Слон у кімнаті реформи дошкільної освіти: грошей немає, але якість покращувати треба

2335
26 жовтня 2021

Українській дошкільній освіті необхідна реформа – тут мало у кого виникають сумніви. Але розуміння причин необхідності змін, як і уявлення про принципи самої реформи, суттєво відрізняються.

У риториці Міністерства освіти, коли мова йде про дошкілля, часто говориться про підвищення якості дошкільної освіти. Тут важко сперечатися, адже підвищення якості будь-чого – це завжди добре.

Однак що стоїть за "якістю" в баченні Міністерства та які передумови її покращення?

У цьому матеріалі я спробую розібратися у діяльності МОН, спрямованій на реформування дошкілля, та оцінити, наскільки ця діяльність спроможна вирішити проблему "слона" критичного недофінансування сектору.

Покращення якості

Серед кроків, до яких вдається Міністерство задля покращення якості освіти, у 2019 році проводилася серія публічних консультацій, у якій взяли участь близько 3000 осіб, зокрема батьків дошкільнят та працівниць дошкілля.

Саме на основі цих консультацій мала б розвиватися реформа (до деяких висновків з цих консультацій я повернуся згодом).

Також повідомлялося про запровадження міжнародної методики ECERS-3 дослідження якості освітнього процесу в закладах дошкільної освіти. Таке дослідження мало відбутися у 2020-2021 навчальному році, однак чи воно взагалі відбулося – поки невідомо.

При цьому затримка проведення дослідження могла бути як через пандемію, так і через брак фінансування. 

Однак сам процес реформи все-таки ніби просувається – принаймні новини про розроблення нововведень регулярно з’являються на сайті Міністерства.

Так, розроблена нова редакція "Базового компоненту дошкільної освіти", який, за словами МОН, "забезпечить підвищення якості дошкільної освіти в Україні та приведення її до відповідності міжнародним стандартам".

Стандарт передбачає формування певних умінь, навичок, знань, ставлень та компетентностей дитини у різних сферах – вони, а також передумови їхнього формування детально розписані майже на чотирьох десятках сторінок Стандарту. 

Згідно зі Стандартом, у рамках закладів дошкільної освіти, "нова генерація педагогів" має виступати фасилітаторами всебічного розвитку дитини і відповідає за:

  • створення психологічно сприятливої атмосфери для дитини; побудову взаємин із вихованцями на засадах партнерства;
  • формування безпечного освітнього середовища на основі гуманістичних цінностей;
  • педагогічне просвітництво та соціально-психологічний супровід сімей своїх вихованців;
  • забезпечення психолого-педагогічного просвітництва батьків.

Водночас, як зазначають у деяких матеріалах, для впровадження Стандарту "мало би відбутися й системне підвищення кваліфікації вихователів, проте таких програм поки не запроваджено"

Що важливо – серед передумов всебічного розвитку дитини майже жодного слова не сказано про матеріальний бік питання.

Так, посилення мотивації (наприклад, оплата праці) "нової генерації педагогів", котрі займаються доглядом та освітою дітей у закладах дошкільної освіти, не згадана взагалі, а матеріально-технічне забезпечення закладів згадано хіба в контексті відповідальності органів місцевої влади за їхнє покращення. 

Фото: mesike/Depositphotos

"Нова генерація педагогів" 

Згідно з дослідженням, яке проводив Центр соціальних і трудових досліджень у 2020 році за підтримки Фонду Рози Люксембург в Україні, середня зарплата виховательок груп загального розвитку на той момент "чистими" становила 5051 грн (тобто приблизно 6300 грн нарахованими), хоч багато з них працюють у переповнених групах і понаднормово.

На момент проведення дослідження, це була найнижча зарплатня у секторі, якщо порівнювати з європейськими країнами, про які є дані.

Вона, наприклад, вдвічі менша, ніж в Естонії, у чотири рази менша, ніж у Фінляндії, та у сім разів нижча, ніж у Нідерландах. У результаті, 57% опитаних працівниць дошкілля повідомили про рівень стресу від 8 до 10 балів за 10-бальною шкалою.

Не дивно, що молодь не надто прагне працювати в українських дитсадках, де в результаті хронічно бракує кадрів. "Нову генерацію" просто неможливо сформувати у таких умовах.

Очевидно, що працівниці дошкілля є ключовими агентами будь-якого покращення якості дошкільної освіти, адже вони є тими людьми, котрі щоденно взаємодіють з дітьми, займаються доглядом, розвитком, освітою.

Така роль педагогів деякою мірою визнається МОН у Стандарті, хоча жодних гарантій чи хоча б тези про належне "мотивування" працівниць там не згадується. 

На виховательок дошкілля також спрямований окремий документ МОН – Професійний стандарт за професією "Вихователь закладу дошкільної освіти". На понад двох десятках сторінок у ньому детально розписані компетентності, трудові функції, знання, вміння та навички, які мають мати представниці цієї професії. 

Про високі вимоги до виховательок, прописані у документі, які радше схожі на опис якостей робота, а не людини, можна довго говорити.

Я ж тут зупинюся лише на одній "психо-емоційній компетентності". Так, на думку чиновників, вихователька, яка відповідає професійному стандарту, "розрізняє, усвідомлює власні емоції, керує власними емоціями та конструктивно реагує на прояви емоцій інших учасників освітнього процесу, толерантно взаємодіє з усіма учасниками освітнього процесу, виявляє симптоми та запобігає власному професійному вигоранню".

Іншими словами, Міністерство ніби вважає, що у переповнених групах, з понаднормовими годинами праці і низькою зарплатнею, виховательки ще й відповідальні за власний психологічний стан та мають справлятися з вигоранням самостійно.

Варто визнати, що Міністерство намагається зробити окремі рухи у напрямку перегляду оплати праці виховательок.

Так, необхідність забезпечення "умотивованого та компетентного педагогічного працівника" через створення доступу педагогів до системи професійного розвитку та конкурентну заробітну плату вихователів все-таки то тут, то там згадується Міністерством.

У 2020 році в проєкті держбюджету також було закладено збільшення зарплат і МОН наголошувало, що "1 січня 2021 року розміри посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників галузі освіти і науки збільшаться на 20%".

Однак вже у грудні 2020 року стало відомо, що через брак коштів збільшення на 20% стосуватиметься вчителів, але не вихователів. 

Ймовірно, МОН покладалося напряму на бюджет, щоб ввести зміни, які до того намагалися закласти у проєкті Закону України "Про дошкільну освіту", зареєстрованому Верховною Радою наприкінці 2019 року.

У цьому документі, наприклад, пропонувалося проводити сертифікацію педагогічних працівників, успішне проходження якої забезпечує доплату у розмірі 20% від ставки.

Проєкт підтримало Міністерство освіти, однак не підтримало Міністерство фінансів – із формулюванням, що "проєкт Закону містить ряд норм, які потребують додаткового бюджетного фінансування", зокрема посилаючись на норму про доплати сертифікованим працівницям. У результаті, проєкт відкликали з Ради. 

При цьому, згідно з чинним Законом України "Про освіту", "посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії встановлюється в розмірі трьох мінімальних заробітних плат", а отже зарплата виховательок наразі мала б становити 18000 грн (або ж майже 15000 "чистими").

Правда, у 2018 році було зроблене доповнення, що реалізація цього пункту має відбутися до 2023 року. Чесно кажучи, процеси довкола спроб хоч трохи підняти зарплати виховательок, викликають сумніви у здатності влади реалізувати цей пункт за два роки, що залишилися.

Тож не дивно, що натомість чиновники намагаються змінити прив’язку до трьох мінімальних зарплат на прив’язку до трьох прожиткових мінімумів. Але навіть ці спроби провалюються.

Перефразовуючи одного політика: грошей немає, але ви покращуйте якість.

Реформа фінансування дошкілля

Незважаючи на позицію Міністерства фінансів, очевидно, що для покращення якості дошкільної освіти, необхідний суттєвий перегляд фінансування сектору.

Навіть якщо винести за дужки оплату праці (а цього робити, звісно, не потрібно), у брак фінансування впираються майже всі цілі реформи, які ставить перед собою Міністерство: доступність, подолання черги, безбар’єрність, інклюзивність. 

Треба розуміти, що проблема не лише в недостатніх коштах, а в самій архітектурі фінансування дошкілля. Зараз сектор дошкільної освіти фінансується майже виключно за рахунок місцевих бюджетів – на відміну від шкільної освіти.

Така архітектура фінансування, зокрема, створює проблему нерівності між різними регіонами, між малими і великими населеними пунктами. Це проявляється, перш за все, в умовах, кількості і близькості дитсадків – відповідно, у нерівному доступі до закладів та до якісного догляду і розвитку дітей.

Також така нерівність проявляється у зарплатах працівниць, адже незважаючи на те, що зарплати регулюються централізовано через тарифну сітку, місцева влада, залежно від своїх фінансових спроможностей, встановлює розміри різноманітних доплат і премій. 

Питання фінансування дошкілля виносилося окремим блоком на серію публічних консультацій, яку я згадувала вище.

Так, у звіті за результатами консультацій вказується на проблему недостатнього фінансування закладів. При цьому 40% людей, які взяли участь у консультаціях, висловили думку про необхідність запровадження окремої субвенції для сектору дошкільної освіти, і лише 20% пропонують покладатися на місцеві бюджети.

Подібні думки лунали колись і з вуст теперішнього міністра освіти, який у 2018 році стверджував, що "дошкільна освіта не має бути заручником доходів громад". Однак до сьогодні ситуація з фінансуванням не міняється.

Водночас існують пропозиції, зокрема від окремих представників Міністерства фінансів, у яких наголошується на необхідності переведення фінансування дошкілля на централізоване.

Наприклад, пропонується зменшити деякі податкові надходження до місцевих бюджетів, централізувати їх шляхом створення центрального закупівельного органу – закуповувати "освітні послуги" для дошкільнят.

Іншими словами, для сектору дошкільної освіти пропонується використати ту ж систему, яка лягла в основу медичної реформи. І в основу нової, централізованої архітектури фінансування, пропонується взяти той же базовий принцип – гроші "ходять" за людиною, або ж у цьому випадку – дитиною. 

Пастки "грошей за дитиною"

Здається, що інших варіантів реформування фінансування дошкілля немає – незалежно від того, чи буде фінансування централізоване, чи залишиться на місцях. Незважаючи на це, я спробую навести низку аргументів, які вказують на проблемність моделі "гроші за дитиною".

Перш за все, "гроші за дитиною" можуть посилити нерівність між різними населеними пунктами і погіршити доступ до дитсадків, особливо у сільській місцевості – про цю проблему відносно багато говорять.

Менша кількість дітей у цих районах означатиме і меншу кількість фінансування, що може призводити до закриття малокомплектних закладів, як це часто відбувалося з медичними закладами як до медичної реформи, так і під час неї. Тут є два шляхи, які можна поєднувати.

Перший – укрупнення, створення опорних дитсадків, як це відбувалося з медичними закладами. Однак практика укрупнення дитсадків існує і зараз та часом призводить до обмеження доступу до них. Наприклад, тому що у влади немає коштів на фінансування довезення  дітей, а якщо фінанси і виділяються, то в недостатній кількості.

У результаті виникають ситуації, коли можна організовано відвезти дітей у сусіднє село, а от назад батьками доводиться добиратися самостійно. Інший шлях: робити поправку щодо розміру фінансування за одне місце, заклавши більше фінансів на одну дитину у сільській місцевості.

Інша проблема, про яку фактично не говорять – у самому принципі конкуренції за фінансування дитсадків. Видається, що поборники ідеї "гроші за дитиною" не сповна розуміють особливості функціонування дошкільних закладів.

Адже, на відміну від поліклінік, діти не приходять у садки на короткий час, щоб здати аналізи та отримати консультації, а на відміну від лікарень – вони не перебувають у дитсадках зрідка.

Дитсадки – це середовище, де певна кількість дітей постійно перебуває значну частину свого часу. І кількість дітей, а отже і стеля "конкуренції" за фінансування є дуже обмеженими. Садки не можуть набрати більше дітей, ніж можуть перебувати у закладі одночасно.

З іншого боку, ймовірне закриття закладів, які програють конкуренцію, або ж суттєве погіршення умов перебування в них, теж не матиме позитивного впливу на доступність та якість дитсадків. 

Більше того, особливість догляду за дітьми полягає у тому, що чим менше (!) дітей у групі, тим краще для їхнього комфорту і безпеки, для можливості отримати належну увагу, розвиток, освіту.

Зважаючи на те, що переповненість груп вже зараз є великою проблемою, коли у великих містах наповнюваність може у два рази перевищувати допустиму норму (прописану законодавством), складно уявити, як має бути реалізована конкуренція і до чого вона може призвести – як для закладів, котрі програють конкуренцію, так і для тих, хто її виграє.

А також для працівниць, дітей та їхніх батьків. Видається, що конкуренція за фінансування у секторі дошкільної освіти через впровадження моделі "гроші за дитиною" може не вирішити, а загострити деякі з існуючих проблем, що призведе до зменшення доступу та погіршення якості перебування у закладах.

І, насамкінець, модель "гроші за дитиною" не містить у своїй основі намірів і механізмів вирішення однієї з ключових проблем сектору дошкільної освіти – критично недостатніх зарплат працівниць.

Перерозподіл наявних коштів за іншими принципами, без суттєвого збільшення обсягів фінансування, ймовірно ніяк не вплине на низьку оплату праці, яка призводить до браку і плинності кадрів, стресу і вигорання.

Грошей немає, але ви там покращуйте якість

У підсумку видається, що мантра про "покращення якості" є радше імітацією бурхливої діяльності за відсутності матеріальної основи для її реалізації на практиці.

Необхідний перегляд передумов проведення реформи: архітектури, обсягів та принципів розподілу фінансування сектору. При цьому варто розуміти, що альтернатива у вигляді конкуренції за фінансування з прив’язкою до кількості дітей – незалежно від того, чи фінансування буде централізоване, чи місцеве – не бере до уваги особливості роботи сектору.

І, нарешті, реформа має базуватися на принциповому розумінні дошкільних закладів як важливого інституту догляду, розвитку та освіти, у центрі якого стоять працівниці.

Їхня кваліфікація, мотивація і самопочуття не можуть не впливати на дітей. Критично низька зарплат робить всі розмови про "якість" і створення "нової генерації педагогів" не більш як кліше на папері чергового стандарту.

Оксана Дутчаккандидатка соціологічних наук, дослідниця Центру соціальних і трудових досліджень 

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Титульна світлина daffodil/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

"Робот-вихователька": в Україні створили іронічний комікс про роботу в дитсадку

Як це – працювати в українському дитсадку за 5680 грн? Історія однієї виховательки

Чому зарплати виховательок дитсадків в рази нижчі за передбачені законом

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua