Чорнобиль. Що далі? Культурна подорож у майбутнє зони відчуження

772
15 червня 2021

У 1986 році я жив з мамою у Львові. В момент вибуху на Чорнобильській АЕС я з друзями просто гуляв у парку: ніхто не казав про небезпеку, ніхто не отримав від мами дзвінок на мобільний зі словами "Паша, йди додому", як це могло б бути в сучасному світі. 

Чомусь я добре запам’ятав три старезні ялини в тому парку. І як я був здивований, коли через два дні ці ялини висохли вщент. Тільки тоді ми з друзями зрозуміли, що щось не так.

Пройшло вже 35 років з дня катастрофи, й багатьох турбує питання: "І що далі?". 

У зоні відчуження досі зависокий рівень радіації для життя – у радіусі 10 кілометрів ніколи не будуть жити люди. Але чому тоді тут з новою силою проростає ліс і повертаються дикі тварини? 

Ми довго сприймали трагедію Чорнобиля як чорну мітку для України на міжнародній арені. Але найважливіше те, що Чорнобиль – це особиста історія нашого народу. Це про кожного з нас. 

Ця історія стала тріщиною для звичайних українських сімей і водночас потужним уроком. У нас з’явилась потреба в культурі безпеки. Я хочу, щоб ми поговорили про цю культуру. 

До глобального діалогу якраз і закликає виставка "Чорнобиль. Подорож", яку ми відкрили в головному павільйоні київського експоцентру ВДНГ за ініціативи Офісу Президента України, підтримки Міністерства культури, Міністерства захисту довкілля і Державного агентства з управління зоною відчуження.

 Головний павільйон київського експоцентру

Це місце ініціює розмову й бачення того, що буде далі. Зокрема, кульмінаційна частина виставки – блок "Сьогодні, завтра"

Не лише митці, науковці, дослідники долучаються до діалогу, а й пересічні українці. Тут ми намагаємося зрозуміти: що відбулося після вибуху на ЧАЕС? Як Чорнобиль змінює нас і все, що нас оточує? 

Голос трагедії

Хтось вважає, що на Чорнобилі культура закінчилась. Я ж думаю, що культура не закінчується і не починається з Чорнобиля. Вона докорінно змінюється. Адже після аварії ми вже не могли мовчати. І в унісон горбачовській гласності з нами заговорив увесь світ.

За рік після вибуху на ЧАЕС Юрій Щербак написав документальну повість "Чорнобиль". Іван Драч видав свою знамениту поему "Чорнобильська Мадонна". У пісні "Time Will Crawl" про трагедію відгукнувся Девід Боуї.

Але це були миттєві реакції. Натомість наша виставка демонструє, що чорнобильська рефлексія потребує часу. А осмислення наслідків катастрофи триває досі.

Символ Прип’яті "Прометей"

Фотопроєкти Вікторії Івлєвої, Роберта Полідорі, Казуми Обари, Максима Дондюка та інших – мистецтво, що залишилося нам у спадок від Чорнобиля, і стає тригером до роздумів зараз. Зазирнути у завтрашній день неможливо без занурення в історичний контекст.

 Казума Обара

У блоці "Сьогодні, завтра" художники Ігор Янович, Віктор Марущенко та Юрій Косін оспівують красу руйнації у зоні відчуження. Знімки, картини закинутих будинків, диких хащів, спорожнілих вулиць, зруйнованого четвертого енергоблока атомної станції – моторошні та прекрасні водночас. 

Про Чорнобиль можна говорити через універсальні музичні форми. Як-от в постапокаліптичній опері Chornobyldorf це роблять композитори Роман Григорів та Ілля Разумейко. В її назві Чорнобиль поєднується з австрійським містом Цвентендорфом, де у 1978-му – за рік після зведення ЧАЕС – планували побудувати аналогічну атомну станцію, але через протести активістів схаменулися. Таким міг бути світ без Чорнобиля у щасливішій альтернативній реальності. 

Трагічні історії бомбардування японських міст Хіросіми та Нагасакі, випробувань ядерної зброї американцями на атолі Бікіні, вибуху нафтової платформи в Мексиканській затоці – це досвід, уроки. 

Вони навчили нас нових правил безпеки. Вони змінили ставлення людства до природи та до себе, окреслили межу між людиною самовпевненою та обережною. А головне – ці випадки говорять про відновлення територій або поступове очищення від радіації.

Гучний обмін досвідом у радіоекології почався саме завдяки Чорнобилю. Позицію України як жертви Чорнобиля ми перетворили на позицію могутнього радника. Ми були першими, хто поділився досвідом з японським урядом, коли сталася аварія на АЕС "Фукусіма-1"

Чи залежить від нас майбутнє Чорнобиля?

На виставці у блоці "Сьогодні, завтра" є чотири екрани. На них експерти з різних сфер діляться своїми міркуваннями про те, як слід розвивати зону відчуження.

Екрани з експертами

Найбільше мене вразила думка культурологині Тамари Гундорової. Вона говорить про небезпеку перетворення Чорнобиля на кітч. Тут йдеться про необхідність відмежувати туризм і розваги від науково-дослідних практик. 

Тому доречно буде створити сучасний музей у Чорнобилі для збереження пам’яті та культурної ідентичності. Аби люди приїжджали сюди не просто погратися у сталкерів, а й осягнути чорнобильський культурний феномен.

Однак саме попкультура допомагає зрозуміти Чорнобиль краще. І сьогодні вона як ніколи близька до злиття з культурою високою. Той самий серіал "Чорнобиль" від НВО – це і розвага, і серйозне дослідження теми трагедії.

Виставка "Чорнобиль. Подорож" теж звертається до широкої аудиторії, але торкається тонких матерій. Якщо про катастрофу можна розповісти через кліп "1986" гурту ONUKA або через мультимедійний проєкт ARTEFACT, або через віртуальний тур зоною відчуження, то чому б цього не зробити?

Віртуальний тур зоною відчуження

Кліп "Marooned" гурту Pink Floyd підсумовує експозицію. У ньому ми стаємо свідками подорожі з космосу на покинуту Землю, метафорою якої є місто-привид Прип’ять. 

 Кліп Marooned від гурту Pink Floyd

Сучасна зйомка поєднується з радянською кінохронікою: прип’ятські діти йдуть до школи, не знаючи, що на них чекає. Проте наприкінці відео з’являється надія – дівчинка, яка уособлює біблійну Єву. Вона несе у мертве місто нове життя.

Наша виставка закінчується чорнобильським лісом, що проростає у павільйоні ВДНГ. Це символ природи, який здатний відродитися навіть після трагедії. Життя тут продовжується. І від нас воно вже не залежить.

 Живий ліс 

Майбутнє Чорнобиля нестійке, як структура атома. Але ми повинні шукати це майбутнє у проєктах, як-от "Чорнобиль. Подорож" і повертатися до культурної подорожі через роки.

Павло Гудімов, куратор мультимедійної виставки "Чорнобиль. Подорож", спеціально для УП.Життя

Усі світлини надані автором.

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Все, що ви НЕ хотіли знати про рубки лісу в Чорнобилі

Вчені дослідили, як Чорнобильська катастрофа вплинула на українців

Чорнобильський туризм після карантину 

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua