Яким є майбутнє українців та як туди потрапити?

674
30 грудня 2021

Майбутнє завжди цікавило людей. Попри невизначеність, воно дає надію та обережний оптимізм. Минуле завжди конкретне – факти, результати, відрефлексовані емоції, здобутий досвід.

Одне з останніх досліджень емоційних станів людини під керівництвом Роя Баймейстера показало, що найбільшу радість ми отримуємо тут і зараз, минуле несе смуток, а майбутнє – нейтральні відчуття.

Тому ми живемо переважно теперішнім чи минулим, де передбачуваний світ вже не становить нам загрози, де зрозумілий контекст, осяжне і безпечне середовище, де вибір вже зроблено. Або ж ні. 

Хоча незроблений вибір є теж вибором. Скорше відмовою від можливості.

Що впливає на сприйняття людини? Розуміння себе в контексті, тут-і-зараз. У пошуках відповіді на сенс життя людина вибирає зрозумілі для себе життєві конструкти, визначає свої рамки та обмеження. Або не визначає, бо їх встановлює саме середовище.

Між ідентичністю та суб'єктністю є прямий зв'язок – те, як ми оцінюємо себе (спроможності) і світ (можливості) – безпосередньо впливає на наш вибір, наші дії, емоції, самооцінку себе. 

Не буду вдаватися до дилеми первинності буття та сенсу, тому перейду до практичного питання – чому ми не можемо бути тут-і-зараз у майбутньому, адже наші очікування і мрії є значно приємніші від реальності?

Хочу навести приклад. Завершую свій другий рік пошуків відповіді на питання – яким є майбутнє українців та як туди потрапити (в середовищі чиновників це відомо під проєктом Гуманітарної стратегії, в середовищі інтелектуалів – проєктом нового Суспільного договору)? 

Якщо перше питання стосується візії, і тут з нею більш-менш можна дати ладу, то друге стосується стратегії – шляху до пункту призначення, бажаного результату, а також набору інструментів, які допоможуть досягти цілі. Під час діалогів виникло третє питання – спільного блага.

Чи ще спроможні ми своєчасно бачити потребу, відкладати власні інтереси та згуртовуватися заради нього? Чим воно для нас є? Наскільки часто ми готові це робити?

Цієї осені мені пощастило долучитися до одного з семінарів, присвячених діалогу про національну ідентичність, ініційованих Міністром культури та інформаційної політики України Олександром Ткаченком спільно з Аспен Інститутом. Політики, урядовці, митці, бізнесмени, громадські діячі обговорювали питання минулого, сьогодення та майбутнього.

Чи спроможні ми створити спільну візію? Чи спроможні ми домовитися про спільні правила взаємодії? Чи спроможні ми рухатися? Чи спроможні ми дійти? Рефлексій на матеріал та репліки учасників було багато. 

Що дозволило досить продуктивно поспілкуватися? Прості і зрозумілі правила, які були прийняті усіма учасниками. Чітко змодерований діалог. Підготовленість учасників. Але щоденне буття – геть інше.

Запускаючи реформу культурних послуг в Мінкульті у 2018 році, я відверто заздрив Мінрегіону з його децентралізацією і потужною підтримкою з боку ЄС процесу делегування ресурсів та повноважень на місця.

Мені казали про піраміду Маслоу, потяг, що вже поїхав, важливість неповторення польського досвіду щодо культури (коли після ігнору та забуття відновлення зайняло ціле покоління, хоча мені здається, що завдяки нашій бездіяльності ми втратили значно більше), нагадували про послідовність та змагальність політичних пріоритетів...

А об'єктивна реальність в громадах продовжує своє буття. З реформами в інших сферах. Яким не завжди близькі та зрозумілі поняття рефлексія, розмаїття, творчість, самовираження.

На зустрічі в Аспені я знов відчув ту заздрість – цього разу зворотню – до розмаїття рефлексій та спроможності до співтворення. Але після фінальної прес-конференції та збірки з позиціями різних учасників залишилося відчуття незавершеності. Ба більше – вакууму.

Адже якщо вийти за межі бульбашки центральної влади, мегаполісів та великих агломерацій, виникає логічне питання – чи достатньо поза нею спільнот, ресурсів, візій та цінностей, які створюють здорове середовище для стійкого суспільства, формують впевнену, самосвідому людину, для якої сенси є первинніші од буття?

А тепер про недобудовані мости в майбутнє. Інша якість життя нас чекає на тому березі, але ми стоїмо тут, на мості, і постійно змінюємо власне рішення – вертатися, стояти, йти, стрибати, але чомусь не звертаємо уваги на незавершеність самого моста.

І якось дивно розриває бажання залишитися в минулому, чи прискоритися в зміні траєкторій, втратити рівновагу та орієнтацію в часі і просторі, або ж просто передати власну суб'єктність мосту. 

За 5 останніх років моєю найбільшою знахідкою стало розуміння того, що нам, українцям, бракує спроможності оцінювати (себе, середовище і те ж майбутнє). Якісно та всеохопно. Як перший варіант проекту Угоди про Асоціацію з ЄС, чи рішення щодо набуття Незалежності, чи рішення про шлюб, народження дитини, зміну роботи. 

Проблема в тому, що ми не знаємо, де стоїмо, і нас таких багато. І замість того, щоб спитати, хто, що і як вміє робити (і визначити спільний план дій, досягнути мети і рухатися далі), кожен з нас поспішає діяти, не слухаючи ані себе, ані оточуючих. Така собі квазі-суб’єктність. І бентега замість радості. 

На мою думку, найбільшою вдачею людини є здатність своєчасно робити вибір у певному контексті, нести за нього відповідальність (тобто діями підтверджувати наміри, включатися в процес досягнення результату, оминаючи пастки алюзії влади та бажання створити собі алібі), отримувати новий досвід і доповнювати реальність власними сенсами. І кожен етап ми повинні оцінювати, аналізувати, робити висновки і коригувати власну стратегію.

Але поки ми стоїмо на недобудованому містку в майбутнє… І ім'я йому – Україна.

Ярослав Петраков, генеральний директор Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Міністерства культури та інформаційної політики України, спеціально для УП. Життя

Люди, які змінюють Донбас: історії про ініціативних українців

"Це не лише лінгвістичний процес, це про український погляд на світ": як найкращий вчитель України-2021 перейшов на українську

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua