В кіно з дітьми. "Вчора"

1197
4 липня 2019

Настає такий момент в житті, коли дітям треба починати давати інформацію про доросле життя.

Це можна робити усно, пояснюючи.

Але ж більшість з нас на 80% візуали, тому чудовим замінником вербальної інформації може стати кіно, і конкретно – кіно на виріст.

Черговий раз йдучи з дітьми в кіно, я обрав британський фільм "Вчора" Денні Бойла (не подумайте, на "Транспотінг" я б дітей на повів, принаймні в такому ніжному віці, як я наразі маю дітей).

Це легке, дотепне, музичне і добре кіно, де є драйв, але без крайнощів, де є поцілунки, але не більше, де музика вписана в час і дає зрозуміти його важливість і тривалість, де людина – важливіша за гроші.

Я хотів показати цей фільм дітям, хоча і розумів загрозу бути закиданим помідорами через зухвале використання своєї влади батька та їх непоінформованості щодо жанру фільму та його спрямованості (попри те, що визначений рейтинг 12+ цілком відповідав рейтингу і "Месників").

Позитив формувався мною від початку: піца в ресторані й карамельний попкорн з колою для величезного "лазерного" залу в столичному кінотеатрі "СінемаСіті" – "в мене тут виникає бажання прищепнутися як в машині чи літаку", – каже донька. Все готово. А, і ще: ми ж будемо дивитися фільм, де йдеться про Beatles, групу знану і люблену дітьми – це важливо.

Дотепи про вибиті зуби героя після аварії, чудово проспівана Yesterday і, нарешті, перший великий жарт про колу – в результаті містичної зміни розвитку світу в ньому зникає напій під назвою кока-кола, але герой про це пам’ятає, не пам’ятають лише оточуючі.

Розуміючи дивину цього моменту діти ніби включилися, бо ж мова йде про добре їм знайому річ, без якої вони вже не уявляють життя.

Наступний великий жарт викликав значно більшу реакцію: коли герой приїздить в Московію, і дає свій концерт, він заходить в місцеву пошукову систему, яка називається не Яндекс, а Ярослав.

Тут, власне, гомеричний сміх дітей збігся зі сміхом всього залу – справді, дотепно (хоча алюзія збіглася і з моїм власним ім’ям, що додало ситуації гумористичності).

Цікаво, що увага і орієнтація на певні жарти і ситуації десь посередині фільму розвела дітей: стать і вік зіграли свою роль.

Наприклад, жарт про колу більше "схвилював" 8-літнього сина, "кримінальна" історія про використання героєм не своїх пісень, тобто моральний аспект – більше зачепив 11-річну доньку, яка в момент найбільшої напруги, здається, хотіла згризти всі нігті, а старшому, 13-річному, у вухо кинулося ще одне "зникнення", коли герой зрозумів, що у світі не має не тільки коли і групи Beatles, а й... цигарок!

Зрештою, акцент у фільмі на взаємовідносини хлопця і дівчини трохи приспав найменшого сина, який зрозуміло нудився від незрозумілих для його віку подій та сенсів.

Тож після перегляду він чесно сказав, що йому сподобалось-несподобалось. Драйвово поставлені Денні Бойлом моменти запису пісень йому "пішли", але не дуже, історія з паралельним розвитком світу, в якому нема Beatles – теж добре, але усю глобальність і варіативність він все одно не відчув так глибоко і широко, як це було закладено чудовим сценаристом Річардом Кертісом.

Проте він це подивився, не переключив канал на "Сімпсонів" чи "Сталеву людину" і не побіг на кухню за канапкою. Цей момент, цей фільм точно йому запам’ятається (хоча він має пам’ять набагато кращу, ніж у мене), бо "Вчора" відрізнявся від усього, баченого ним попередньо.

І поцілунки, від яких його поки що вернуло, теж, гадаю, запам’ятаються, працюючи немов бомба з годинниковим механізмом.

У доньки справи були кращі у сприйнятті – швидка на підйом, з легкою вдачею, вона все ж на 3 роки старша. І дівчинка. Тому попри амбівалентний стосунок до поцілунків і спостереження за ними, реагувала на романтику трохи інакше, грайливіше.

І Beatles вона знає. "Ти що, жартуєш, - звісно знаю. І слухаю ледь не кожен день! Хоча було б добре, якби вони таку історію зробили б про Queen"...

Але найбільшою емоцією доньки було переживання за правду: виявляється, вона нігті догризала не просто через напругу історії – вона хвилювалася, коли ж герой нарешті зізнається і перестане брехати. 

Старший, набагато серйозніший хлопака, обмежувався стоїчно однозначним "сподобалося", не пускаючись в пояснення і емоційні уточнення, як донька, котра спершу виділила як найкраще волосся героїні. Музика, історія – сподобалися. Присутність героя в Московії – ні. Зовнішність хлопця і дівчини – не зауважив.

Але загальне враження для всіх дітей було... новим. Коли не можливо відразу сказати, що ти думаєш, бо елементарно не можеш сформулювати.

Старший так і сказав: "Я не знаю, що про нього говорити". Проходячи через шафу до нової Нарнії ти спочатку чудуєшся, ти вражений і захоплений, здивований і десь розгублений. І лише час на обдумування, на проведення через себе і виділення, як в алхімії, філософського каменю розуміння, може породити слово як результат, висновок, рішення.

Впевнений, цей досвід був для дітей важливим кроком до виходу в більший світ, вбік від зони комфорту у напрямку осягнення зони майбутнього життя, де ідей більше, де не все зрозуміло, але де цікаво, хвилююче і можна знайти щось нове, іскристе, цінне, важливе.

Ходіть з дітьми в кіно, і не тільки на те, що вони хочуть і приймають!

Правильно чинити – це розвивати їх світ, а добре кіно на це здатне.   

Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, кінокритик, редактор, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

В кіно з дітьми. "Годзілла"

В кіно з дітьми. "Люди в чорному" 

Ще тексти цього автора:

10 найкращих серіалів про політику

Що подивитися: Love, Death & Robots, "Американські боги", "Після життя" та ще 4 серіали 

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua