Чому Тарас Шевченко – ікона

3855
23 листопада 2019

Великий український поет Тарас Григорович Шевченко народився…

Так, стоп. А тепер серйозно. Без жодної шароварщини.

Рости в Україні та не знати хоча б у загальних рисах Шевченкової біографії – це щось надзвичайне. Кріпак, сирота, талант, художник, поет, Кобзар, заслання із забороною писати та малювати, перепоховання в Каневі. Життєва драма, достойна блокбастера.

Але ж не менша життєва драма у Лесі Українки (туберкульоз, не могла грати, не могла і жити на любому Поліссі…), тоді чому вона не стала "матір’ю українського народу" чи "великою пророкинею"?

Дивлячись тепер на портрети Тараса Григоровича, ми бачимо не просто якогось вусатого дядька, а Кобзаря, борця за свободу, чуємо клич повставати і ставати, рвати кайдани тощо.

Для мене також стало відкриттям, що "Заповіт" тривалий час був неофіційним гімном України.

Про ось цей потужний міф, якому Шевченко був автором, в якому був героєм і продуктом якого став, першим написав Григорій Грабович.

Але ж що міф, треба і факти.

Шевченка цінували за його життя. Про це свідчать, серед іншого, і фотодокументи з його поховання у Санкт-Петербурзі: за труною йшов натовп людей.

З часом шана стала лише сильнішою, і цьому неабияк посприяли політичні реалії (Валуєвський циркуляр, тоді Емський указ, внаслідок чого Шевченкові збірки почали ще активніше друкувати закордонами).

Вже тоді Шевченко почав уособлювати спротив, окремішність, "ми" (українці) супроти нав’язаної російської мови та культури як "вони".

Той свій міф Шевченко створював цілеспрямовано. Ідентичність, яку він побудував, мала лише частковий стосунок до його реального життя, що й призвело до дуальності його іміджу: з одного боку, поетичний мученик, Кобзар, батько народу, а з другого – активний, привабливий джентльмен, якому раділи у високих колах. Проте ця остання частина не залишила жодного сліду в його поезії.

Чи бачили ви раніше групові фото з Шевченком?

На них видно, що він вдягався по-особливому, не так, як його друзі. Але з погляду теорії, іконізація запускає механізм, який стирає суперечності, заперечує історію, зміцнюючи єдине поверхове враження.

Тарас Шевченко з друзями

Тож попри те, що дві вищезгадані версії Шевченка нібито взаємовиключні, все одно в масовій свідомості його міф сильніший, ніж факти з його ж біографії.

Ця друга суб-ідентичність зникла з масової свідомості.

Що далі?

Шевченка намагалися ребрендити кілька разів.

Піонерами були совіти, які зробили з Шевченка "червоного Христа", великого революціонера та борця проти царату. Проти царату – і за революцію. Робітничу. Тобто фактично Шевченка вбрали у радянську форму і змусили співати під партійні ноти, посмертно.

Мені важко судити, наскільки це спрацювало, але залишається фактом те, що Шевченків бренд цю фазу успішно пережив.

Згодом рядками "борітеся – поборете" українських воїнів цькували вже проти німецьких нацистів під час Другої світової.

Шевченкове дуло спротиву змістили з цілі "Російський царат" на більш абстрактний "царський гніт" чи "імперіалізм", а тоді на "німецький нацизм".

Західні дослідники одноголосі в тому, що культурні ікони здобувають свого значення, влучаючи у бажання та тривоги людей, артикулюючи певний міф, чітку ідентичність.

Одна така тривога, яку Шевченко вправно артикулював – це про гніт. Україна століттями була залежною, тож потреба бути вільними від супостатів різних часів і народів завжди горіла червоним. (Та вона, дідько, й досі горить, а ми ж наче незалежні вже!)

З часом культурні ікони обростають новими смислами.

Цікаво, що після здобуття незалежності формальний гніт у формі СРСР зник, та Шевченко своєї приваби через це не втратив. Навпаки, його почали включати до шкільної програми, і нині чи не в кожному місті України бодай щось та й носить ім’я поета.

У цей час ще одна спроба ребрендингу Шевченка стає особливо яскравою: з нього роблять націоналіста. Проте шевченкознавці стверджують, що за життя поет не мав нічого спільного з націоналізмом. Навпаки, він виступав за дружнє співжиття слов’янських народів, тільки без царя.

Імовірно, що така нова інтерпретація стала можливою через кризу ідентичності, яку українці переживають й досі у зв’язку зі складною історією України, сповненою боротьби за незалежність.

Згадаймо лише польське й російське "на Україні", а донедавна і англійське the Ukraine. Мені й досі часом доводиться виправляти співрозмовників і пояснювати, чому нашій країні не потрібний означений артикль.

Сюди ж іще одна тривога, пов’язана з українською ідентичністю. Шевченко писав українською, це факт. І цей факт поєднаний із буттям нас як кого завгодно, тільки "не росіян".

Така тривога пов’язана з потребою самовизначення, знаходження відповідей на такі питання як "Хто я?", "Куди я належу?".

Крім того, це ж "не-росіяни" (бо ж не російською ті вірші писані!) відсилає до ідеї, що нам, українцям, не потрібні царі-Путіни-Бацьки за ікони, як у сусідів. У нас ікона – поет, митець!

На індивідуальному рівні, ми не хочемо бути представниками сірої, безликої маси "пострадянських країн", "колишньої російської імперії" чи ще однієї "Russian speaking country", бо ми ліпші за те все (або нам хочеться так думати).

Такі страхи – це козирка Шевченка, особливо після того, як Україна здобула незалежність. Тому його міф і був актуальним і у 90-х, і у 2000-х, попри формальну відсутність зовнішнього гніту.

Третє "пришестя" Шевченкового міфу проявилося під час Революції Гідності у 2013-2014 роках та наступної війни на Донбасі.

Не дивує, що протести почалися під пам’ятником Шевченку, як і те, що його портрети були на щитах протестувальників, а пізніше в різних формах і на фронті.

 Шевченко "на війні" на Донбасі

Тут цікаво що: спецпризначенці, які вчиняли насильство проти цивільного населення, тітушки, сепаратисти – це здебільшого проросійськи налаштовані громадяни України.

Цього разу під приціл Шевченкового міфу втрапив не зовнішній ворог, а внутрішній. І все одно спрацювало!

І наостанок. Чому квіти на День злуки кладуть до пам’ятників Шевченка? Як на мене, його міф пов’язаний із тривогою "А ми – разом, схід і захід? А ми – одна країна?".

Виходить, що і в питанні української єдності Шевченко актуальний, хоча якщо спитати про це пересічного українця, то нічого конкретного у відповідь не почуєте. Бо це не центральна тема Шевченкової творчості.

…Якщо цікаво, у наступному дописі можу розповісти про те, що спільного у Шевченка і Мандели, і чому Шевченко не повністю приживається у поп-культурі.

Аліна Боднар, студентка магістратури зі стратегічних комунікацій Лундського університету, стипендіатка Шведського інституту, спеціально для УП.Життя

Автор титульної ілюстрації Олександр Каліберда

Вас також може зацікавити:

В Київському метро "схрестили" Шевченка з Гаррі Поттером і Бендером. ВІДЕО

Активіст порахував, скільки вулиць Шевченка є в Україні

Яким українські діти побачили Шевченка. Фото

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя. 

powered by lun.ua