Чи дійсно батьки "сідають на голову" директору школи?
Останнім часом досить часто чую від колег-вчителів, що "батьки Вам сіли на голову". Думаю, поза очі формулювання ще більш некомпліментарні.
Формулювання трохи різняться, але зміст – той самий: нерозуміння та невдоволення певної частини викладацького складу викликає те, що я дуже уважно прислухаюся до того, що кажуть батьки, не залишаю поза увагою скарги та пропозиції від батьківських рад.
І це комусь із колег видається мало не "зрадою" школи. Бо – далі цитати – "батьків треба вчити", "батьки не хочуть відповідати за дітей та нічого не допомагають школі", "ми самі знаємо як краще для дітей" тощо.
Дорогенькі мої колеги: батьки – дуже допомагають. Саме тим, що скаржаться, пропонують щось для більш комфортного життя дітей у школі.
Бо школа – виконавець освітньої послуги, наша робота – вчити дітей.
Вигодонабувач цієї освітньої послуги – дитина, яка за допомогою школи отримує знання та формує компетенції.
Замовник – батьки, які сплачують освіту дітей: або опосередковано, через податки, або – як у приватних закладах – напряму, або через добровільну допомогу школі.
Якщо розглядати освіту саме так – і використовувати терміни та процедури саме у розуміння освітньої послуги, то мушу сказати ось що.
Оскільки маю досить вагомий досвід роботи поза школою, у серйозних приватних видавничих та медійних компаніях, можу сказати, що відверта скарга споживача на якісь недоліки у роботі – то величезна цінність для компанії.
Бо контролювати все – просто неможливо, а без постійного і якісного контролю неможлива оперативна і конструктивна реакція, щоб вдосконалити процес, підвищити якість продукту або послуги, здобути лояльного споживача та підвищити свою споживчу репутацію і конкурентоспроможність.
Саме тому вміння сприймати скаргу не як негатив, а як подарунок долі, як важливу інформацію для вдосконалення – це те, що відрізняє кращі публічні компанії.
Чому у школі має бути інакше? Саме тому я постійно запрошую батьків скуштувати те, чим наша їдальня годує дітей. Це – лише один, але суттєвий напрям роботи школи з батьками.
Це надзвичайно важливо, бо одночасно вирішує декілька критично важливих завдань педагогічного менеджменту:
– школа в особі активних батьків отримує додатковий інструмент контролю якості роботи: оперативний та надзвичайно вмотивований – бо йдеться про власних дітей;
– оперативна реакція на скаргу всередині закладу блокує можливе поширення невдоволення та скарги "назовні": що суттєво економить час на формальний розгляд скарг, які все одно опускаються до закладу "на реагування" від органів управління;
– постійна і акцентована відкритість у реагування на пропозиції та скарги батьків формує критично важливу кількість лояльних до школи батьків (та й взагалі – громадян), які надалі будуть більш поміркованими та скоріше підуть на контакт зі школою для вирішення можливих проблем. А без проблем живе шкільне життя неможливе: тому підтримка батьків буває критично потрібна саме школі;
– власні – не за переказами – враження від шкільного життя дозволяють батькам мати чітке уявлення про те, як живеться їх дитині у школі – і протистояти фейкам та страшилкам про усілякі "жахіття", про які так охоче розповідають не дуже поінформовані або свідомо необ’єктивні "джерела".
Саме тому моя принципова позиція як директора школи – максимальна відкритість, максимальна відвертість. Це не тому, що я дозволяю "батькам сісти мені на голову".
Саме тому у школі діє наказ про партнерство між школою та батьками, який передбачає для батьків відвідування уроків у класі, де вчиться їх дитина. Це дуже корисно і важливо.
Багаторічний досвід журналіста добряче навчив мене, що конфлікт завжди має, принаймні, дві сторони – і вислухати треба всіх зацікавлених. Тому перше, що я роблю, отримавши скаргу – ретельно з’ясовую обставини, вислуховую "іншу сторону", і лише потім роблю висновки.
До речі, ті, хто мене знають по роботі або, принаймні, читають мої пости у соцмережах та публікації у медіа, добре уявляють, що "сісти на голову" мені досить складно: людина я досить вперта і непоступлива, якщо вважаю правильним те, що роблю (ну, вибачте..).
А ті, кому доводилося перетинатися зі мною у якихось складних ситуаціях – також знають, що можу бути досить жорстким, якщо цього вимагають інтереси дітей та законні інтереси колег-педагогів.
Ось саме тому треба залучати батьків, давати їм максимально можливу інформацію про роботу школи, що я хочу робити свою роботу гарно. А без участі та інформованої підтримки батьків – як головного замовника освітньої послуги – робити це практично неможливо.
Однак тут виникає інше питання: чи самі батьки розуміють, чого вони очікують від школи?
Бо з великого і різноманітного професійного досвіду добре знаю, що замовник, який здатен чітко сформулювати свої бажання та вимоги – то велика рідкість і велика цінність. А ще менш часто замовник здатен сформулювати побажання одного разу – і прийняти кінцевий результат.
Бо часто буває й так, що побажання та умови замовника змінюються ледь не щодня. І виконати їх – надзвичайно складно. Або дуже дорого – і замовник за це має додатково сплатити.
Прикладів – сила-силенна. Професіонали друкарства мене добре зрозуміють.
Уявімо, що замовник вже віддав до друкарні макет книжки на 320 сторінок, пластини готові до друку – і раптом конче потрібно додати ще 1 (одну) сторінку…
"Це ж так просто: всього одна сторінка", – каже замовник… І щиро дивується тому, як блідне, а потім наливається кров’ю обличчя комерційного директора J Бо комерційний директор знає: книжка складається із зошитів по 16 або 32 сторінки. І просто так додати одну сторінку неможливо: треба або додавати 16 (32), або практично повністю переверстати книжку і вивести пластини знову. А це – час та гроші.
Аналогій з освітою проводити не стану: вони й так на поверхні. Тому працювати спільно з батьками не тільки над тим, щоб виконати суспільне замовлення на освіту, але й формувати таке замовлення, знаходити прийнятні рішення і пояснювати їх суспільству – також одна з найважливіших цілей школи.
Сергій Горбачов, вчитель зарубіжної літератури та медіаграмотності, директор СШ №148 м. Києва