Цілі та смисли сучасного Університету

4076
10 березня 2021

17 березня відбудуться вибори ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Донині це була пересічна подія, яка стосувалася держави (в особі Міносвіти) і самих працівників університету.

Натомість зараз вибори ректора першого університету країни – це вибір кожного зі стейкхолдерів: батьки вступників, самі студенти, роботодавці, органи держаної влади, представники громадянського суспільства, ЗМІ.

Бо без діалогу на рівних з усіма спільнотами ми не зможемо відповісти на ключові питання університетської освіти сьогодення:

  • Якою буде вища освіта після пандемії?
  • Як мають змінюватися адміністративно-управлінські підходи в університеті?
  • Які стратегії й відповіді на виклики, що постають перед вищою освітою в Україні?
  • Як зрештою зміниться робота викладачів та навчальний процес для студентів?
  • Спробуймо спільно подумати над перспективами.

Університет і пандемія

Пандемія, як не дивно, слугувала зближенню та індивідуалізації контакту викладача і студента й виокремила особистість кожного з них.

Якщо в європейських університетах Ренесансу та Нового часу спільнота викладачів та студентів була об’єднана стінами й духом університету, то нині, у ХХІ столітті, – це спільнота глобального цифрового світу.

Така нова спільнота географічно віддалена, майже віртуальна, і не має "пахощів" аудиторного життя.

Нині весь час розширюється простір горизонтальних комунікацій. Водночас, завдяки доступності усіх і кожного в онлайні, твориться нова етика спілкування – якщо раніше до викладача зверталися з питанням лише в аудиторії, то нині потрібно розуміти, в котрій годині, кому й що можна і не можна написати.

Також 2020-й зумовив творення нової моделі академічної комунікації: інакшого формату домашніх завдань, лекцій, семінарських чи практичних занять – в університетах остаточно зникли "письмові роботи" як вид діяльності, їм на заміну прийшли презентації онлайн, google-документи тощо.

А це у свою чергу, змінює й систему оцінювання, а отже, результатів навчання.

Академічна мобільність здобулася на нові цифрові реалії: для участі в міжнародних конференціях, стажуваннях чи серіях семінарів, раніше потрібно було збирати цілу теку документів та їхати за кордон, а нині достатньо заповнити реєстраційну google-форму.   

Сьогодення вимагає від викладача відкритості й публічності програм навчальних курсів, але не всім вдається швидко перебудувати свою роботу.

Чи не вступає викладач на тонку стежку конкуренції із численними українськими й міжнародними платформами онлайн-курсів, де можна отримати аналогічну і часом більш практичну для застосування інформацію?

Відтак, унікальність особистості викладача, який здатен не переказувати відомі (з підручника) факти, а скерує пошук потрібної і додаткової інформації – ось та винятковість, яку очікують сучасні студенти, шукаючи спільний університетський Gaudaamus.

Університет і автономія

Вочевидь, що замовником освітніх послуг так чи інакше є держава, оскільки наразі в Україні є централізоване фінансування та уніфіковані "спущені з Міністерства" навчальні програми.

Водночас, уже не один десяток років у різних освітніх колах обговорюються моделі університетської автономії. І консенсусу серед стейкхолдерів наразі немає.

Безсумнівним є лише одне – потрібно виробити принципово нову парадигму взаємодії у трикутнику Держава – Університет – Суспільство.

Автономія дає більшу свободу дій та ініціатив. І це аксіома.

Але автономія зумовлює й значно більшу відповідальність перед суспільством: громадою батьків, роботодавців, організаціями громадянського суспільства, бізнесом, усіма професійними спільнотами як складниками держави, для яких університет стає осердям знань і компетенцій.

Від усвідомлення відповідальності університету перед суспільством залежить і міра його автономії.

Гердерівська модель Університету, як носія знань і реалізації державної політики, змінюється моделлю автономії університету, у якій він передовсім є відповідальним перед суспільством.

Університетська автономія також передбачає розуміння того, що заклад вищої освіти не є сам по собі, він є частиною системи освітньо-наукових корпорацій, які на рівних можуть співпрацювати із аналогічними за кордоном.

Без такої співпраці неможливо знаходити відповіді на глобальні виклики сьогодення – здобуття ґрунтовних академічних знань і постійної взаємодії з глобальним бізнесом як практики реалізації здобутих кваліфікацій – це неможливе без єдності освіти, науки та інноваційних технологій у різних галузях знань.

Батьки абітурієнтів і самі студенти потребують відповіді на ключове запитання: як будуть конвертовані знання і навички, отримані в процесі навчання на ринку праці? Якими будуть результати навчання?

Відтак, діалог студента і викладача, у тому числі й в онлайн форматі, набуває зовсім іншого змісту: не просто отримати знання, а сформувати вектор їхнього застосування та реалізації моделі практики його використання.

Університет і критичне мислення

Університет є простором інтелектуальних дискусій і формування критичного мислення, яке є чи не єдиним запобіжником у світі "постправди", симулякрових образів та фейкової інформації.

Саме класичний університет здатний акумулювати досвід традиції національної культури і світового надбання, має методичні і методологічні навички передачі новому поколінню досвіду і знань минулого,  і, водночас, здатен творити нові моделі взаємодії між студентом і викладачем, цінувати думку, напрацювання, досягнення кожного із учасників університетської спільноти, – саме він може сформувати порядок денний актуальних ідей та цінностей життя й розвитку суспільства.

І тут, у контексті автономії університету, особливого значення набуває індивідуальна траєкторія навчання студента.

Це частина відповідальності адміністративно-управлінської складової університету, це і відповідальність викладачів, дисципліни яких студенти можуть обрати/не обрати. Але це й відповідальність самих студентів за зроблений вибір, отримані знання й перспективу їх застосування на ринку праці.

Особливо у цьому контексті набуває значення потенціал університету надавати другу/третю вищу освіту та розвивати цей напрямок для людей "третього віку". Адже, варто відійти від радянської моделі освіти "одна на все життя", і динамічно рухатися до реалізації актуальної концепції – освіти "упродовж життя".

Ми вже не живемо у світі, коли одне робоче місце (на все життя) є предметом особливих гордощів. Натомість, динаміка життя і виробничих процесів зумовлює постійне навчання.

Але ми точно живемо у світі, де таргетовано наші звички і вподобання, але динаміка соціальних зв’язків не може бути первинною.

Тому ідея університету, який є унікальним майданчиком, що створює умови для постійного навчання для усіх і кожного, уможливлює інтелектуальні дискусії та творення актуальних ідей і смислів.

Володимир Бугров, проректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина Iryna_Rasko/Depositphotos

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

4 українські виші увійшли до рейтингів найкращих університетів світу

Виживе гнучкіший: антикризовий план для університетів

Коронавірус і освіта: як українці вступають в закордонні університети під час кризи

Про дилему автономії українських університетів

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua