Ефект метелика в мозку: як ми змінюємося

9378
6 жовтня 2019

Ефект метелика постав із теорії хаосу чи теорії нелінійних систем. Короткий виклад цієї теорії ви, напевне, чули: помах крил метелика на одній стороні світу через певний час може викликати незворотні зміни на іншому кінці.

Це випадковість чи закономірність?

На перший погляд здається, це математика, далека від психології.

Але "метелики" змінюють наш мозок і наше життя.

Людський мозок побудований так, що він завжди шукає причинно-наслідковий зв’язок, тому не дивно, якщо всі ми, хоч і в різній мірі, але все ж віримо в долю.

Життя буремне. Воно постійно змінюється. У ньому багато випадковостей. Але давайте подивимося, як вони впливають на те, ким ми є.

Метелики генетики

Зазвичай, коли ми думаємо про те, ким ми є, ми думаємо про стандартні ознаки, якими нас можна характеризувати: вік, професія, хоббі.

Та якщо говорити про те, що дійсно нас визначає, треба, мабуть, згадати і про генетику та виховання – те, що в нас заклали батьки.

Метелик щонайменше раз махнув крилами, коли завдяки щасливій випадковості наші батьки зустрілися та закохалися одне в одне багато років тому.

Вчені давно довели, що генетична спадковість, яка передається нам від батьків визначає те, у який спосіб наша нервова система може функціонувати.

Генетичний матеріал формує, наприклад, наш темперамент, а саме – діапазон збудженості та пригальмованості нашої нервової системи.

Але там, де ми починаємо говорити про характер чи особистість, з висновками стає складніше. У моєму баченні, характер – це система цінностей та переконань, які ми визначаємо для себе самі.

Хоча насправді, ніхто не знає, ким ми є, самі наші уявлення про себе можуть впливати на нашу поведінку та ставлення до світу.

Як тоді визначити особистість?

Це комплекс особливостей емоційної поведінки, реагування та світосприйняття, які ми демонструємо людям навколо, та на основі яких люди роблять певні висновки про нас.

Автоматизм пам’яті

Як часто ми помиляємося з висновками про інших?

Попри мій досвід психодіагностики, я помилявся неодноразово. І зараз впевнений, що крім нас самих, нас більше ніхто не знає.

Ми, звісно, можемо припускати щось про іншу людину, але це, скоріше за все, буде лише передбаченням її реакцій на нашу поведінку.

Але як та завдяки чому ми можемо передбачати хоча б це: телепатія, інтуїція, досвід, вмонтований у мозок детектор брехні?

За ідеєю Деніела Сігела, відомого неойробіолога, наш мозок є машиною, яка постійно сканує та аналізує інформацію, аби, обробивши, видати її назовні.

Виходить, що здобуваючи будь-який досвід, ми формуємо логічні (чи не дуже) схеми того, що ми засвоїли. І коли ми бачимо щось нове та несподіване, мозок порівнює їх із уже знайомим.

Хай там як, ми водночас змінюємося, адаптуючись до навколишнього середовища.

Я починав із теорії хаосу та нелінійних систем – і тут вона може стати нам у пригоді, адже наші, давно сформовані системи, реагуючи на нові виклики та отримуючи новий досвід – ускладнюються. І наш мозок є однією з таких складних систем.

Коли Лондонське королівське товариство з розвитку знань про природу в 1986 році дало своє визначення хаосу, вони відкинули поширену думку про суцільний безлад. Виходячи з власне теорії хаосу, вони визначили, що це, скоріше, неочікувана поведінка, яка виявляється в типових умовах.

Ваш мозок, залежно від попереднього досвіду, визначає, як поводитися в нових обставинах. Реакція залежить не лише від нашого бекграунду, а й також від актуальних обставин, у яких ми перебуваємо.

Виходить, що будова наших систем дійсно залежить і від вроджених ознак, і від довготривалих впливів, і від моментних, випадкових чинників.

Пластика нейронних мереж

Здатність мозку будувати нові нейронні мережі називається нейропластичністю.

Вона не лише дає можливість мозку відновлюватися після різних пошкоджень, а й забезпечує його здатність змінюватися та розвиватися.

Пам’ять – власне теж один із прикладів нейропластичності. Ми знаємо, що раніше вважалося, що нервові клітини не відновлюються, та потім вчені змінили свою думку.

Сьогодні справедливіше було би казати не про їхнє відновлення, а про заміну, яка стається внаслідок адаптації до чогось нового.

Саме тому, аби кинути погану звичку, психологи радять не просто припинити її, а замінити іншими активностями. Це дає мозку простір для адаптації до нового.

Сьогодні вважається, що насильство в родині цілком неприпустима річ, але в нашому дитинстві батьки могли підвищити на нас голос чи навіть замахнутися. Ми реагували на це сльозами.

Наші батьки могли б вважати, що вони випадково підвищили голос, і взагалі нас не чіпали, а лише замахнулися.

Та коли такі випадковості стаються регулярно, ми не здивуємося, якщо за два роки побачимо дитину, яка плаче від будь-якого гучного звуку чи динамічного руху.

І якщо цю сімейну динаміку можна принаймні відстежити візуально, є купа інших впливів, непомітних на перших погляд чи невидимих взагалі.

Якщо продовжити думку про гнучкість нервової системи та її величезний адаптивний потенціал, будь-яка зміна поведінки чи мислення тут значитиме власне спробу в новий спосіб реагувати на виклики.

У теорії нелінійних систем здатність до самоорганізації все ж не вважається здатністю до порядку.

Після нового досвіду, у який спосіб ми би на нього реагували, ми не повертаємося до попередніх себе. Ми, хай там як, оновлюємося – чи то набираючись нових навичок, чи то підсилюючі старі.

Один із моїх клієнтів після кількох років терапії, сказав, що він боїться, що в нього знову станеться панічна атака і він повернеться до стану, у якому був три роки назад. І все почнеться з початку. На що я відповів йому, що повернутися в це минуле неможливо, адже він уже прожив новий досвід.

Коли ми зустрілися з ним за півроку, він підтвердив мою тезу, сказавши, що з ним дійсно траплялися панічні атаки, але вони не призводили до катастроф, адже він міг із ними поладнати.

Помилки від оптимізації

Деніел Канеман, що отримав Нобелівську премію за вдале застосування психології в економіці, виокремив дві системи мозку, де перша відповідає за автоматичні реакції, а друга – за здатність аналізувати та підважувати.

Зазвичай ми використовуємо лише Систему 1, але коли з нами трапляється щось нове чи раніше невідоме, на допомогу приходить Система 2: у цей момент мозок здатний концентруватися, аналізувати та робити нові висновки.

Є лише одне але: наш мозок доволі лінивий та прагне економити ресурси завжди, коли це тільки можливо.

Це легко відстежити на прикладі стереотипів чи упереджень. Коли ми бачимо дивну поведінку якоїсь людини на вулиці, ми схильні одразу протрактувати її як ментально хвору – і відійти від цієї людини подалі, як від небезпечної. Питання буде закрито – і ми знову перейдемо в користування Системою 1.

Як зменшити вплив стереотипів та упереджень на своє життя?

Вирішити це з першого разу майже нереально, адже будь-яке перенавчання вимагає часу.

Утім, варто пам’ятати, що шлях проб та помилок вельми обмежений. Уявіть, що ви йдете вулицею та кожен крок знов стаєте на одні й ті самі граблі. Ви вже навіть вирішуєте обійти вулицю, але знов потрапляєте на те саме місце.

Що стається з вашим лобом?

У якийсь момент він перестає відчувати ці граблі як щось болісне та шкідливе, він втрачає чутливість.

Сказати, що в цей момент ви не отримуєте досвіду, було б неправильно, адже ви протягом цього часу закріплюєте свою звичку ходити по граблях.

Але от чи цей досвід для вас корисний, чи він здатен змінити щось у довгостроковій перспективі – питання риторичне.

Змінюйтеся, коли вам добре, а не зле

Треба також враховувати навколишні обставини: коли людина кидає курити, вона переживає стрес. Якщо до цього стресу додасться поточний стрес на роботі – нічого, крім свого загального стану – на гірший, змінити не вдасться.

Я би радив робити якісь кардинальні зміни тоді, коли ви перебуваєте в безпечних та приємних обставинах.

Змінюйтеся, коли вам добре, а не коли вам зле. Не покладайтеся лише на силу волі – на ній ви далеко не підете.

Шлях змін завжди пропонуватиме виклики, нові та абсолютно неочікувані. Тоді на допомогу може прийти підтримка: від друзів та близьких, від книжки, від мотивуючого ролика Вілла Сміта на YouTube.

А навіть якщо щось і не вдається, варто пам’ятати, що зриви – це не рецидиви. Просто шлях змін – непростий, не лінійний, непередбачуваний.

Та навіть найменші висновки, які ми робимо після кожного падіння, можуть дати нам сили продовжувати свій шлях далі.

Олександр Аврамчук, лікар-психолог, доцент кафедри клінічної психології УКУ

Записала Катерина Глущенко

Повну версію лекції можна подивитися тут

Титульний малюнок agsandrew/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Як працює мозок уві сні і чому нам сниться те, що сниться

Мозок хоче у відпустку: 4 речі, які дійсно дозволять йому відпочити

Як секс впливає на наш мозок: дослідження

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua