Тарас Шевченко: чому він став поетом №1 в Україні та чи справді ми його знаємо

12927
9 березня 2019

Тарас Шевченко – писав вірші, малював картини, кріпак, якого викупили, за свою поезію відбував заслання, невдовзі після нього помер.

А ще – встиг дістати не одне покоління школярів, яких змушували вчити напам’ять вірші "Кобзаря" й зганяли на лекції/свята/концерти про поета, не пояснюючи суті.

Та чи знаємо ми насправді, хто він, і чому став поетом №1 в Україні?

До Дня народження Тараса Григоровича ми спробували з’ясувати це з допомогою доктора філологічних наук, завідувача відділу шевченкознавства Олександра Бороня та наукового видання "Моя Шевченківська енциклопедія"  професора-літературознавця Леоніда Ушкалова.

 Леонід Ушкалов - зліва, Олександр Боронь - справа

ЯКИМ ЗНАЛИ ШЕВЧЕНКА ЙОГО СУЧАСНИКИ

Він любив весну, рибу, і рибалити.

Смакував каву, найбільше по-віденськи: не міцну, зі збитими вершками.

Любив сало і борщ. Улюбленим був борщ з сухими карасями, свіжою капустою і приправами.

А ще страшенно любив дітей. Мемуарист Олександр Афанасьєв-Чужбинський, згадуючи спільні з Шевченком мандри Україною, писав, що поет не раз сідав з дітьми прямо на сільській вулиці, починав розказувати їм казки, співати малечих пісень або робити пищики.

У Новопетровському укріпленні, де поет опинився після другого арешту в 1850 році (через донос зі звинуваченням у тому, що носив цивільний одяг, писав і малював), його улюбленицею стала Наталочка - мала донька коменданта Іраклія Ускова.

– Поет міг годинами говорити з нею тільки їм обом зрозумілою мовою, робив їй вудочки, кошики і співав пісень – то сумних, то веселих.

Мабуть, сумні більше западали в дитячу душу, бо Наталочка, не вміючи вимовляти "Тарас Григорович", звала поета "дядя Горич", – на що той відповідав: "Достеменний Горич, моє серденько", – пише Леонід Ушкалов.

У молодості Шевченко був богемним чоловіком: сьогодні у нього є багато, завтра – нічого, розповідає Олександр Боронь.

Автопортрети Шевченка

Гроші до нього приходили і йшли. Він малював акварельні портрети, скажімо, за 10 рублів (тоді великі гроші), а іноді не мав нічого, крім чаю.

Шевченко любив малювати автопортрети.  Його приятель Броніслав Залеський згадував, як одного разу поет робив свій портрет, дивлячись у відро з водою, бо іншого дзеркала під час експедиції у пустелі не було. Загалом Тарас створив понад 30 автопортретів.

Шевченко сам свідомо культивував свій образ. Він ішов у фотоательє, які тільки тоді відкривалися, вдягав кожужок з мерлушок, смушеву шапку, і так позував перед фотографом з друзями.

Потім з цих фотографій він робив офорти, виставляв в Академії мистецтв, що от я такий, каже Боронь.

 

Шевченко зізнавався у щоденнику, що має "незворушну хохлацьку впертість". Інші люди теж це зауважували.

Також поет обожнював театр, навіть брав участь у кількох аматорських спектаклях. Після одного з них до нього підійшов комендант Новопетровського укріплення (Шевченка примусово заслали туди служити солдатом) Антон Маєвський:

– Щедро тебе, Тарасе Григоровичу, обдарував Бог, – сказав офіцер, ти і поет, і художник... та ще, як з’ясувалось, і актор. Шкода тільки, що не дав Він тобі щастя!

ЧОМУ ШЕВЧЕНКО СТАВ ПОЕТОМ №1 В УКРАЇНІ

– Загальновідомо, що він геніальний поет. І рівень його поезії настільки орієнтував читачів того часу, що всі визнали його авторитет.

Подальший розвиток української літератури на десятиліття визначився впливом Шевченка, – каже Олександр Боронь, і додає, що ціле сузір’я поетів підпало під вплив його поезії і не могло з цього зачарованого кола вийти.

Іван Франко називав їхні твори "паперовими квітами Шевченкової поезії". Найяскравіший приклад Юрій Федькович.

Друга причина першості Шевченка: він був засланий і став уособленням спротиву українського народу, "батьком нації", додає науковець.

Ще в часи життя Шевченка його "Кобзар" зачитували до дірок, каже Боронь:

– Багато хто з українських панянок вивчав українську мову, щоб читати його поезію. Вона мала свій чар.

Перше видання "Кобзаря", 1840

"Кобзар" тогочасна цензура встигла "почистити", але поширювалась позацензурна поезія:

– Шевченко сформував, підніс свого читача. І так поступово творився культ, на який накладались легенди і перекази.

Наприклад, що поет не помер, що визволить народ з кріпацтва, що цар дав кріпакам волю тільки через нього.

Секрет Шевченка – у позачасовості. Мало поезій переживають свій час, розповідає дослідник.

– Відкрийте поезію Шевченка – написана ніби зараз. Дивуюся, як написано так узагальнено і містко, що можна будь-коли його читати і це буде накладатися на будь-яку політичну ситуацію.

Якщо воно актуальне досі – це свідчить про його майстерність. Промовистий приклад – "На Великдень на соломі".

Це розповідь про те, як діти хваляться обновками, і тільки сирота мовчить, бо не має чим похвалитися. А потім каже: "А я в попа обідала". І закінчується вірш.

Він хапає за серце тоді, коли знати тодішні реалії.

Чому сирітка цим хвалиться? Бо священик безкоштовно давав обід старцям і сиротам. І ніхто з дітей, крім сирітки, туди не міг потрапити. Це наївна похвала сирітки ще більше вражає. Ми розуміємо жахливе становище цієї дитини.

Вірші, та й інші твори останніх двох століть, уже потребують пояснення певних слів і контексту, щоб сучасники зрозуміли.

І в школі до цього треба готувати і пояснювати, каже науковець.

Ми хочемо акцентувати на літературній вартості Шевченка, на його майстерності, каже Боронь. Про це чомусь забувають. Почніть читати – і вас не відпустить.

 

ПЕРЕНАСИТИТИ ШЕВЧЕНКОМ ТАК, ЩОБ ВИКЛИКАТИ ДО НЬОГО ВІДРАЗУ

У радянські часи Шевченка намагалися зобразити гнівним пророком, революціонером-демократом. Всі інші факти про нього  замовчували, розповідає Боронь.

Навіть у повних зібраннях творів деякі вірші пропускали, а решту навмисно хибно пояснювали. І це працювало:

– На радянській шевченкіані художники заробляли, ці пам’ятники по селах на Західній Україні досі збереглися. Вони повторювали кліше: не "батька нації", а "революціонера".

Почитайте літературну шевченкіану: він за сніданком говорить про революцію, за обідом і за вечерею. Ніби нічого іншого не існує.

Нехіть до Шевченка культивували, щоб він викликав відразу.

Але чому було його просто не заборонити?

– Відкинути Шевченка і заборонити його так, як це було з Борисом Грінченком та іншими, "меншими" письменниками, не могли, він був надто відомим і шанованим.

Тому культ Шевченка використали, щоб його спаплюжити, – каже Боронь.

До кінця 1920-х років був золотий період шевченкознавства, хоч певний ідеологічний тиск уже відчувався.

"Закручування гайок"  почалося у 1930-і роки, й професія шевченкознавця вимагала "ідеологічної чистоти", яку згодом добре оплачували, каже Боронь.

Відповідно формували шкільну програму, яка викликала нехіть до Шевченка, і так за кілька поколінь сформували до нього відразу.

Найгірше це захвалювання Шевченка, воно принижує, – каже Боронь.

Ще у 1914 році в сторіччя з дня народження поета на це відреагував український футурист Михайль Семенко, який казав: пошана вбила Шевченка. Бо пошана має бути усвідомлена.

Олександр пояснює, що деякі нинішні "ура-патріоти" – зворотний бік радянського культу.

– Вони вважають, що інакші. Та ні, це другий бік цієї ж медалі: вузьколобість, зашкарублість, що має бути тільки таке уявлення про Шевченка, а не інакше… Це рудименти совка.

Все треба обговорювати і вивчати. Завжди знайдуться невігласи, які зруйнують виставку Шевченка (мова про виставку, де Шевченка зобразили у різних епохах і образах та вивісили її у київському метро – УП).

Вона мені теж не подобається, але це не означає, що треба їхати її зривати і показувати свою вузьколобість.

Важливий баланс, такт, уміння. Деякі націоналісти чомусь вважають, що треба всім рота заткнуть.

Ми це проходили. Наприклад, у радянські часи Шевченків рядок "За що скородили списами московські ребра?" (малась на увазі "Конотопська битва") у багатьох виданнях заміняли на "татарські ребра"… Бо як пояснювати ці "московські ребра"?

Те ж робили з мемуарами про поета. Оця лють, ненависть Шевченка до московитів – усе це вирізали, вичищали, критику Олександра Пушкіна теж.

От і витворили плаский нецікавий образ у смушевій шапці.

А скільки у шевченкознавстві дурниць! Якщо їх почати перевіряти, вони розсипляться, як картковий будинок. Але люди чомусь бояться це робити.

Об’єктивна історія Шевченка складна, суперечлива, у ній багато деталей, усі в голові не втримаєш.

ШЕВЧЕНКО БЕЗ КУПЮР: КІЛЬКА ЦІКАВИХ ФАКТІВ

Гортайте стрілочками, і дізнаєтесь про звинувачення Шевченка в антисемітизмі, про його нецензурну лайку, російськомовні твори та алкоголь

ЧИ БУВ ШЕВЧЕНКО ЩАСЛИВИМ?

Студенти колись нарікали: якщо прочитати хронологічно "Кобзар", то він гнітить, розповідає Боронь. Покритки, несправедливість, сексуальне та інше насильство, образи...

– Не можу сказати, що він був щасливою людиною. Щаслива людина не написала б, мабуть, гнівні "Кавказ", "І мертвим, і живим…".

 

Шевченка найбільше гнітило кріпацтво. Воно йому боліло особливо. Коли він знав, що готують скасування кріпацтва і чув через зв’язки з царським двором, що вже готується відповідна реформа, питав у друзів, чи підписаний уже цей маніфест.

Федір Черненко згадував, як Шевченко звертався до нього: "Що?.. є? є воля? є маніфест?" – і, глянувши в вічі, зрозумів відповідь... Глибоко зітхнувши, мовив: "Так нема?.. Нема?.. Коли ж воно буде?!" Пустивши міцну недруковану фразу, Тарас закрив лице руками і, впавши в ліжко, заплакав.

ХТО СТАВ СПАДКОЄМЦЕМ ШЕВЧЕНКА

Науковці наразі не можуть підтвердити, що у Шевченка були діти. Тому всі поетові нащадки – від дітей його сестер і братів.

Після смерті поета його спадкоємцями стали брати Микита та Йосип. Збереглися списки з переліком Шевченкових речей, особисте майно після смерті продали з аукціону і гроші віддали спадкоємцям.

Друзі Шевченка намагалися провести аукціони так, щоб викупити речі, аби вони залишилися в української громади, пояснює Боронь:

– До нашого часу вціліли кілька книжок, хоча було понад сотню. Є полотняний костюм, багато пензлів, мольберт, фарби і майже всі рукописи, які були на той момент у майстерні, відбитки офортів, начерки, викінчені твори.

Але інші речі – більшість одягу, годинник і так далі – пропали.

В цьому наша біда українська. Тут носимось з Шевченком, а палаци в панів, де він жив, – руїна.

Ірина Андрейців, УП

Можливо, вас зацікавить:

Ми не хочемо втрачати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я.

powered by lun.ua

Головне на сайті