"Фантомаси" української науки: хто насправді пише дисертації нардепам і чиновникам

26397
26 квітня 2021

26 квітня народний депутат Ілля Кива став кандидатом наук. В Інститут підготовки кадрів Держслужби зайнятості, де відбувався захист, частину журналістів не пустили.  

Попередня реакція наукової спільноти на його намір дещо здивувала: слід було давно звикнути до того, що в Україні перебування у складі нардепів – найкращий час для отримання додаткового статусу: "науковий ступінь".

Скільки їх таких – вже екс-депутатів, які після вдалої каденції хизуються  приставками "кандидат" або "доктор наук"!

То що ж цього разу так зачепило чималу кількість завсідників соцмереж?

Чи не те, що особа чергового претендента важко асоціюється із науковою, та й взагалі інтелектуальною, роботою?

ЯК ЗАХИЩАЮТЬ ДИСЕРТАЦІЇ В УКРАЇНІ: Вклонися, дитино: чи можна захистити дисертацію без хабарів та фуршетів? Історія однієї аспірантки

Наївні! Особистих інтелектуальних зусиль пошукувачєві для захисту дисертації може й взагалі не потребуватись.

На одному з ефірів, присвячених обговоренню плагіату в дисертаціях українських можновладців, моїм візаві був на той момент чинний нардеп, який під час рекламної перерви, не соромлячись, заявив, що йому теж пишуть дисертацію. Помітивши, як я на це зреагувала, квапливо додав: "Ну, я ж збираю їм матеріали".

"Їм" – це тим, кого називають Ghostwriter`ами – письменниками-примарами. Тим, чиє ім`я залишається невідомим нікому, крім замовника, якому такий "привид" пише статтю/монографію/дисертацію.

Ghostwriter, попри те, що він "примара", – не автор-фікція. Він хоч і таємний, але автор, що випливає зі ст.1 закону "Про авторське право і суміжні права": автор – фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

На відміну від гоустрайтера як суб`єкта прихованого авторства, особа, яка не створила цей твір своєю творчою працею, але оприлюднює його під своїм прізвищем, є суб’єктом фіктивного авторства – псевдоавтором.

До фіктивного авторства відносяться також плагіат і гостьове авторство.

Як і належить "привідам", гоустрайтери ретельно приховують свої  "обличчя", тобто авторство.

Адже часто-густо гоустрайтерство – вид нелегальної комерційної діяльності. Хоча і не завжди комерційної, як і не завжди нелегальної (численні фірми, що відкрито пропонують послуги з написання дисертацій, вочевидь, належним чином зареєстровані і вірогідно сплачують податки).

Втім, якою б мірою письменники-примари не намагалися "не світитися", вони нерідко таки залишають по собі сліди.

Особливо складно стало приховувати гоустрайтерство з приходом нових технологій, хоча саме вони й сприяли нечуваному поширенню фіктивного авторства, особливо плагіату.

Сьогодні дисертації створюються за комп’ютером, який, на відміну від друкарської машинки, залишає сліди.

Так, в опції "автор" можуть зберігатись дані про того, хто файл створив або на чиєму комп’ютері його створено.

Цей "автор" зазвичай зберігається і при копіюванні, завантаженні чи навіть конвертацію попри зміну дати створення завантаженого файлу. Звісно, якщо не попіклуватись про те, аби вручну змінити цю опцію.

ПРО ПЛАГІАТ: Про що свідчать 70 сторінок плагіату у кандидатській дисертації Яценюка

Коли такий "автор" є персоніфікованим, це, як максимум, дозволяє припустити, що він і є справжнім автором, а як мінімум, поставити питання: чому файл створювався на комп’ютері людини, чиє прізвище або ім’я відрізняється від прізвища того, хто захищає дисертацію?

Подібні припущення/питання виникають щодо дисертацій, вже знайомих за моїми публікаціями в "Українській правді. Життя".

Усі нижче розглянуті дисертації взято з інституцій, до яких їх було офіційно спрямовано після захисту.

Так, "авторами" файлів електронної версії кандидатської дисертації Арсенія Яценюка "Організація системи банківського нагляду і регулювання в Україні" та його автореферату значаться три різні особи.

"Автором" вступу, розділу 1 і розділу 3, а також висновків, списку літератури і додатків значиться дехто "Коваленко".

Коваленко – "автор" файлів електронної версії кандидатської дисертації Арсенія Яценюка
Коваленко автор вступу, розділу 1 і розділу 3, а також висновків, списку літератури і додатків

На момент захисту Яценюка (3 червня 2004 року) к.е.н. Коваленко Вікторія Володимирівна була доцентом кафедри банківської справи і вченим секретарем спеціалізованої вченої ради К 55.081.01 в Українській академії банківської справи НБУ (м.Суми), в якій і захищався перший заступник голови Національного банку України.

Обидва розділи, висновки і навіть вступ переповнені плагіатом з підручників з банківського права і грошово-кредитної політики.

"Автором" розділу 2 дисертації Яценюка значиться дехто "Бурыкина".

Це той розділ, до якого майже повністю перейшла стаття підлеглих Яценюка О.Шлапака, В.Пушкарьова, Г.Карчевої "Фінансовий стан, тенденції та проблеми функціонування і розвитку банків у 2002 році"// Вісник НБУ №3 – 2003.

"Автором" розділу 2 дисертації Яценюка значиться дехто "Бурыкина"

Наталя Володимирівна Бурикіна – співробітник НБУ. Відомо, що у листопаді 2008 року вона була начальником відділу банківського нагляду управління НБУ в Луганській області.

Можливо, це справедливо і стосовно 2004 року.

Однак, щонайменше з 2014 року вона, вочевидь, мешкає у Києві, оскільки її чоловік Бурикін Віктор Тимофійович вже числиться у центральному апараті НБУ: у поданій ним декларації 2014 року він фігурує як старший касир сектору оброблення готівки відділу оброблення готівки та технічного обслуговування управління готівково-грошового обігу і касових операцій Головного управління НБУ по м.Києву та Київській області.

2014 рік – Яценюк прем`єр-міністр України.

"Автором" автореферату Арсенія Яценюка, в якому також повно плагіату, значиться "Заруцька".

"Автором" автореферату Арсенія Яценюка, в якому також повно плагіату, значиться "Заруцька"

Олена Павлівна Заруцька – у 2002 році головний економіст відділу банківського нагляду Управління національного банку України в Дніпропетровській області.

У 2003 році Заруцька захищає дисертацію к.е.н. на тему "Управління ціновою рівновагою банківського процентного продукту" у тій же Українській академії банківської справи НБУ в м.Суми, де згодом захиститься Яценюк, а її науковим керівником була к.е.н. Коваленко Вікторія Володимирівна.

У подальшому Олена Заруцька – д.е.н., начальник відділу банківського нагляду РУ НБУ у Дніпропетровській області, директор регіонального центру інноваційного розвитку банківської системи України.

Чи означає це, що дисертацію і автореферат Яценюка, на той момент першого заступника голови НБУ, було написано його підлеглими одразу в трьох містах України: Сумах, Луганську і Дніпропетровську?

Другий персонаж, відомий своїм плагіатом аж у двох – і кандидатській і докторській – дисертаціях, – це голова комітету з питань науки, освіти і інновацій Верховної Ради Сергій Бабак.

"Автором" електронного файлу докторської дисертації Сергія Бабака "Комп`ютерізовані системи контролю довкілля об’єктів енергетики на базі безпілотних авіаційних комплексів" значиться дехто на ім`я "Mykhail" (Михаил).

Так само звуть і наукового консультанта Бабака – д.тех.н. Мисловича Михайла Володимировича.

"Автором" електронного файлу докторської дисертації Сергія Бабака значиться дехто
на ім`я "Mykhail"

Оскільки докторська Бабака – це суміш плагіату і статей, "написаних" у співавторстві, роль наукового консультанта, ймовірно, зводилась переважно до того, аби з цієї купи "зліпити" дисертацію своєму підопічному.

То ж претендент на науковий ступінь доктора наук Сергій Бабак виявився нездатним зробити навіть цю роботу?

Втім, схоже, що голова профільного комітету ВРУ взагалі не звик самостійно писати "свої" дисертації.

ПРО ПЛАГІАТ БАБАКА: Радник Зеленського з освіти, який назвав "реальною" зарплатню вчителя в $4 тисячі – плагіатор

Так, "автором" електронного файлу кандидатської дисертації Бабака "Організаційний механізм інвестування промислового виробництва в економічних регіонах" (2004) значиться "Матвеев".

Людина з таким прізвищем – Матвєєв В`ячеслав Васильович – к.е.н. (згодом д.е.н.), рахувалась зав.каф. фінансів, обліку і аудиту факультету економіки і підприємництва в Національному авіаційному університеті у той час, коли НАУ очолював тато Сергія Бабака – Віталій Бабак і коли й було написано кандидатську дисертацію його сина.

Науковим керівником з кандидатської Бабака значилась зовсім інша людина: д.е.н. Щелкунов В.І.

"Автором" електронного файлу кандидатської дисертації Сергія Бабака значиться "Матвеев"

В кандидатській Сергія Бабака рахунок плагіату йшов одразу на розділи.

Наприклад, Бабак (чи Матвєєв?) повністю без посилань на автора скопіював цілий розділ з дисертації к.е.н. М.І.Маниліча "Регіональний господарський комплекс: особливості відтворення в умовах трансформації".

До речі, "автором" електронних файлів англомовних статей Бабака, які є перекладом кількох колективних статей, але поданих вже під одноосібним авторством Бабака, вказується дехто "Roman" ("roman").

"Автором" електронних файлів англомовних статей Бабака вказується дехто "Roman"
Ці статті є перекладом кількох колективних статей, але поданих вже під одноосібним
авторством Бабака

Людина із таким ім`ям – к. тех.н. Роман Михайлович Сисак – числиться як співавтор інших, україномовних, публікацій Бабака.

Звісно ж, "Roman" просто допомагав Сергію набирати англомовний текст, бо в того, судячи з різноманітного "авторства" файлів дисертацій і статей, не було навіть власного комп’ютера.

Що, вочевидь, й змушувало майбутнього голову комітету з питань науки, освіти і інновацій Верховної ради поневірятись по комп`ютерам то "Романа", то "Mykhail"`а, а то і взагалі "Матвеева".

Ще одна особа з плагіатом в обох дисертаціях – і кандидатській і докторській – "права рука Поплавського" Інна Костиря (вона ж: проректор Київського національного університету культури і мистецтв, переможниця рейтингу 100 найуспішніших жінок України у номінації "Жіноче лідерство" за версією журналу WO.MO (2019) і "Людина року-2019" в номінації "Нова генерація року").

"Автором" електронного файлу її дисертації доктора політичних наук "Сучасні геокультурні стратегії в політиці трансрегіональної комунікативної взаємодії" (2016) значиться "Elena Novakova".

"Автором" електронного файлу дисертації Інни Костирі значиться "Elena Novakova"

Олена Вікторівна Новакова – д. політ.н., професор  НПУ ім.М.Драгоманова.

Якось навіть незручно підозрювати її у "авторстві" майже 100-відсоткового плагіату в означеній дисертації Костирі, до того ж з публікацій студенток 2 і 4 курсів.

Втім, можливо, так і було задумано? Чи розрахунок на наукового консультанта, яким у Костирі був ректор НПУ ім.М.Драгоманова Віктор Андрущенко: він прикриє будь-який непотріб у дисертації своєї підопічної?

Колега Костирі як по "університету Поплавського", так і по плагіату в обох дисертаціях – кандидатській і докторській – Олена Хлистун, була прославлена моєю колегою Е.Шестаковою у статті "Академічна мантія голого короля, або Про фабрики дисертаційного словоблуддя". 

Мова йшла про те, що докторська дисертація Хлистун з культурології "Мистецькі засоби гармонізації комунікативного середовища у просторі сучасної культури", захищена 2019 році у Київському національному університеті культури і мистецтв, – тому самому, де успішно трудиться зав. каф. філософії славнозвісна Катерина Кириленко, – крім плагіату вражала своєю маячнею.

Характер "словоблуддя" цієї дисертації з лінгвістичної точки зору був настільки специфічним, що давав підстави запідозрити присутність "за спиною" Хлистун дисертаційного гоустрайтера. Оскільки попередні підходи тут не спрацьовували, допоміг… плагіат!

Мною було з’ясовано, що одним з джерел плагіату і в монографії Хлистун і в її докторській дисертації є дисертація кандидата культурології Вадима Яромчука "Синтез мистецтв мультимедіа в контексті сучасних практик культури", захищена 2012 році в Національному педуніверситеті  ім.М.Драгоманова. Науковий керівник д.філос.н. Юрий Григорович Легенький.

Витяг з таблиці плагіату в докторській дисертації Хлистун О.С.(усі таблиці складено автором
колонки на основі одноосібного дослідження зазначених дисертацій).

БІЛЬШЕ ЗА ПОСИЛАННЯМ

Специфічна лексика спільних текстових фрагментів дисертацій Хлистун і Яромчука спонукала перевірити їх на близькість словників. Результат виявився вражаючим: 93% .

Лексика спільних текстових фрагментів дисертацій Хлистун і Яромчука на 93% тотожна

Це майже стовідсоткове співпадіння спонукало уважніше придивитись до інших запозичених фрагментів у дисертації та публікаціях авторки "гравітаційно обумовленого ейдосу".

Зокрема, звернути увагу на один невеличкий, але цікавий фрагмент плагіату  у статті Олени Хлистун "Сприйняття артефактів культури як екологічний феномен: комунікативний вимір" за 2019 рік.

Так, при формулюванні пункту "Аналіз публікацій та досліджень" в об’єкті дослідження статті Хлистун невідомо звідки замість "комунікативного виміру сприйняття артефактів культури як екологічного феномену" з`явився "культурний вимір системи туристичної діяльності".

Втім, слово "невідомо" не підходить, навпаки: саме так сформульовано у статті "Синтез мистецтв як фактор актуалізації культурно-історичного потенціалу туристичної діяльності" за 2017 рік на той момент пошукувачки НПУ ім.М.Драгоманова Ірини Климко.

А сама стаття була надрукована до захисту нею кандидатської дисертації з філософських наук "Синтез культурних практик туристичної діяльності як фактор гармонізації глобалізаційних процесів  сучасності" 2017 року.

Науковим керівником канд. дис. Климко також був Ю.Г.Легенький.

Витяг з порівняльної таблиці статті Олени Хлистун "Сприйняття артефактів культури як екологічний
феномен: комунікативний вимір"//Гілея. – Вип.140.- 2019 і статті Ірини Климко "Синтез мистецтв
як фактор актуалізації культурно-історичного потенціалу туристичної діяльності" // Гілея.
– Вип.123. – 2017

Наявність спільного наукового керівника спонукало до звірки між собою дисертацій Яромчука і Климко, в результаті чого виявилось 3% текстових співпадінь і, попри те, що перша дисертація з культурології, а друга – з філософії, 79% близькості словників дисертацій.

Близькість же словників дисертацій Хлистун і Климко становила 72%.

Таким же виявився відсоток близькості словників дисертації Хлистун і дисертації ще однієї підопічної Ю.Легенького – кандидата філософських наук Олександри Капітоненко "Мода тоталітаризму та пост тоталітаризму в європейській культурі: філософсько-антопологічний аналіз", захищеної у тому ж НПУ ім. М.Драгоманова 2017 року.

Але найбільше вразило порівняння докторської дисертації Олени Хлистун із дисертацією доктора філос. наук Наталії Барни, яка захистилась 2016 році у НПУ ім.М.Драгоманова з темою "Естетична еволюція проектної діяльності в контексті художньої культури ХХ – ХХІ століть". Науковим консультантом також був Ю.Легенький.

Порівняння виявило 99% (!) спільності словників дисертацій, при тому, що дисертація Барни – з філософських наук, а дисертація Хлистун – з культурології.

99% спільності словників дисертацій мають роботи Наталії Барни та Олени Хлистун

Крім майже стовідсоткової тотожності словників виявився й 1% текстових співпадінь, які складаються і з плагіатних "ланцюжків". Лише при копіюванні фрагменту дисертації Барни "конструктивно-будівна діяльність" замінено на "художню діяльність".

"Автором" електронного файлу дисертації Барни значиться "Yuriy".

"Автором" електронного файлу дисертації Барни значиться "Yuriy"

Але ж усі названі дисертації, крім дисертації Хлистун, захищались в НПУ ім.М.Драгоманова, де їхнім науковим керівником/консультантом був Юрій Легенький.

Хлистун же захищалась у спецраді КНУКіМ, очолюваної Михайлом Поплавським, а її науковим консультантом числилась д. культурології Ірина Петрова.

То що ж пов`язує "драгоманівські" дисертації і дисертацію Хлистун, забезпечуючи, крім плагіату, ще й майже 100-відсоткову близькість їхніх словників?

Можливо не що, а хто, бо Ю.Легенький багато років працює (то у штаті, то за сумісництвом) в КНУКіМ?

Знайомство з текстом захищеної 1996 року докторської дисертації Ю.Г.Легенького "Изображение как культура: философский анализ" (философская антропология и философия культуры) показало, що дисертація Хлистун в значній своїй частині крок за кроком, зі зміною слів або їх порядку, часто із тими ж прикладами, слідує за текстом дисертації Ю.Легенького.

В його дисертації зустрічаються приклади того ж "словоблуддя", про які йшлося у статті Е.Шестакової: тут і "сияющие вершины эйдоса" і "радикальный апофатизм", а також "спільне читання" ним і Хлистун не тільки робіт фізіолога І.Сеченова, але й таких раритетних джерел, як одна й та ж стаття у газеті "Вечерній Київ" від 6 квітня 1929 року.

Витяг з порівняльної таблиці докторської дисертації Хлистун О.С (2019) і докторської дисертації
Легенького Ю.Г. (1996).

БІЛЬШЕ ЗА ПОСИЛАННЯМ

Словом, "ерудиція" 30-річної завідувачки кафедри менеджменту шоу-бізнесу "університету Поплавського" Олени Хлистун виявилась рівною ерудиції сідовласого художника монументального мистецтва і доктора філософських наук Ю.Легенького.

Можливо саме цією "ерудицією" пояснюються "лемури з факелами на вулицях Хрещатика, які випромінюють інші гасла", і "переслідування християн за радянських часів", і "свистки", які вже "померли", і багато чого з того, що, в дисертації Хлистун викликало подив своєю недолугістю?

До речі, якщо у 2019 році вдалося зупинити затвердження присудження наукового ступеня Олені Хлистун на АК МОН, то 26. ХІ. 2020 року Наказом МОН №1471 рішення АК МОН про присудження наукового ступеня доктора культурології Хлистун О.С. за плагіат і "словоблуддя" було затверджено.

Не допомогло і письмове звернення фізиків, обурених маячнею в дисертації Хлистун у вигляді "гравітаційно обумовленого ейдосу".

Тому, що коло вигодоотримувачів від фіктивного авторства далеко не обмежується тими, хто, проставляючи на титулці дисертації свої прізвище, отримує за це науковий ступінь.

До цього кола входять не тільки власне замовники (фіктивні автори) і не тільки дисертаційні гоустрайтери, але й ті, – а ім`я їм легіон, – хто забезпечує такій дисертації проходження через СВР: експертні комісії, рецензенти, опоненти, голова СВР та її члени – тут у всіх у них, як говорив герой відомого телефільму, "любовь с інтересом".

За моєю оцінкою, авторство значної кількості дисертацій з культурології, педагогіки, економіки, філософії, мистецтвознавства, соціальних комунікацій, державного управління (загальна кількість цих СВР у лютому ц.р. становила близько 250) може належати кільком десяткам фізичних осіб – таким собі "фантомасам" або письменникам-примарам.

Саме вони і є справжніми, хоча й прихованими, авторами сотень, якщо не тисяч українських дисертацій, захищених у пострадянський час.

Слід враховувати, що гоустрайтери діють в орбітах СВР. Тому що в дисертації головне – не написати, а захистити. А захист забезпечує конкретна СВР, з якою гоустрайтери не тільки тісно взаємодіють, бо нерідко є співробітниками тієї ж наукової установи чи ЗВО, але й часто є її членами.

"За кутом", тобто в агенціях, що пропонують відповідні послуги, зазвичай купуються лише студентські дипломні або курсові роботи.

Зв`язка з конкретною СВР є надважливою, адже рівень таких дисертацій, як правило, настільки низький, що їхній захист можливий лише "з широко заплющеними очима" членів СВР (докторська дисертація Хлистун тому приклад). То ж треба забезпечити це "заплющення", що гоустрайтеру "зі сторони" практично неможливо.

Гоустрайтери можуть бути науковими керівниками/консультантами, або опонентами, адже саме така схема забезпечує дисертації безпроблемне проходження в СВР.

Дисертаційних "фантомасів" або письменників-примар умовно можна поділити на три категорії:

  • т.зв. літературні раби;
  • "примари", які залучені до виконання замовлень через фірми;
  • гоустрайтери-"ФОПи", або "підприємці".

Нерідко один і той же письменник-примара водночас виступає в двох, а то й трьох іпостасях.

"Літературні раби" – це гоустрайтери, які виконують свою роботу за неофіційним дорученням керівництва. Вони можуть взагалі не отримувати за неї платню. Якщо, звісно, не вважати такою продовження трудових контрактів і збереження своїх посад.

"Примари", які залучені до виконання замовлень через фірми, отримують від фірм відповідну оплату за свою роботу, про розміри якої можна дізнатись, наприклад, з листів, які подібна фірма-роботодавець час від часу розсилає  науковим і науково-педагогічним працівникам, намагаючись долучити їх до гоустрайтерства.

"Примари-ФОПи" працюють  на платній основі і на умовах індивідуального підприємництва. Це – цілком нелегальна діяльність. Відомість про таких примар забезпечується чимось на кшталт особистого просування, усної реклами та самореклами і елементів мереживого маркетингу.

Успішність цієї підприємницької діяльності передбачає наявність зв’язків з головою СВР, керівником наукової установи або ЗВО, вченим секретарем СВР, зав.аспірантурою/докторантурою.

За деякими розповідями, в окремих ЗВО налагоджена система "знизу – уверх": гоустрайтер пише – "дах" прикриває.

ПРО ПЛАГІАТ "У ПОПЛАВСЬКОГО": Плагіат під егідою МОН: як доктором стала "права рука" Поплавського

Щодо плагіату у написаних "фантомасами" дисертаціях, то він здебільшого є характерним для "рабів", яких, між іншим, можна зрозуміти: дарувати свої ідеї і свою працю за просто так якимось там хлопчику чи дівчинці, дядечку чи тітоньці – з різних підстав корисних керівництву – розумна людина не буде.

А гоустрайтери – це наукові і науково-педагогічні працівники, тобто апріорі є недурними.

Хоча знаю й анекдотичний випадок, коли гоустрайтером дисертацій, завдячуючи близьким стосункам із зав.аспірантурою одного ЗВО, заділалась людина, яка не мала жодного – від слова "зовсім" – стосунку до науки, а була, здається, дитячим письменником.  

Більше того, деякі гоустрайтери-"раби" навмисно звертаються до плагіату як до прихованої помсти за експлуатацію з боку посадових осіб, від яких вони залежать.

Або залишають в тексті дисертації чи публікації певні ознаки, які свідчать про те, що той, під чиїм ім`ям оприлюднюватиметься  науковий продукт, не є його автором.

Втім, плагіат характерний і для гоустрайтерів-"підприємців". Особливо якщо вони є багатостаночниками: одночасно пишуть кілька дисертацій.

Тут найчастіше копіюються частини раніше написаних ними ж дисертацій і по кілька разів повторюються у їхніх наступних "творах". 

Ну, а що з усього цього витікає? 

Нічого доброго. Депутати захистять дисертації. Гоустрайтери будуть й надалі займатися своєю справою.

Дехто напише кілька статей або видасть черговий буклет тепер вже на тему гоустрайтерства і фіктивного авторства (не називаючи жодного прізвища).

Дехто пропіариться на новій темі, бо "танці" навколо симулякру "академічна доброчесність" вже набридли.

Наукова спільнота пообурюється у соцмережах і піде пити каву з черговим плагіатором-можновладцем, бо він "послідовно підтримує" (потрібне дописати).

І все залишиться так, як і було. Адже українське сучасне життя вчергове підтверджує мудрість недолюстрованих класиків: "Идея неизменно посрамляла себя, как только она отделялась от интереса".

А на відміну від ідеї, бізнес на фіктивному авторстві – це "любов з інтересом".

Тетяна Пархоменко, доктор філософських наук, професор, спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Титульна світлина pockygallery/Depositphotos

Також вас можуть зацікавити:

Мисливці за плагіатом. Як група науковців шукає в Україні горе-академіків

Інші колонки Тетяни Пархоменко про плагіат в наукових роботах Катерини Кириленко, Арсенія Яценюка, Станіслава Ніколаєнка та інших

Як міністерство Лілії Гриневич гальмує викриття плагіаторів в Україні

Радник Зеленського з освіти, який назвав "реальною" зарплатню вчителя в $4 тисячі – плагіатор

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua