Трансформаційна сила волонтерства
5 липня 2014 року наші військові звільнили Краматорськ – перше місто, що було захоплене російськими найманцями.
Очевидно, уряд не мав досить ресурсів щоб вчасно реагувати на всі потреби пов’язані з війною. Діри закривалися волонтерами.
Хтось йшов добровольцем на фронт, хтось реформував державні структури, а хтось займався поселенням внутрішніх переселенців. Ми ж взялися за відбудову зруйнованих будинків.
Так, літом 2014, директор Львівської освітньої фундації Віталій Кокор організував перший будівельний загін у Краматорськ, щоб допомогти місцевим мешканцям відновити будинки.
Закінчивши роботу на першому об’єкті ми зрозуміли, що фізичне відновлення будинків не так важливе, як проста присутність та солідарність з людьми, які впродовж 3 місяців жили у військовій та інформаційній блокаді.
 |
| Волонтери взялися за відбудову зруйнованих будинків |
Щоб сформувати підтримку окупаційної влади, російські ЗМІ лякали місцевих людей бандерівцями, які нібито захопили владу в Києві та їдуть танками українізовувати Донбас.
Тому, не дивно, що спершу частина місцевих мешканців сприйняли нас – україномовних волонтерів – насторожено та з недовірою.
І тільки конкретна дія та спілкування цей бар’єр зруйнували.
Вже на третій день будівельних робіт в одному з дворів Краматорська, нас запрошували на вареники та борщ. Що цікаво – запрошували українською мовою.
 |
| Мішаючи разом бетон та будуючи стіни краще налагоджується довіра |
"Застав людей будувати вежу, і вони стануть друзями", – писав Екзюпері у своїй "Цитаделі".
Дійсно, мішаючи разом бетон та будуючи стіни краще налагоджується довіра, легше сприймати "іншого".
Ми вірили, що будівництво як нова формула спілкування актуальна, особливо в обставинах, коли українці не подорожують і не знають людей з інших регіонів.
У 2014 понад 70% мешканців Донбасу ніколи не були поза його межами. А це катастрофа для будь-якої держави. Особливо такої, що воює за свою незалежність з аргесивним сусідом.
В Краматорську ми зрозуміли, що волонтерство – це добрий інструмент не лише для культурного та ментального зшивання країни, але й для формування відповідальності за громаду на місцевому рівні.
Окрім 50 волонтерів з різних міст України, в Краматорську до нас підключилося чимало місцевих.
Завдяки цьому, окрім відновлення 25 помешкань, нам вдалося створити унікальне середовище проактивних людей, які зрозуміли, що вони в місті не одні.
Є однодумці, які не шукають винних, а теж думають про те, що можуть зробити для міста.
Так, кожного вечора ми палили ватру, співали, дивилися фільми, просто сиділи і спілкувалися.
Здавалося би нічого унікального. Але на той час, місто дуже потребувало такого осередку довіри, де можна безпечно проводити час та розвиватися.
 |
| Кожного вечора ми палили ватру і спілкувалися |
Так, простий волонтерський відбудовчий табір згуртував в місті активну молодіжну спільноту, яка зрозуміла, що майбутнє міста в їх руках.
І коли закінчився табір, вони вирішили створити постійний простір, де місцева молодь могла б далі збиратися для особистісного розвитку та розвитку міста.
Так, краматорці запросили в місто наступний волонтерський табір в рамках якого створили Вільну Хату – не просто молодіжний центр, а спільноту людей, яка почала генерувати зміни в місті.
Десятки освітніх проектів, щорічний фестиваль Гаївки, бізнес інкубатор, фестивалі вуличної їжі, локальна волонтерська програма "Добрий сусід" – все це справи, які стартувало в Краматорську це середовище.
Місто ожило і дало старт іншим культурним та освітнім проектам.
Ми зрозуміли, що БУР – це добре.
І почали працювати над тим, щоб такий інструмент підсилення молоді принести в інші міста України.
Рік за роком ми набирали обертів. Все більше і більше міст запрошувало нас до себе, аби підсилити свої ініціативи та команди.
 |
| Міста в яких працювала ініціатива БУР |
За 5 років БУР став найбільшим волонтерським рухом в Україні з мережею у понад 2500 волонтерів.
Разом, ми відновили помешкання для 220 сімей та допомогли 17 містам створити власні молодіжні центри.
Проект, що починався з простого бажання допомогти переріс у національний механізм взаємодопомоги та розвитку відповідальності.
Україна повна ідей. Часто бракує людей з впевненістю та ресурсами щоб ці ідеї втілювати в життя. І коли допомогти зголошуються волонтери з всієї України – мрії стають реальністю.
Один з останніх прикладів – багатодітна сім’я Франтів на Житомирщині.
Після Революції Гідності один з старших синів – Володя – організував в селі спільноту, яка активно допомагала армії: шили маскувальні халати, робили сухпайки та відправляли на фронт.
Згодом, Володя влаштував для мешканців села культурно-мистецький фестиваль на Случі. Велика явка дала зрозуміти, що люди спраглі культурного дозвілля.
Лиш немає в селі достатньої інфраструктури. Так сформувалася місцева ініціативна група зі створення громадського простору.
За основу взяли закинутий сквер з нефунціонуючим фонтаном. Підключили місцевий бізнес, сусідів та волонтерів БУР. І буквально за два тижні у відновленому сквері відбувся перший концерт та всесільська забава.
Наша взаємодія з волонтерами не закінчується на таборі. Серед сотень молодих людей, які приїжджають на БУР-табори є багато таких, що мають власні ідеї проектів.
Для них БУР влаштовує школу, в рамках якої команди проходять інтенсивне навчання з проектного менеджменту з можливістю презентувати свої бізнес-плани партнерам та інвесторам, які підтримують їх фінансово, чи ресурсно.
У 2018 Ілона Шевчук приїхала на БУР LAB з ідеєю створення соціальної швейної майстерні.
Отримавши фінансування від ЛОФ на матеріали, вона влаштувала міні-БУРчик на майстерні та з допомогою волонтерів стартувала свою справу.
Зараз вона активно розвиває майстерню "Потріб" та шиє унікальні речі, повторно використовуючи непотрібну тканину.
Так, ми даємо можливість молодим командам експериментувати та втілювати власні проекти.
В якійсь мірі Львівська освітня фундація працює, як бізнес-ангел: інвестуючи у багатьох людей, сподіваючись, що хтось з них "вистрелить" та згенерує соціальний капітал.
В українській освіті так мало практичного навчання відповідальності, що ми просто змушені давати можливість вчитися роблячи (learning by doing).
Профінансовані навіть на незначну суму проектні команди мають змогу посмакувати, що ж таке відповідальність за отриману довіру від інвестора, за людей в команді, за результат. Вчаться планувати, виставляти KPI та оцінювати пророблену роботу. Це дуже важливо в умовах, коли в більшості українців відсутнє підприємницьке мислення та дуже поширений страх перед відповідальністю.
Ми вважаємо, що волонтерські осередки чи молодіжні центри, які виникають Україною після БУРу, виконують таку роль, яку у Львові відіграє Український католицький університет: вони формують середовище людей, які довіряють одне одному та мають спільний ціннісний фундамент.
А це в свою чергу дає людям відчуття приналежності до спільноти та бажання працювати задля її розвитку.
Так люди стають відповідальнішими громадянами, підприємцями і будують кращу Україну.
Так ми пробуємо не лише мріяти про кращу Україну, а будуємо її своїми руками вже сьогодні.
Юрко Дідула, координатор проектів та програм Львівської освітньої фундації, спеціально для УП.Життя
Вас також може зацікавити:
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.