Якими будуть українські школи, якщо вони матимуть "агентів змін"

1008
19 листопада 2018

В Україні часто вживаним є термін "агент змін". По суті, це людина, яка бере на себе відповідальність зреалізувати певні зміни.

Тут важливі декілька складових: і активна позиція, і готовність діяти, і розуміння, що саме варто зробити, і вміння співпрацювати.

У освітньому процесі "агенти змін" – це учні, які найкраще підготовані до майбутнього.

Саме на такій підготовці й зосереджені автори проекту "Майбутнє освіти та вмінь. Освіта 2030" Організації Економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), які представили Концептуальну Рамку Навчання 2030.

Проект має на меті допомогти країнам знайти відповіді на два запитання:

  • яких знань, навичок, установок та цінностей потребуватимуть учні сьогодні, аби бути успішними та формувати світ у 2030 році;
  • як саме освітні системи можуть розвивати ці знання, навички, установки та цінності найбільш ефективно?

Якщо фокусуватися на згаданих  на початку "агентах змін", то тут засадничими є дві речі.

Перше, це те, що освіта стає інструментом, за допомогою якого кожен учень може обирати власний шлях до "індивідуального та суспільного добробуту".

Друге – процес освіти спирається на агентність учня.

Що таке агентність?

Згідно з визначенням авторів проекту "Майбутнє освіти та вмінь. Освіта 2030" агентність передбачає "відчуття відповідальності та готовність брати участь у формуванні світу, змінювати людей, події та обставини на краще.

Поняття агентності вимагає здатності формулювати далекосяжну мету та визначати кроки задля її досягнення".

Простими словами агентність – це інший рівень сприйняття та роботи із знаннями. Це рівень готовності діяти в інтересах як індивідуальних, так і колективних/суспільних.

Агентність – це коли учні в школі сприймаються активними суб’єктами дії (не пасивними об’єктами сприйняття інформації), які усвідомлюють значимість своєї участі та готові брати на себе відповідальність за зміну ситуації на краще.

Головне – не просто мати знання, а бути здатним робити зміни, озброївшись опанованими в школі знаннями, навичками та цінностями.

Англійська соціологиня Маргарет Арчер в своїй книзі "Культура та агент: місце культури в соціальній теорії" характеризує агента як "активного, мислячого, автономного, здатного на інновації, цілеспрямованого та креативного". 

Задля того, аби уможливити агентність освітяни не тільки повинні визнавати  індивідуальність кожного учня, але й усвідомлювати вплив ширшого кола стосунків – поміж вчителями, однолітками, родинами та громадами – на процес навчання.

В Концептуальній Рамці Навчання 2030 автори визначають два фактори, що підсилюють агентність:

  • Персоналізоване навчальне середовище

Саме персоналізована освіта дає можливість підтримувати та вмотивовувати розвиток індивідуальних уподобань та інтересів учнів, поєднувати різні навчальні досвіди та можливості, а також розробляти власні навчальні проекти у співпраці з іншими учасниками освітнього процесу. 

  • Формування міцної бази знань

Грамотність та математичні навички залишаються дуже важливими, вони закладають фундамент знань.

А він в свою чергу є підґрунтям для розвитку цифрової грамотності та вміння працювати з даними, того, без чого в еру диджиталізації бути успішним просто неможливо.

Якою була б Нова українська школа, якщо б вона передбачала агентність?

Питання на кшталт "Що я можу зробити, аби покращити своє життя, світ навколо себе?" або "Яким я бачу свій внесок у розвиток школи/свого району/громади/країни?" постійно б звучали у вухах школярів.

А відповіді на ці питання становили б своєрідний каркас навчального досвіду в школі.

Особисті цілі, уподобання, інтереси та потреби кожного учня були б центром, навколо якого б працювала система шкільної освіти впродовж усього навчального процесу.

Індивідуальні навчальні плани були б основними документами, в яких визначалися б навчальні траєкторії учнів, на їх основі відбувалося б оцінювання прогресу кожного учня.  

Систематична робота з інтересами та цілями учнів (їх визначення, моніторинг виконання, корегування у разі потреби) була б необхідною та обов’язковою для врахування при складанні індивідуальних учбових планів та освітніх програм шкіл.

Поняття якості шкільної освіти було б поєднано з відповідністю індивідуальним цілям та інтересам учнів, аби результати навчання не тільки відповідали державним стандартам, але й максимально сприяли самореалізації учня як особистості.

Шкільне життя було б не ізольованим стінами школи, процес навчання органічно б вплітався в ширший контекст життя родин та місцевих громад учнів, виховуючи у них відчуття впливовості, відповідальності та готовності  розв’язувати проблеми й змінювати світ навколо себе.

А випускники шкіл точно знали б, яким вони бачать свій індивідуальний життєвий шлях та внесок в досягнення суспільного добробуту.

Вони свідомо формулювали б свої цілі та були б впевнені, що здатні їх досягти, адже саме за такою формулою вони стільки років жили шкільним життям. 

Вікторія Гуменюк, соціологиня, аспірантка Докторської школи НаУКМА, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина luminastock/Depositphotos

powered by lun.ua

Головне на сайті