Чому пріоритети МОН на 2019 рік не відповідають на виклики шкільної освіти

1269
19 лютого 2019

Нещодавно МОН опублікувало 10 пріоритетів на 2019 рік, частина з яких безпосередньо стосується змін у школах:

  • впровадження Державного стандарту базової освіти;
  • антибулінг;
  • інклюзія.

Але наскільки ці пріоритети вирішують кореневі проблеми української освіти і відповідають викликам, що стоять перед нами?

Ми як організація, що безпосередньо взаємодіє зі школами на місцях, бачимо, що існує велика прогалина між тим, що декларує "Нова українська школа" і тим, як на місцях реформу реалізують.

 Фото: AlexLipa/Depositphotos

Закон "Про освіту" каже про розширення повноважень для шкіл фінансову, управлінську автономію, передбачає педагогічну свободу для вчителів. Більша свобода дає шанс на інновації та зміни, але чи все так просто?

На місцях втілення реформи залежить від людей, особливо освітніх управлінців.

З одного боку, органів управління освітою, котрі мали б стати школам партнерами у втіленні реформи, а з іншого самих директорів шкіл, які мали б вміти розпоряджатись ресурсами, розвавати кваліфікованих вчителів, будувати партнерства з громадою. Такий вигляд має ідеальна картинка, а реальність значно болючіша.

Щодня у Києві проїжджаю повз недобудований міст на Троєщину. Він уже став найдорожчим мостом у світі, який так і не виконує свою функцію.

Коли думаю про реформу освіти, відчуваю щось схоже. Багато інвестицій у "фасадні" зміни, але ми все ще не можемо дістатись іншого берега.  

Що потрібно, щоб учні та вчителі, а з ними все суспільство, відчуло нову якість освіти?

  1. Створити умови для розвитку професійних освітніх менеджерів у громадах та директорів шкіл, які зможуть очолити 16 000 шкіл в Україні та забезпечувати якість освіти, а згодом - її конкурентноспроможність.
  2. Стимулювати педагогічну свободу, що є передумовою розвитку інновацій у школах.
  3. Помислити нові форми оцінювання ефективності освітніх інституцій.

Виклик №1: Від директора до освітнього управлінця

Як підтримати та розвинути необхідні вміння в директорів, які зможуть самостійно управляти школою, її фінансами та будуть здатні створити свободу педагогам?

Якщо ми сфокусуємось на розвитку лідерства у школах, то можемо передбачити, що директори зможуть самостійно займатись вирішенням таких проблем, про які зазначає МОН: гідність кожної дитини, діджиталізація освіти, там де вона має сенс, та вирішувати ряд інших проблем, які виникають локально.

Тоді МОН зможе присвятити більше часу на формування державної освітньої політики, адже саме це основна роль міністерства.

Нам терміново потрібно створити умови, щоб до професійної спільноти директорів з’явилася довіра. Щоб вони самі могли вирішувати свої проблеми автономно.

Цей виклик тягне нас до ширшої дискусії про зміну педагогічної освіти в Україні, її повну трансформацію.

Реформа освіти у Фінляндії і ряду інших країн почалась з підготовки людей, що здатні будувати ефективні освітні заклади.

Без таких людей в системі освіти ми приречені на постійний косметичний ремонт.

Потрібно створювати середовища для розвитку директорів, освітніх управлінців у громадах. Це фундаментальна річ, адже рівень якості освіти визначає рівень якості талантів у системі.

Дослідження OECD говорить, що ефективні освітні управлінці притягують кращі таланти у свої школи, забезпечують ефективність та рівний доступ до освіти.  

Ми запитали у спільноти директорів та вчителів (понад 560 респондентів), що їх стримує у в тому, щоб вони були фінансово та управлінсько самостійними, які виклики вони бачать (повне дослідження за лінком).

  • 92% зазначають, що знають про таку автономію та свободу педагогів, і розуміють, як з цим працювати.
  • 62% погоджуються, що розширення повноважень посилює ефективність роботи школи.
  • Лише 4% не знаютьпро зміни, які ці права можуть принести.

Це свідчить про хороший рівень розуміння ситуації директорами (можлива похибка у тому, учасники опитування є проактивними учасниками в освітній системі).

Основні виклики перед цими людьми такі:

  • 48% погодились з тим, що фінансова автономія накладає надто велику відповідальність на директорів шкіл.

Це може свідчити про те, що в директорів шкіл бракує компетентності в управляти фінансами, залучати ресурси, комунікувати зі спільнотою.  

  • 52% зазначає, що відчуває нестачу потрібних навичок/знань для впровадження фінансової та управлінської автономії.

