"Найгірша країна для гетеросексуальних хлопців". Як я сама подорожувала по Ірану

4948
30 травня 2017

Жінки в Ірані піддаються таким заборонам, яких немає в Європі, але разом з тим вони мають такі права, яких не мають європейки.

Про це мені розповіла Захра, подруга Маріам, дівчини у якої я зупинялась у Табрізі.

У Захри я гостювала у Ісфахані, центральноіранському місті з великою кількістю зелені.

Саме з цього міста я і продовжу свою розповідь про подорож до Ірану.

Нагадаю, що перед поїздкою я склала список міст, в яких хочу побувати, та виписала адреси хостелів. Однак дуже не люблю планувати поїздки, тому вирішила, що все має бути якомога більш спонтанно.

Подорожувати дівчині самій по Ірану – нестандартно, але абсолютно безпечно. Іслам, державна релігія, забороняє торкатися до жінок, тому максимальні неприємності, які я пережила – це свист, сигнали вслід, а також нав'язлива пропозиція сексу на вулиці. Тож продовжу розповідь.

 

ІСФАХАН. ОСОБЛИВОСТІ ІРАНСЬКОГО СЕКСУ

У цьому місті я вже була під час першого візиту в Іран – тоді ми відвідали декілька мечетей, палаців, вогняний храм, тому я вирішила приділити увагу більше спілкуванню, і воно виявилося дуже пізнавальним.

Захра, яка зустріла мене на автовокзалі, розповіла, що до заміжжя дівчину має утримувати батько, і вона може подати в суд, якщо він не буде цього робити. Після заміжжя – чоловік.

Дівчина може працювати, якщо хоче, але не зобов’язана.

Також в дуже традиційно налаштованих родинах дівчина може заявити чоловіку, що вона не хоче доглядати за дитиною, і він повинен найняти няню.

Перед шлюбом наречений з нареченою узгоджують суму – мехріє – яку хлопець платить за дівчину. Ця сума величезна, і він має виплачувати її протягом всього життя.

"Це свого роду страховка, і зазвичай жінки вимагають ці гроші перед розлученням. Деякі сучасні дівчата кажуть, що їм гроші не треба, але краще мати цю страховку", – каже Захра.

"Коли хлопець з дівчиною зустрічаються, це нормально для неї вимагати дорогі подарунки – машину, коштовності, меблі для квартири. Увага, оплата рахунків, турбота – це той мінімум, який хлопець зобов’язаний давати дівчині. Більшість іранських дівчат дуже вимогливі до хлопців", – розповів пізніше ще один мій знайомий, Реза.

Очевидно, це така свого роду компенсація за ту дискримінацію, якій піддаються дівчата в Ірані. Їм заборонено їздити на велосипеді (деякі роблять це нелегально), займатися альпінізмом, танцювати на публіці, дівочий спів не дуже схвалюється.

Виставляються вимоги до одягу – голова має бути покрита разом з вухами, верхній одяг має прикривати сідниці. Зазвичай дівчата одягають штани з манто – легеньким пальтом.

Чим релігійніші дівчата – тим темніший, більш вільний та закритий їх одяг.

За два тижні в Ірані я бачила тільки одну жінку в нікабі – вид одягу, коли закрите все тіло й обличчя, крім очей.

В релігійних містах часто жінки носять чадор – прямокутну чорну тканину, якою замотуються поверх манто для того, щоб прикрити обриси фігури. Вона може закріплюватися в районі обличчя, а також жінки можуть тримати її руками та зубами.

Всі дівчата, яких я зустрічала, кажуть, що їх дратує вимога носити довгий одяг, прикривати голову. Ті, які живуть в менш релігійних містах, намагаються відкривати голову якомога більше та одягати якомога коротші манто. Короткі плаття також одягають, але на вечірках в приміщеннях.

Так одягаються дівчата в менш релігійних містах (Тегерані, Ісфахані)
В релігійних містах часто жінки носять чадор – прямокутну чорну тканину, якою замотуються поверх манто для того, щоб прикрити обриси фігури
Короткі плаття також одягають, але на вечірках в приміщеннях

До одягу чоловіків теж є вимоги – носити шорти не те, щоб заборонено, але не прийнято, і незважаючи на спекотну погоду, жодного хлопця в шортах я не бачила.

Зазвичай більшість іранських чоловіків дуже слідкують за своїм зовнішнім виглядом – старанно одягаються, підкреслюючи красу свого тіла.

Більшість іранських чоловіків дуже слідкують за своїм зовнішнім виглядом

Одна з важливих вимог для дівчат перед шлюбом – цнотливість. Якщо наречений з більш традиційної родини (таких в Ірані більшість), то він або його родина, особливо, мама буде вимагати від нареченої довідку про цнотливість.

"Якщо мій наречений скаже мені про таку довідку, я скажу йому: йди геть, ти мені не потрібен!" – каже Захра, яка є дівчиною широкого кругозору, і її родина також.

Дошлюбний секс в Ірані існує. Так само, як існують і люди з відкритими поглядами на тему цнотливості.

"Моя родина має відкриті погляди, і батьки не проти, якщо я одружуся з нецнотливою дівчиною з Європи чи США", – каже 32-річний Реза.

Коли ми з Захрою гуляли по головній площі Ісфахану, до нас підійшов хлопець зі словами: "Чи цікаве вам спілкування просто заради спілкування?"

Мосен (так його звали) добре говорив англійською, ми розговорилися. Іранці люблять поговорити з іноземцями про інтимні стосунки, і я дізналась про ще одну цікаву іранську традицію: коли пара зустрічається, то пропонувати секс має дівчина, адже це її рішення – зберігати цнотливість чи ні. Хлопець повинен чекати й не натякати.

"Недавно я познайомився з німецькою туристкою, й ми домовилися, що я буду її супроводжувати в пустелю. Вона мені сподобалась, і я чекав від неї пропозиції сексу, але не дочекався.

Я не міг пропонувати, адже відчув би себе в такому випадку ґвалтівником, а з іншого боку, я розумію, що вона не запропонує, адже це не в їхній культурі", – поскаржився Мосен.

"Хочу сказати, що Іран – найкраща країна для гомосексуальних людей, і найгірша – для гетеросексуальних хлопців. Я вже подумаю змінити орієнтацію", – пожартував хлопець.

Я пробула з Захрою два дні. Знову відчула на собі іранську гостинність по максимуму. В деяких випадках мені вдавалося переконати її платити за себе, і я це вважала своєю перемогою.

 

КЕРМАН. ПУСТЕЛЯ, ПРОПОЗИЦІЇ СЕКСУ ТА ЗНОВУ ЧУДЕСА ГОСТИННОСТІ

Я обрала Керман для своєї подорожі, адже хотіла побувати максимально у всіх точках Ірану, а Керман – місто на південному сході цієї країни.

"В мене є друзі в Кермані, я могла б попросити їх прийняти тебе, але, на жаль, дівчата зараз не в місті, а якщо ти будеш їздити з хлопцями в авто, в поліції можуть бути питання. Адже це місто не таке вільнодумне, як Ісфахан чи Тегеран", – сказала раніше моя нова подруга Маріам з Табрізу.

Вона підшукала для мене тур по пустелях Kalut, які в 150 км від Керману.

Цей тур був півтораденний, організований спеціально для іноземців, і коштував 100 доларів. Зі мною в групі ще виявилась пара з Нідерландів – Сандра та Себастьян. Нашим гідом був житель Керману Алі.

Тур був надзвичайним за наповненням і взагалі без пригод, до яких я звикла за моє самостійне подорожування. Ми спали в гестхаузі, на території якого можна було ходити без хустки й без довгого одягу, просто в штанях.

Коли їхали в пустелю, Алі увімкнув пісню Lisa Gerrard "The Host Of Seraphim".

"Поки не знайшов нічого кращого для пустелі", – пояснив він.

Пустеля вражає своєю величчю, тишею, енергетикою, викликає бажання побути в ній мінімум тиждень.

Унікальністю саме цією пустелі є великі утворення, схожі на гори, створені тисячоліттями в процесі ерозії ґрунту та під дією води.

Пустеля вражає своєю величчю, тишею, енергетикою, викликає бажання побути в ній мінімум тиждень
Унікальністю саме цією пустелі є великі утворення, схожі на гори, створені тисячоліттями в процесі ерозії ґрунту та під дією води

Ми провели в пустелі годин 5, і коли вилізли на одну з гір, побачили, як наближається піщана буря.

"Ходімо назад!" – сказав гід. Ми побігли, і за пару хвилин почався дощ.

"Унікальна ситуація – піщана буря й дощ одночасно", – сказав Алі.

Унікальна ситуація – піщана буря й дощ одночасно

Після довгої прогулянки по пустелі ми лягли на килим на спостерігали за заходом сонця. Дуже швидко стемніло, коли воно сіло. Нічна енергетика пустелі була такою ж сильною, як і денна.

Коли їхали назад, гід розповів, що молодь іноді влаштовує вечірки в пустелі.

"Видовищно", – подумала я.

Алі, в Ірані карають побиттям палицями чи забиванням камінням? – спитали ми в гіда за вечерею.

– Забивання камінням вже не поширене, а от побиття палицями існує. Якщо поліція спіймає когось п’яним – 70 ударів палицею. Після цього людина тиждень не може встати з ліжка.

– А чи існує відрубування рук?

– Вже ні.

– А чи тебе колись била поліція?

– Так, одного разу ми з другом в кінотеатрі гучно сміялися, і люди викликала поліцію. Нас забрали у відділок, і там побили руками по обличчю. Синці дуже довго сходили.

Б’ють тільки хлопців?

Дівчат теж. Для цього є жінки-поліцейські.

Наступного ранку ми зустріли світанок в пустелі. Знову прогулялися по ній. Гід показав місце, де частину гори зруйнували спеціально під зйомки фільму про пророка Мохаммада.

– От би Голлівуд тут міг розійтися. Але їх сюди ніхто не пустить, доводиться малювати все, – сказав Алі.

В Керман ми повернулися в середині дня. Наступним пунктом моєї подорожі мав бути Кашан, місто в провінції Ісфахану, де є багато палаців, парків, це півмільйонне місто вважається дуже гармонійним та красивим.

Прямих квитків з Керману до Кашану немає, тому туристичний гід допоміг мені купити квиток до Ісфахану, а звідти я мала поїхати в Кашан. Ми попрощалися з гідом, я подарувала йому українські гроші.

Використовуючи shared taxi, я мала доїхати до головного базару Керману. Гід порадив мені поменше говорити англійською, а зайшовши в таксі, сказати одне слово: "Арг", і простежити, щоб водій не віз мене саму, а зі мною їхали ще три людини. Все було добре, і за цю поїздку я заплатила 15 тис. ріалів (0,5 долари).

Як і у минулі дні я була втомлена від уваги до себе, тож одягла темні окуляри, адже іранці дуже реагують на світлі очі, знайшла фруктовий та овочевий ряд, купила собі майже кілограм солодких лимонів. Цього іранського відкриття!

Солодкі лимони – іранське відкриття

Після того, як поїла їх в парку, вирішила знайти вогняний храм зороастрійців методом "язик до Києва доведе". Запитала одних людей, потім продавець ятки на базарі зробив мені карту, і я пішла по ній.

На шляху мене спіткала одна з найбожевільніших пригод.

Був обідній час, вулиці спорожніли, багато магазинів закриті. Попереду мене йшов повненький хлопець років 25.

Хеллоу, – сказав він мені. Потім прозвучало щось на фарсі і слово "секс" із питальною інтонацією. Мабуть, причулося, подумала я. Перепитала.  

Він повторив ту ж фразу гучніше і "секс?", а також, щоб мені було ясніше, очевидно, помахав ключами від машини.

Я не могла повірити своїм вухам – мені просто отак на вулиці пропонують секс. Ось і зіткнулась я з тим, що читала перед поїздкою: деякі іранці сприймають європейок готовими до сексу з будь-ким.

"Це тільки деякі. Ті, які вірять усьому, що показують по телебаченню", – пояснював мені потім один тегеранський знайомий Сіна, коли я йому розповідала про цю ситуацію.

В той момент я засміялась, сказала: "No", і вражена, пішла.

