"Золота більшість" як феномен функціонування суспільства

36
14 квітня 2016

"Якщо я курю – інший теж повинен. Якщо не курю – інший не повинен. Весь простір належить мені, і всі повинні з цим рахуватися".

Так, нашому суспільству бракує поваги, довіри, привітності...

Щоб краще пояснити свою думку, опишу на прикладі університетської групи з 20 осіб. Варіантів її існування є декілька.

Варіант №1 – група непривітна, люди знайшли свої маленькі групки, а з іншими можуть і не вітатися.

Варіант №2 – всі привітні, але, звісно, є менші дружні групки.

Варіант №3 – група поділена на кілька більших частин, переважно дві-три, які конкурують між собою, а у кожній із цих частин є люди, які спілкуються у ще менших колах.

Варіант №4 – є одна цілісна і дружня група, у якій також є менші кола людей, що є у більш тісних стосунках.

Звичайно, може бути хтось, хто не вписується у модель. Наприклад, особа, яка попри конкуренцію між кількома частинами групи, товаришує зі всіма одногрупниками, і всі погоджуються на це: жодна із підгруп не ревнує і не змушує обирати сторону.

Тож ці п'ять характеристик можемо сміливо накладати на суспільство, адже всі вони рівноправно присутні у ньому.

В різних суспільствах рівень довіри різний. В українському – цей рівень низький. Тому воно є спільнотою розрізнених індивідів. Усі довкола здаються чужими.

Проте у суспільстві існують різні мережі. Ми маємо близьких, друзів з різними професіями, колишніх однокласників, співробітників і однодумців. Це наша маленька групка людей, з якими спілкуємося, на фоні непривітного суспільства, як у варіанті №1.

На іншій стороні медалі є варіант №2, коли "вся група привітна, хоч не цілісна (наші друзі водночас є друзями із кимось зовсім чужим для нас) і у ній є тісніші стосунки у менших колах". А у кінцевому результаті, ми всі є членами одного суспільства, однієї групи.

Щоб проілюструвати ці два варіанти, можна згадати Майдан.

Спершу на протест вийшло кілька менших групок однієї великої групи-суспільства, яка була відсторонена і навіть байдужа. Як у варіанті №1.

За якийсь час неймовірно велика частина суспільства більш чи менш активно підтримувала Майдан. Всі були такі різні, але стали однодумцями. Утворилася велика дружна група, у якій, звісно, були менші кола тіснішого спілкування. Як у варіанті №2.

Але частина суспільства ставилася до Майдану вкрай вороже і конкурентно. Ось вам і варіант №3.

Нам же найвигідніше кожного дня акцентувати на варіанті №4: коли вся група дружня і цілісна, але є менші кола, які тісно комунікують між собою.

Це прекрасний варіант, коли панує взаємоповага і готовність допомогти.

Це варіант, коли всі різні, і кожен тісно дружить із кількома одногрупниками. Спільно проводить з ними час та здійснює спільні проекти.

Це варіант, коли всі отримують радість від перебування у спільному середовищі серед всіх своїх одногрупників.

Якщо проектувати це на суспільство, то воно відкрите, у ньому мирно і толерантно співіснують любителі і противники, наприклад, того ж курива.

Звісно, навіть в такому суспільстві не обійтися без конфліктів. Однак завжди відбувається вирішення проблеми і примирення, часто за посередництва усього суспільства, яке не стає на бік однієї групи і не починає чмирити меншини.

При цьому будь-якому варіанту групи притаманний ще один феномен – більшість. Але більшість не "конституційна", тобто не абсолютна. А більшість фрагментована.

Повернусь до прикладу університетської групи. Нагадаю, що там 20 осіб. Нехай п'ятеро з них утворили незламну більшість. Інші стійкі фрагменти групи складаються із двох, трьох чи навіть однієї особи.

Якщо вони всі об'єднаються, то їх кількість становитиме п'ятнадцять осіб, що дорівнюватиме 75%. Але це не має значення, адже є кілька осіб, які зі старту утворили таку-собі "золоту більшість".

Якось так сталося, що вони задають тон. Якщо вони п'ятеро зберуться у кафе, то це звучатиме так: "Ми збиралися групою, але прийшло тільки п'ять осіб, а п'ятнадцять не прийшло".

Якщо збереться п'ятеро інших осіб, то це звучатиме інакше: "Вони вп'ятьох зібралися. Про це ніхто не знає, крім них п'ятьох". У цьому феномені нема нічого поганого, нічого доброго, – це просто такий феномен.

Але коли це стосується суспільства, то це серйозніше. Якщо суспільство дружнє, то цей феномен навряд чи може якось зашкодити. Коли ж загалом всі недружні, то такий розклад сил матиме недобрі наслідки.

Папа Франциск говорив якось давніше про одну річ, яка притаманна й Україні. Йшлося про "передовиків" віри. Коли певна група людей у парафії об'єднується і вважає, що ходить до церкви частіше, краще і правильніше, ніж інші. Ця група у кількісній меншості, але через описаний вище феномен опиняється у нібито моральній більшості – починає диктувати і нав'язувати іншим, що є добре, а що – погано.

Папа Франциск застерігав християн від такого роду узурпаторських парафіяльних клубів.

І якщо українське суспільство не є дружньою групою (а воно такою не є), то виникнення "золотої більшості" має прямі наслідки: ця більшість починає диктувати усьому суспільству свої вподобання, погляди, світогляд, віросповідання, "режим" думання і багато іншого.

Така більшість дивним чином бере на себе повноваження казати, наприклад, інституту влади, що хоче і чого не хоче українське суспільство. Але при цьому ніхто не знає, чого ж воно хоче і чого не хоче.

Ця група осіб каже: "Люди – за; люди – проти; люди обурені". Проте, насправді, ця група говорить тільки від себе. Думка інших груп і членів суспільства не врахована.

Толерантність у таких обставинах неможлива. Навіть не тому, що інші члени суспільства "помиляються, тому ми замість них все вирішимо", а просто тому, що в такій ситуації "золота більшість" вважає себе репрезентацією суспільства.

Тож інші голоси просто не чути, бо приймачі не передбачають варіанту, що на інших хвилях хтось існує. А якщо щось "залітає у ефір", то воно сприймається як щось чужорідне.

І у цьому ще не було б нічого шкідливого, якби інститути влади навчилися розбиратися у ситуації, а не реагували на писк.

Маркіян Прохасько, для УП.Життя

powered by lun.ua