Ми можемо інвестувати 1 мільярд у оновлення шкільного простору, але без професійних освітніх управлінців, які мають і виконують свою повноваження безперешкодно, нам доведеться робити такі інвестиції безпепервно.

Виклик №2 Стимулювати не можна сертифікувати

Інший важливий аспект реформи - надання вчителям педагогічної свободи.

Світ стрімко змінюється, актуальні сьогодні методики завтра можуть стати не підходящими.

Ми замінюємо парти на килим, але чи стимулюємо у вчителів прагнення бути уважними до своїх учнів та їхніх потреб та змінювати підходи?

Мені пощастило упродовж 2018 року поїздити Україною та поспілкуватись з вчителями та директорами: усі вони з проактивних спільнот, що прагнуть кращого для своїх учнів, проте, коли говориш з ними про реформу, то найперше, що виринає в розмові – "ми обладнали класи", "ми отримали інтерактивні дошки". Інфраструктура важлива, але не головна.

"Щойно почалось навчання в першому класі - вже їде "перевірка". На моє запитання "Що ж ви будете перевіряти?", відповідь: "Чи парти розміщено в групах і чи ранкова зустріч проходить в колі, чи стіни обвішані необхідними матеріалами", – розповідає директор школи (схожа історія повторюється з міста в місто).

Пропозиція сертифікувати вчителів в цій ситуації навряд чи додасть фокусу на зміст освіти.

Поміркуймо: чи створює вона стимул для вчителя постійно вдосконалюватись, пропонувати нові методики та підходи, навчатись та ефективно навчати своїх учнів? Зрештою, реалізовувати педагогічну свободу?

Пропозиція сертифікації радше нагадує ефект спалаху фотокамери залити відео в електронне портфоліо, провести урок, здати тест зафікусувати рівень професійного розвитку.

Натомість, нам потрібен ефект дзеркала аналізую свою роботу, і думаю, як завтра можу бути кращим чи кращою.

У кожному класі є понад 20, а іноді 30 таких "дзеркал", а у школі спільнота, яка може спільно рефлексувати над своїми практиками.

У розвинутих суспільствах процес сертифікації важливий, адже так можна заміряти ефективність системи.

У суспільстві, яке змінюється, є більша потреба у створенні стимулів до змін, аніж фіксації конкретного моменту.  

Крім того, сьогоднішня сертифікація не несе за собою жодних наслідків для вчителів. Що ми могли б отримати в результаті сертифікації?

Як мінімум, розуміння вчителем траєкторії свого розвитку: перехід у методичну роботу, перехід у менеджерську роль, менторство інших вчителів тощо.

Запитавши нашу спільноту, що їм заважає втілювати педагогічну свободу, ми отримали такі відповіді:

  •  58% вчителі схильні використовувати типові програми, інструменти, методи.

Такий високий відсоток можна пояснити такими відповідями  вчителів:

  • 40% вчителів не мають потрібних навичок для реалізації педагогічної свободи
  • 34% педагогів не мають часу створювати власні програми, інструменти
  • 32% не відчувають стимулів від МОН пропонувати нові підходи

Є ще ряд показників: немає стимулів від колег, незрозуміла процедура акредитації тощо.

Наразі нам критично не вистачає кількох речей:

1) створення стимулів для розвитку педагогів

2) створення умов у школах, які притягуватимуть таланти та розвиватимуть їх.

Виклик №3 Cистема освіти потребує нових орієнтирів в оцінюванні

Поки для нас результати тестів будуть основним показником ефективності школи, ми не позбудемось ефекту "підміни понять".

Вчителі розуміють, що вміння важливі , але усвідомлюють, що "путівка в життя" часто залежить від кількості балів, які учень чи учениця отримає в результаті тестування.

У більшості тут виникає когнітивний дисонанс, фрустрація і відчуття власної неспроможності.

Це не лише виклик України. Питання про те, як оцінювати ефективність школи турбує чимало освітніх систем.

Але відповідей мало.

Саме зараз час для громадянського суспільства, МОН та освітніх експертів, розпочати дискусію в цьому напрямку.

На жаль, пріоритети МОН не відповідають на ці виклики, проте це дає шанс для громадянського суспільства, фокусуватись і пропонувати кращі рішення.

Більше про дослідження думки директорів можна прочитати на сайті Центру інноваційної освіти "ПРО.СВІТ".

Лілія Боровець, співзасновниця краудфандингу проекту GoFundEd та Центру інноваційної освіти "Про.Світ", членкиня Global Shapers Kyiv Hub, cпільноти Всесвітнього Економічного Форуму, для УП.Життя

Можливо, вас зацікавить:

Ми не хочемо втрачати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я.

powered by lun.ua

Головне на сайті