Що не так із законопроектом "Про Український культурний фонд"

16 січня може стати чорним днем для української культури. Хоча неозброєним оком цього можна не помітити.

У цей день погоджувальна рада парламенту включила до порядку денного розгляд симуляційного законопроекту №5491 "Про Український культурний фонд".

Що ж тут "чорного"? Хіба погано, що буде ухвалено закон, за яким нібито створять спеціальний фонд для грантового фінансування культурних проектів?

Закон, який ретельно виписували в стінах Адміністрації Президента придворні реформатори та який заплутано тлумачить у планових інтерв'ю міністр культури Нищук.

Навіть ім’я першої леді країни стоїть першим у списку зачинателів Закону про культурний фонд. Ціла когорта депутатів від влади та при владі поспіхом під ялинку – у розпал нічних бюджетних баталій – поспішають стати авторами культурного законопроекту й терміново його зареєструвати? То чи не доводить значущість та нагальність даного закону таке поважне "лоббі культури" ?

Але Диявол, як завжди, причаївся в деталях. І зараз, хижо усміхаючись, вичікує, помітять його чи ні.

Справа в тому, що законопроект 5491 "Про культурний фонд України" не є самостійним твором депутатів, що вказані як його ініціатори на сайті парламенту.

Більше того, цей проект навряд чи й з’явився б на світ, якби не зусилля громадських активістів і багатьох моїх однодумців у культурному середовищі та небайдужих до майбутнього нашої країни депутатів ВР, які рік тому внесли в Парламент інший законопроект, 3597 "Про державний фонд гуманітарного розвитку України" (на сайті ВР).

На відміну від нашвидкуруч зверстаної владної версії, він пройшов декілька громадських обговорень, був розглянутий незалежними експертами та бізнес-асоціаціями.

Наша ціль була цілком конкретною: створити в Україні механізм фінансування проектів культури, спорту, освіти та інших гуманітарних галузей за рахунок того бізнесу, який створює продукти, які можуть викликати залежність і в наслідок цього шкодити людині. А саме, за рахунок операторів азартних ігор, виробників тютюну та алкоголю, до яких ми пропонували застосувати спеціальний механізм відрахувань – внесок соціальної лояльності.

Ми не винаходили велосипед, а взяли за основу аналогічні реформаторські гуманітарні закони Великої Британії та Естонії, де подібна модель не просто працює, а приносить протягом двох десятиліть конкретні культурні й репутаційні дивіденти та економічні результати.

Зрештою, це ж справедливо, коли бізнес, який за посередництва власного продукту знижує якість людського життя, за власний рахунок оплачує створення такої ж привабливої культурної та спортивної альтернативи на противагу звабливому шкідливому продукту – заходи, що якість життя особистості та суспільства підвищують та відновлюють.

Щоб в Україні не тільки мов гриби виростали яскраві лотерейні "палаци", а й розвивалися заклади культури. Щоб підлітки могли не лише розважатися дешевим пивом чи цигарками, а й займатися спортом у сучасних, облаштованих залах.

Але коли мова зайшла про розподіл коштів цієї грально-тютюново-алкогольної гідри, наш проект № 3597 "Про державний фонд гуманітарного розвитку" наразився на шалений спротив. Його піддали вівісекції, вилучили всі важливі органи (головне, той-таки механізм внеску соціальної лояльності та тотальний контроль громадськості), муміфікували – і зробили проект № 5491. Згідно з ним, фінансувати культурні проекти (і лише культурні, про інші вже не йдеться) мають з державного бюджету під пильним керівництвом Міністерства культури.

Тобто, власне так, як це й відбувається сьогодні – коли з того самого бюджету, що має фінансувати оборону України та соціальні зобов’язання держави перед громадянами, за залишковим принципом вичавлюють копійки на культуру. Й у підсумку Україна стабільно входить до десятки європейських країн з найгіршими показниками соціальних хвороб у Європі.

Для чого ж потрібна ця імітація реформ, та ще й з превеликою помпою?

Власне, відповідь вже зрозуміла. Мені говорили, що коли я почала "зазіхати" на гроші азартного бізнесу, то доля моя як керівниці "Мистецького арсеналу" була вирішена. Й це пророцтво таки справдилося в липні цього року.

Ті, хто нині контролює лотерейний бізнес, постійно лобіює зниження оподаткування для нього й прагне легалізувати всю гральну індустрію цілком, звичайно, не має жодного бажання "ділитися" заробленим із митцями, спортсменами чи вченими.

Ну а відповісти на конкретне питання "Хто ці люди?" ви можете самостійно. Треба лише подивитися, які урядовці та нардепи є найбільш активними прибічниками повернення казино на вулиці країни. І виявити, що пан Володимир Гройсман, тільки-но опинившись на посаді прем’єра, зареєстрував у ВР ретельно пропрацьований на базі БПП законопроект про легалізацію грального бізнесу.

[L]У продовження теми лобізму: пан Микола Княжицький, голова Комітету ВР з питань культури і духовності (і прихильник проекту 5491), а також його колежанка депутатка Ірина Подоляк чомусь теж хотіли знизити регуляторне навантаження на виробників пива. Що, процитую ініційовану ним норму, "матиме позитивний вплив на здоров’я населення".

За умов політичної підтримки "пивка", цигарок,"одноруких бандитів" та з, іншого боку, "культурного фонду", який від цих бандитів не отримуватиме ані копійчини, проект №5491 має великі шанси бути ухваленим.

Думаю, що більшість народних депутатів не вивчатимуть деталі та історію цієї фейкової реформи. Вони побачать, що проект цей просувається владою. Вони зважать на те, що патронує законопроект перша леді, що в парламенті на його боці виступають інші впливові жінки БПП ― Ірина Геращенко та Ірина Луценко (теж прихильниці легалізації азарту та легко життя для виробників пива). Багато депутатів не захоче ні з ким сваритися й може проголосувати за це відверте лобістське ошуканство. Так вони підіграють владі в її спецоперації проти культури.

Але здаватися зарано.

Я прошу тих депутатів, хто має в собі сили чинити спротив політичному тиску, відкликати чи не голосувати найближчого парламентського тижня за законопроект 5491 "Про культурний фонд України". Адже він не просто нахабно імітує реформу, ховаючи корупцію під гаслами підтримки культури, але він блокує більш виважену та пророблену ініціативу, яка базується на кращих європейських зразках, та консервує можливість розвитку української культури на багато років вперед.

Потрібно сказати "ні" кулуарним договорнякам та ручним рішенням, які високопосадовці спускають у парламенті з барською відмашкою "голосувати швидко, одноголосно й беззаперечно".

Я прошу – зверніть увагу і підтримайте законопроект 3597 "Про державний фонд гуманітарного розвитку України", який стояв у порядку денному цієї сесії і до якого черга так чомусь і не дійшла. Причина очевидна.

Якщо сьогодні цього не зробити, ми ще довго будемо слухати з телевізорів порожнє словоблуддя про важливість культурної дипломатії та культури для перемоги в гібридній війні. А насправді – українські митці, культурні діячі, спортсмени й науковці знову матимуть принижуватися перед начальниками всіх рівнів, щоб отримати копійчини з державних замовлень. І замість вільного повітря українці знову матимуть дихати випаровуваннями задушливих чиновницьких комор.

А ми надто добре знаємо, що розплата за інтриги та жадібність тимчасових мешканців цих комор є неминучою.

Наталя Заболотна, спеціально для УП.Культура