспорті.

Але колись хтось доведе, що соцмережі – це таки залежність. Що принцип – той самий. І ми начебто не тратимо здоров'я, але наші очі – втомлені, ми погано висипаємося, у нас болить голова, ми не виходимо на свіже повітря, ми не можемо заснути.

Але головне доведуть, що ми – залежні. Від усього цього потоку.

Я от хочу вийти на двір уже ось три години. За дві години зайде сонце. А я ще тут. У таких ситуаціях я злився: нащо я так застряг. Але потім починав себе виправдувати.

– Я сів о такій-то годині. Я побачив і дізнався те-то. Я відкрив п'ять статей, які мене цікавлять і можуть бути корисні. Потім, завдяки сидінню в інтернеті, я придумав написати текст. Потім я перевіряв дещо.

І так завжди. Але тепер, якщо бути з собою чесним, то мене болять очі і голова. Мені здається, що я марную час.

Час – це єдиний ресурс, який у мене насправді є поза моїм тілом. Тож він – найцінніший. А я віддаю його інформаційним копіям, адже все це у Facebook вже було.

Я не прочитаю всіх відкритих статей, а додам їх у закладку "Дочитати", у якій вже десятки текстів.

У мене сумний настрій і невдоволення життям. Я хочу зробити так багато цікавого, такого що мене робить щасливим. Але я так мало із цього встигаю, бо витрачаю час на не непотрібні мені речі. Я – залежний.

До речі, бути залежним – це, мабуть, нормальна річ. От я ще люблю солодке.

Була одна жінка, бабусина знайома, яка не могла жити без м'яса. Вона його їла тричі на день і щодня.

Хтось їсть багато білого хліба.

Хтось дивиться телевізор навіть під час розмови, що дуже дратує.

Хтось п'є кока-колу кожного дня.

Де закінчується звичка і починається залежність? Може, там, де ти раптом хочеш "зіскочити", а тобі кілька разів не вдається. І ти розумієш, що щось не так.

Про Facebook вже казали, що він популярний через потребу людей бути у потоці, у якомусь зв'язку зі своїм плем'ям, отримувати новини.

Думаю, що деколи навіть не важлива суть чи якість новини, а сам процес, а то і момент: "Вам лист". Недаремно так приємно бачити у тому ж таки Facebook червоненький квадратик із циферкою, що означає, що тобі прийшло кілька таких "моментів".

Врешті, слід визнати і те, що ми залежні також від інформації. Адже якщо не переглядаємо стрічку у соцмережі, то переглядаємо новинні стрічки сайтів. Це просто різновиди подачі та різновиди контенту. Суть та ж.

І де ж закінчується оте джентльменське читання газет вранці й починається нервозність та гарячковість нашого століття?

Скільки потрібно прочитати? Адже і те, і те, і ось це просто "must read", бо інакше ти будеш йолопом. Попробуй скажи комусь, що ти не прочитав цю і ось цю книгу – засміють.

Але лише тих книг, які "супер-пупер-конче треба прочитати, поки не вмер" вже більше, ніж може прочитати людина за все своє життя. За останні кілька років кінця 2010-тих людство спродукувало інформації більше, ніж за всю попередню свою історію. Тож годі!

Я ніколи, ніколи вже не буду розумним. Бо колись можна було прочитати тисячу головних книг, і не прочитати п'ятдесят тисяч поганих книг – і ти ставав "ходячою енциклопедією".

А тепер ти можеш за рік прочитати сто п'ятдесят або й більше книг, і ти все-одно залишишся читальною посередністю, бо поки ти читав те, що було написано впродовж останніх п'яти років, ще стільки ж нового було написано у цьому році.

Темпи збільшуються. Кількість людей збільшується. Збільшується і кількість письменників, кількість видавництв, кількість інститутів та науковців. Досліджень, проблем і праць про ці проблеми. З'являються нові погляди на старі проблеми. Нові проблеми, пов'язані із новими та старими поглядами на старі і нові проблеми. І про все це тепер пише майже будь-хто, кому прийде ідея щось написати, і знайдеться хтось, хто це видасть.

Тому ми, ті, що живемо у цю епоху, – навіть якщо прочитаємо більше, ніж усі попередні покоління людства – ніколи не будемо обізнаними в книжках у старому розумінні цього слова.

Так само із новинами: ми ніколи не будемо повністю обізнаними із ситуацією. Бо крім фактора об'єктивності, про неї можуть написати мало, або навпаки багато, що не можливо прочитати все. Тож ти не будеш обізнаним, адже не дізнаєшся всіх непрочитаних точок зору й всяких аспектів.

З іншого боку, ми так цінуємо свій час, що не можемо витратити його на кіно. Перш ніж його подивитися, ми можемо годину думати, яке кіно подивитися, шукати рецензії і трейлери, порівнювати, сумніватися. Потім передумувати.

Бо ми не можемо марнувати час на фільми, які не відповідають нашим смакам, проте, провівши аналіз, ми все-одно потрапляємо на фільми, які нам не подобаються. Тож, можливо, варто було подивитися два фільми поспіль?

Тож я спробую зробити так: у мене до смерті залишилося дуже мало часу. Я б не хотів більше його тратити.

Я буду невігласом, й не читатиму те, "що всі повинні прочитати", а тільки те, що хотітиму.

Я не буду читати новин і стежити за розгортанням подій, за якими потрібно стежити, аби могти підтримати розмову.

Вибачте, вимикаю комп'ютер.



powered by lun.ua