Коли зупинилась сфотографувати туристичний показник, побачила, що цей хлопець їде за мною на машині, говорячи: "Sex, please, sex please!".

Я засміялась і знову повторила, що ні. Він продовжував за мною їхати, повторюючи: "Sex please, I love you!".

Я перейшла дорогу, однак він продовжував їхати за мною. На вулиці майже не було людей. Я дійшла ще до одного перехрестя, і він звернув за мною. В цей момент я закричала, що викличу поліцію, адже це вже перестало бути смішним.

Я не відчувала страху, адже була впевнена, що він не торкнеться до мене й пальцем.

Хлопець дуже швидко розвернувся й поїхав назад – слово "поліція" сприймається іранцями дуже серйозно.

"В Ірані тобі можуть щось говорити, але торкатися жінки – це майже злочин", – розповів мені пізніше тегеранський знайомий.

Я можу перерахувати на пальцях ті випадки, коли мене торкалися чоловіки в Ірані. В них немає звички подавати руку в транспорті, при переході дороги. Не буває такого, щоб в натовпі притиснулися.

Хлопець їхав за мною, поки я не згадала поліцію. Це слово сприймається іранцями дуже серйозно

Після цього випадку я зайшла на базар і в однієї жінки спитала, як мені пройти до цього злощасного вогняного храму.

Це кардинально змінило мою ситуацію на найближчі дні.

Жінка покликала чоловіка, з яким була, вони стали думати вдвох, а тоді ще підійшли до продавця й запитали його. Коли зрозуміли для себе, запитали, чи маю я авто, і коли я похитала головою, сказали, що можуть мене туди підкинути. Їх було троє – жінка років 60, і хлопець та дівчина з вигляду років за 30. Сказали, що вони туристи з Тегерану.

В автомобілі я вирішила їм дати три солодких лимони, але вони взяли тільки один, та ще й дали мені взамін три гранати.

І тут іранська гостинність, яка змушує мене почуватися некомфортно!

Ми приїхали до храму, вони мене сфотографували навпроти нього. Обійшли навколо, й виявили, що він закритий.

Яка прикрість! Скільки зусиль докладено, пригод пережито, щоб побачити закритий храм. Але використовуючи метод "язик до Києва доведе", треба бути готовою до того, що це буде процес заради процесу.

Ми приїхали до храму, мене сфотографували навпроти нього, а потім виявили, що він закритий

Я подякувала цим людям, сказала, що в мене ввечері автобус, і я збираюся ще піти погуляти. "Залиште мене саму", – хотілося сказати.

Вони довго запитували, чи дійсно я сама, чи все добре зі мною. Я запевнила, що мені абсолютно комфортно самій. Вони пішли. Я сіла в парку за вогняним храмом і стала їсти гранати, які вони мені дали.

Аж тут за якийсь час підійшов хлопець із цієї родини, жестами та дуже поганою англійською розповів мені, що вони збираються їздити по різних туристичних місцях Керману, і запрошують мене поїздити з ними, поки не прийде час мого автобуса.

Це було цікавою пропозицією: я б сама не знайшла всі ці місця, тож вирішила погодитися.

Коли зайшла в машину знову, цей хлопець, якого, як виявилося, звали Хосейн, показав мені в гугл-перекладачі фразу, перекладену з фарсі на англійську: "Ми за тебе турбувалися".

Я хотіла дізнатися про них побільше, але не могла, бо вони дуже погано говорили англійською, а також порадитися з моєю новою подругою з Табрізу Маріам, тому подзвонила їй і розповіла ситуацію.

Вона поговорила з цими людьми на фарсі, і потім мені розповіла: "Це родина з Тегерану – мама та син з донькою, вони пізніше будуть прямувати в ще одне місто з мого маршруту – Кашан, а після цього – в Тегеран.

Пропонують тобі приєднатися до них. В Кермані вони зупинилися в готелі, і в них є місце для тебе. Думаю, це хороша пропозиція. Так як це родина, то ти можеш почувати себе з ними в безпеці. Вони можуть зараз поїхати з тобою здати твій квиток до Ісфахану".

