Чому і як Національна академія наук має стати хабом

Ні для кого не таємниця, що Національна академія наук України зараз переживає свої ненайкращі часи. Урізане фінансування, скорочений робочий графік, відтік молодих спеціалістів, консервація у брежнєвських вчених радах та геронтократія.

Працівники регулярно влаштовують пікетування під Кабміном за ініціативою профспілки з вимогою збільшити фінансування і пробують виживати на дедалі меншу зарплату. Однак мало хто думає про те, що НАН України на її сучасному етапі – це повний анахронізм.

Кошти з бюджету, які виділяються на її фінансування, використовують зовсім не раціонально: їх з’їдає утримання чималого апарату, величезних будівель і т.д.

Трохи статистики. У склад НАН України входять 169 наукових установ і 46 організацій дослідно-виробничої бази. Загальна кількість працівників НАН України становить більше 37 тисяч осіб, з них неціла половина – наукові працівники.

Станом на 2014 рік академія витратила 2296022,5 тис. грн на зарплату і 194081,3 тис грн на комунальні послуги а ще 364055 тис. грн на загадкові "інші витрати". Якщо би ці гроші ішли на фінансування власне наукових співробітників та їх проектів, а не на утримання приміщень та величезного апарату, то науковці не мали б причин для пікетувань Кабміну.

Сама наукова діяльність відбувається за старою радянською схемою (плани, вчені ради, рецензенти з кола друзів і т.д.) і виливається у кращому випадку у надруковані у 300 примірниках монографії та наукові журнали, які припадають порохом на полицях.

Більшість інститутів щороку звітують про виконання планів, однак результати досліджень залишаються звітами про кількість уявних друкованих аркушів, які мають мінімальне утилітарне застосування. Багато підготованих досліджень так і лежать у шухлядах, оскільки на друк нема коштів.

Якщо збільшити фінансування НАН до того рівня, як цього вимагають її працівники, то це мало що змінить, оскільки сама система давно морально застаріла. Далі я запропоную своє бачення її реформування.

Структура та система НАН працює так, ніби у нас нема комп’ютерів та інтернету. Вона будується на вертикальній ієрархії зі всіма недоліками пострадянського апарату.

Головний принцип реформування, який я пропоную, зводиться до простої формули: перетворити величезний бюрократичний апарат академії на науковий хаб. Це, по-перше, зекономить чималу кількість коштів, і по-друге, раціоналізує саму наукову діяльність. Тепер до конкретики.

Структуру нинішньої НАН можна залишити, маю на увазі поділ на 14 відділень: математики; інформатики; механіки; фізики та астрономії; наук про Землю; фізико-технічних проблем матеріалознавства; фізико-технічних проблем енергетики; ядерної фізики та енергетики; хімії; біохімії, фізіології і молекулярної біології; загальної біології; економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства. Однак наповнення цих відділень потрібно повністю змінювати.

Замість інститутів з директорами, заступниками директорів, вченими секретарями, головами відділів та їх підлеглими, які працюють на ставки, потрібно по 3-5 наукових менеджерів, які розприділятимуть кошти на дослідження та публікуватимуть їхні результати на інтернет-порталах, що і стане заміною сьогоднішніх інститутів.

Членом академії може стати кожен кандидат чи доктор наук, але він не отримуватиме фіксовану зарплату, а тільки кошти на дослідження (якщо пройде конкурс) та гонорари за виконану роботу.

Ці наукові менеджери повинні бути представниками наукової спільноти, і вибирати їх повинна сама наукова спільнота. Це можна легко організувати за допомогою електронних виборів.

Наприклад, кожен науковець, який отримав диплом кандидата наук має право проголосувати за певного кандидата на посаду наукового менеджера у своїй галузі. Його індивідуальний номер у системі – це номер його диплому, щоб не було каруселей.

Так наукова спільнота сама вибиратиме керівників, визнаних у своїй галузі, які і визначатимуть пріоритетні напрямки досліджень і розподілятимуть кошти.

Результати досліджень – статті, монографії, словники, енциклопедії – усе це у 2016 році не потрібно друкувати. Найкраще – опублікувати на спеціалізованих порталах. Так, по-перше, легше перевірити цільове використання коштів, а, по-друге, наукові здобутки стануть доступними для всіх, хто цікавиться наукою. Окрім того, веб-портали можуть стати майданчиками, на яких можна обговорювати результати досліджень, робити веб-конференції, читати курси лекцій тощо.

Кошти, які зараз витрачаються на утримання апарату та великої кількості приміщень підуть на фінансування досліджень і адекватні гонорари за наукові публікації на порталах. Така система нівелює велику кількість науковців, які належать до НАН, але або нічим не займаються, або займаються неактуальними дослідженнями.

Відповідно, науковці, які плідно працюють і роблять актуальні дослідження зможуть заробляти, а менш кваліфіковані науковці будуть відсіюватися. Аби виключити непотизм, наукових менеджерів можна обирати раз на рік – процедура електронного голосування максимально спростить процедуру.

Так, наприклад, замість Інституту історії з чисельним апаратом (включно з бухгалтерією, прибиральниками і т .д.), що займає цілий поверх у величезній будівлі на Грушевського, 4, буде одна кімнатка з чотирма-п’ятьма менеджерами і сервером, а членом інституту зможе стати будь-який історик з будь-якого куточка України, якщо він/вона запропонує актуальне дослідження.

При цьому з результатами роботи такого інституту зможе ознайомитися будь-хто, хто має доступ до інтернету. Це збільшить конкурентність у науковій сфері, результати дослідження стануть актуальнішими і загальнодоступними. Науковці зможуть чесно заробляти на хліб своїм фахом незалежно від того, де вони проживають і де лежить їхня трудова книжка.

Гуманітарні інститути реально можуть зводитися до такої мінімалістичної, проте значно ефективнішої структури.

Інститути, які потребують лабораторних досліджень, мають свою специфіку, і вимагають, відповідно, більше персоналу, однак принцип структури там можна застосувати той самий.

Від прозорого і динамічного наукового процесу виграють усі, крім радянських геронтократів, які просто не здатні сприйняти зміни, тому чинитимуть великий опір будь-яким спробам реформувати НАН і далі плакатимуть про недостатнє фінансування.

Прізвище автора публікації змінено на його прохання.