Два роки реформи інтернатів: чого не варто боятися і на що очікувати

1180
18 січня 2019

Якось я стала свідком ситуації, коли незнайома жінка голосно сварила свого малолітнього сина, "погрожуючи", що назавжди віддасть його в інтернат, якщо він не буде її слухатись. 

Так от, здається, всі знають що таке дитячий інтернат. Але насправді більшість там ніколи не була, і гадки не має, як живуть діти в цих закладах.

Більш того, часто вони навіть не задумуються,  як і чому ці діти там опиняються.

Зі слів уповноваженого президента України з прав дитини Миколи Кулеби, в інституційних закладах нині перебуває понад 107 тисяч дітей.

З 2017-го Україна взяла курс на деінституалізацію (ДІ). Національна стратегія розрахована майже на 10 років.

Якщо коротко, то головна ідея цієї реформи – створити умови розвитку і виховання дітей, за яких потреба в інтернатах чи дитячих будинках зникне взагалі.

Ті ж заклади, що вже є, трансформуються в більш прийнятні й потрібні для громади форми.

Амбітне завдання, чи не так?

Чи реально подолати ці виклики вповні?

Чи під силу зараз такі завдання для України?

Чи готові до цього ОТГ, бо саме з ними працює ключовий механізм реформи?

Щодо реформи часто ширяться побоювання на кшталт: як тільки "інтернати закриють", і діти, і персонал опиняться на вулиці.

Одразу скажу – це не так. За своїм змістом реформа – не ліквідація закладів, а, в першу чергу, їх перепрофілювання, продумана система розвитку закладів, де будуть надаватись ті послуги, яких найбільше потребують ОТГ та колишні вихованці інтернатів.

Це розширення переліку послуг для дітей в громаді, що надаються із залученням кваліфікованих фахівців.

Саме фахівців зараз бракує найбільше. Тому реформа – це ще й робота з працівниками колишніх інтернатів, які отримають шанс підвищити кваліфікацію чи перепрофілюватися і працювати в нових закладах, та нові робочі місця для молодих спеціалістів соціальної сфери.

Ще одна мета ДІ – розвинути ринок якісних соціальних послуг, залучивши до нього також й професійні громадські організації, активістів чи навіть приватних підприємців, які успішно працюють у різних соціальних сферах, і можуть конкурувати з інституційними закладами у якості надання соціальних послуг (наприклад, геріатричної чи паліативної допомоги чи послуг для людей з інвалідністю).

Не те, щоб ці організації раніше були поза полем зору держави чи територіальних громади.

Мова йде про те, щоб допомогти органам місцевого самоврядування створити рівні умови доступу до надання соціальних послуг через різних стейкхолдерів, що існують на ринку, а також стимулювати створення таких недержавних організацій.

На Київщині над втілення реформи працюють експерти проекту "Розробка і впровадження регіонального плану зі збільшення обсягів надання послуг з догляду на сімейній основі (реформування інтернатних закладів) у Київській області" (або простіше "Громада для дитини").

Насамперед, регіональний проект має три ключові цілі.

По-перше, команда працює над планом поетапного реформування інтернатних закладів у Київській області. Це розробка оптимального плану трансформації закладів інституційного догляду, що вже існують, у заклади, які більш ефективно, якісно і комплексно будуть надавати соціальні послуги дітям: центри соціально-психологічної реабілітації, центри паліативної допомоги тощо. 

По-друге, одним із завдань проекту – це допомога органам влади на місцях. Потрібно правильно оцінити потреби та запити громади на соціальні послуги та надати рекомендації, які допоможуть розвинути систему послуг, необхідних саме цій громаді.

Сьогодні органи місцевого самоврядування Київщини вже мають мережу закладів та структур, які покривають таку потребу: підрозділи органів соціального захисту населення, центри соціальних служб, територіальні центри тощо.

По-третє. Запровадження механізму соціального замовлення. Це коли громада сама вирішує, які соціальні послуги для неї є пріоритетними, і через конкурс визначає тих, хто ці послуги надаватиме. Кошти на це виділяються змісцевого бюджету.

Власне, громада може замовити надання соціальних послуг у недержавних суб’єктів – громадських організацій, приватних підприємців тощо.

Особливо актуальне соціальне замовлення для новостворених об’єднаних територіальних громадах, де немає жодного бюджетного представника, що надає соціальні послуги.

На моє особисте переконання, кошти платників податків повинні витрачатись не лише в першу чергу ефективно, в тому числі задля повноцінного виховання і всебічного розвитку дітей, які залишились без батьківської опіки.

Тому важливо забезпечити розвиток і функціонування альтернативних, відмінних від закладів інституційного догляду, форм догляду дітей.

Найважливіше вже сьогодні розробити механізми, щоб діти не потрапляли в інтернатні заклади. І це не лише кошти для придбання чи будівництва житла для дітей-сиріт. Це в першу чергу формування свідомих соціально відповідальних та людяних батьків.

Я вважаю, що інтернати мають піти в минуле, як пережиток "радянщини". Частково їх вже замінили прийомні та патронатні сім'ї.

Треба й далі ширити тенденцію запровадження різних форм сімейного виховання: створення будинків сімейного типу, соціальних квартир, малих групових будиночків тощо, адже там створені саме ті умови, найбільше наближені до сімейних.

Звичайно, це не замінить дитині родину, але й не залишить її без опіки та піклування, дозволить дітям більше соціалізуватись і бути готовим до дорослого життя.

Ольга Настіна, експертка проекту "Громада для дитини", координаторка проекту деінституалізації в м. Біла Церква, правозахисниця, спеціально для УП.Життя  

Вас також може зацікавити:

powered by lun.ua

Головне на сайті