Я вже звикла, що в Ірані я потрапляю в ситуації, яких би ніколи не могло б бути в Україні.

З моєї точки зору, ця ситуація нестандартна для обох сторін. Родина запрошує подорожувати з собою іноземку, яку вона бачить вперше в житті, і з якою фактично не може поспілкуватися. І для мене – сідати в машину та бути в готелі з людьми, про яких я нічого не знаю.

Але це Іран, тут можна робити нетипові вчинки, тут в людей інше бачення світу. Взагалі вони більше керуються відчуттями, ніж логікою. Спонтанність є необхідною рисою чудової подорожі для мене.

Я погодилась.

Спочатку ми поїхали на автовокзал і забрали мій багаж, потім дуже довго їздили по місту й шукали турагентство, в якому туристичний гід купив мені квитка, адже повернути його можна було тільки в ньому.

Після того поїхали в сад Шазде біля містечка Махан, який був побудований для одного з іранських правителів 19-го століття. Вхід для іноземців туди в 7 разів дорожчий, ніж для іранців (як і в усі інші визначні місця), але за мене заплатили згідно з іранською традицією гостинності.

У саду ми зустріли школярок, які реагували на мене з цікавістю та просили сфотографуватися.

У саду ми зустріли школярок, які реагували на мене з цікавістю та просили сфотографуватися

Виявилося, що Хосейн на рік молодший за мене. Студент PhD, вивчає різні електронні сервіси, брав участь в конференції на цю тему в Стамбулі. Його рівень англійської був приблизно А1 – коли Хосейн хотів сказати 3 речення, він говорив 3-5 англійських слів, доповнював їх жестами, і десь приблизно з третього разу я розуміла, що саме він мав на увазі, адже ці англійські слова він говорив із великим акцентом. Порозумітися – це був виклик і для мене, й для нього.

Після саду ми поїхали в Махан, подивилися мавзолей одного шаха. Потім мені поставили вибір, де я хочу поїсти: в фастфуді чи в ресторані. Я намагалась донести думку, що я буду їсти там, де хочуть вони, але від мене вимагали рішення (хтозна, можливо, це був тароф, але дуже складно вести дискусію, коли погано розумієш людину).

"Очевидно, в фастфуді дешевше", – подумала я, і назвала його. Мені здалося, що вони все-таки хотіли ресторан, і я намагалась перемінити своє рішення, але вони вже їхали у фастфуд.

"Чи він достатньо гарний?" – запитав мене Хосейн, коли під’їхали. Він виглядав аж занадто дорогим. Рахунок на чотирьох там вийшов 25 доларів, і це було недешево.

Їхній номер в готелі був двокімнатним, з великою гостьовою, як зазвичай в іранців. Вони звільнили мені одну кімнату, а самі втрьох були в іншій.

Я дуже переймалась, щоб чітко донести до них інформацію, що в Тегерані я хочу зустрітися зі своїм другом Аміном перед відльотом. Врешті це вдалося, й вони накреслили план, згідно якого в Тегерані ми мали були о 19 вечора через день. Якраз Амін не мав можливості побачити мене вдень, тому цей час підходив.

Наступного дня ми відвідали музеї в чоловічій та жіночій лазнях, базар, поїздили по парках… І знову за мене скрізь платили.

 

ДОРОГА З КЕРМАНУ ДО ТЕГЕРАНУ. ПРИГОДИ З КОРПУСОМ СТРАЖІВ ІСЛАМСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

О четвертій ранку ми виїхали з готелю в місто Язд, далі в нашому плані був Кашан, Кум і Тегеран. Але при під’їзді до Язду сталась одна з найбільш негативних речей за час мого візиту в Іран.

В містечку Мехріз нас перевірили представники Корпусу стражів ісламської революції. Солдат довго дивився мої документи, розпитував Хосейна. Хлопець щось швидко кинув своїй сестрі Розі в проміжку між спілкуванням з солдатом.

"You are friend of mys friend!" – сказала Роза й показала жестами, щоб я подзвонила своїй подрузі Маріам з Табрізу.

Вона довго говорила з нею на фарсі, а в цей час солдат продовжував говорити з Хосейном. Врешті він сів, всі видихнули й поїхали. Мені було цікаво, про що вони говорили, але я не могла це з’ясувати. 

"You will not see Amin", – сказав мені Хосейн через деякий час і показав жестами, щоб я подзвонила своєму другу.

Вся родина виглядала стурбованою.

"Що? До чого тут це?" – подумалось мені. Набрала його, він не брав трубки.

В цей час подзвонила Маріам, і з’ясувалося, що солдати зобов’язали родину бути за мене відповідальною, записали їх адресу й телефон Маріам.

"Бережи себе", – сказала вона мені.

Через якийсь час я додзвонилась Аміну, він поговорив по телефону з родиною, потім дали трубку мені й він сказав: "Ми з тобою не побачимося. Родина привезе тебе прямо в аеропорт, і я прийду десь за 2 години до відльоту".

"А чому так?" – не зрозуміла я.

"Have fun!" – роздратовано сказав він мені й поклав трубку.

При під’їзді до Язду сталась одна з найбільш негативних речей за час мого візиту в Іран

Я не розуміла, що сталося. Що такого сказали ці солдати? Амін на мене за щось розсердився?

Amin is bad! – сказала мені Роза.

Amin is good! – цю єдину зрозумілу їм усім фразу я могла сказати.

No, – похитала головою мама родини. – Amin is very bad!

Цікаво, чому вони так вирішили? Нічого неясно… Дивина якась. Люди, яких я знаю 1,5 дні, роблять висновки про мого друга, якого я знаю 3 роки.

Я розхвилювалась, розплакалась, і коли приїхали в місто Язд, була дуже розчарована.

Написала Аміну смску, що не розумію, що сталося, і попросила вирішити ситуацію.

Можливо, ми вберегли тебе від чогось поганого", – таку фразу англійською показав мені Хосейна в своєму перекладачі.

Amin is best friend! – засміялась я.

Якщо Амін мій best friend, то чому ж він мене не супроводжує по Ірану? – у відповідь засміявся він.

"Ага, він все покине й буде мене супроводжувати", – подумала я.

Мама Хосейна показала жестами, що якщо я зустрінуся з Аміном, то завагітнію, і вони потім будуть винні.

"What?? No, this will not happen!" – крикнула я, але вони були невблаганні.

Я поскаржилась на ситуацію Маріам. Вона довго говорила з Хосейном на фарсі, після того сказала мені: "Вони не довіряють Аміну, тому що він запропонував, щоб вони висадили тебе десь на дорозі, й він потім тебе забере. Якби він запропонував інший варіант…".

Але в чому проблема? Висадять мене, він забере… Що тут такого?

"Зрозумій, іранські хлопці повинні краще турбуватися про дівчат. До того ж, родина переймається, що якщо з тобою щось станеться, то в них будуть проблеми з Sepah (Корпусом стражів ісламської революції). Отже, через цю ситуацію тобі краще робити так, як каже родина".

Дивина… Це ж треба – мене навіть не спитали, що для мене краще. За мене просто вирішили, що я не побачуся зі своїм другом. Ось вона, зворотна сторона іранської турботи.

За мене просто вирішили, що я не побачуся зі своїм другом. Ось вона, зворотна сторона іранської турботи

Але одночасно, безперечно, я відчувала вдячність родині за те, що вони для мене зробили – прихистили в себе в готелі, возили скрізь, платили за мене, показували все і ось зараз везуть в аеропорт.

Ми прибули до нього о 23 годині, і родина стала чекати, поки я не відлечу. За якийсь час прийшов Амін, розговорився з родиною.

Amin is good! – сказали вони мені.

Як і всім, хто мене приймав, я подарувала їм листівки з України. Вони розчулилися й дуже їм раділи. Дочекалися, поки я пройду паспортний контроль, махали мені й посилали повітряні поцілунки.

"Неймовірна пригода", – думаю я зараз, майже через місяць після повернення в Україну.

Я досі частково в тій реальності. Усіх запрошувала в Україну, і двоє ніби серйозно збираються приїхати. Я дуже чекаю, хочу нарешті тепер сама сказати: "Ти – мій гість".

Катерина Цибенко, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті