"Це не лише лінгвістичний процес, це про український погляд на світ": як найкращий вчитель України-2021 перейшов на українську
В Україні існують значні проблеми із викладанням українською мовою в позашкільних гуртках та секціях.
За даними опитування ініціативи "Навчай українською", у 2020 році у п’яти найбільших містах України (Києві, Харкові, Дніпрі, Одесі, Запоріжжі) серед спортивних секцій, танцювальних студій, художніх, вокальних гуртків тощо – лише 16% у Києві і 8% у Харкові усі заняття були українською мовою, у той час як 56% гуртків і секцій для дітей у згаданих містах проводилися лише російською (а в Харкові та Дніпрі – 79% і 74% відповідно).
Це перешкоджає дітям вивчати та вільно володіти українською мовою.
У День української писемності та мови, 9 листопада, відомі українці та зірки спорту під час онлайн-зустрічі "Українська. Історія зірок" розповіли свої історії переходу на українську, щоб надихнути інших зробити те саме.
Про свій досвід також розповів Артур Пройдаков, учитель української мови та літератури, переможець премії Global Teacher Prize Ukraine 2021.
Далі – його пряма мова.
 |
| Артур Пройдаков, учитель української мови та літератури, переможець премії Global Teacher Prize Ukraine 2021 |
Я народися й виріс на Луганщині, місто Стаханов. Зараз це місто Кадіївка, яку названо наново після декомунізації. В цьому місті я народився і прожив 24 роки.
Там навчався у школі, Луганському національному університеті ім. Шевченка. Але менше з тим, моя ситуація (родина та оточення) – все російськомовне.
Сказати, що десь був паритет – хтось спілкується українською, хтось російською – це неправда. Спілкування було навколо завжди російськомовне, можливо, з домішками такими суржика, як "шо", "га" і так далі.
Почути українську лексику на вулицях чи в якомусь приватному просторі було майже неможливо. Єдине, що було українською – урок української мови та літератури в школі, але він не давав якогось зиску для формування цієї мовної картинки.
"Ми намагалися пародіювати коментаторів українською мовою на зразок "Пірло передає пас", "Шевченко забиває"
Звідки в мене почалося захоплення українською мовою? Для мене тоді відкриттям стали українські футбольні коментатори. Щовівторка й щосереди я дивився матчі Ліги Чемпіонів або Кубка УЄФА, репортажі українською мовою.
Мене захоплювали коментатори, те, як вони говорили (ред. – у розмові після онлайн-зустрічі ми уточнили, хто саме зі спортивних коментаторів надихав російськомовних хлопців у Стаханові – це Дмитро Джулай та Денис Босянок). Я інколи вимикав звук і коментував матчі українською мовою.
Мене це надихало і дуже подобалося. І навіть на вулиці, коли ми грали з хлопцями у футбол, це десь початок 2000-х… ми намагалися пародіювати коментаторів українською мовою на зразок "Пірло дає пас", "Шевченко забиває" і так далі.
Називали один одного прізвищами футболістів і намагалися на вулиці в Стаханові на футбольному полі біля школи коментувати дії один одного українською мовою.
"Я ж вмикав "Суперсиметрію" "Океану Ельзи", ставив гучніше і казав: "Послухайте, це ж наша українська музика, вона може бути теж така ритмічна"
Ну і звичайно, що вплив української сучасної музики…для мене величезного значення набула група "Океан Ельзи" і персонально Святослав Іванович Вакарчук.
Коли ми заходили один до одного після школи, збираючись на футбол, і слухали музику: хтось вмикав американський панк-рок, хтось якийсь емо-рок, хтось щось інше, я ж вмикав Суперсиметрію "Океану Ельзи", ставив гучніше і казав: "Послухайте, це ж наша українська музика, вона може бути теж така ритмічна"...
То був час, коли всюди спілкувався російською мовою, але водночас підтримував українську мову, культуру, літературу.
2007 рік. Я обрав собі шлях українського філолога. Вирішив, що хочу пізнати глибше особливості української мови.
 |
| "Я інколи вимикав звук і коментував матчі українською мовою" |
Власне, навчання на філологічному факультеті було нагодою говорити українською в аудиторії, тому що з друзями я говорив російською. Коли говорив українською – вони мене не розуміли, казали: "Говори по-русски, так будет легче, понятно".
Собі ж мав перспективу, що буду викладачем університету, навчатиму студентів. На той час (це 2005-2010 рр.) за політики доби українізації президенства Ющенка – я сподівався, що фахівці, які знають українську мову і літературу, будуть затребувані на території російськомовного простору.
"Я чомусь вважав, що мого спілкування в межах пари протягом години й двадцяти хвилин буде достатньо для того, щоб студенти також хотіли переходити на українську мову. Але тепер я розумію, що цього було замало"
З 2012 року я почав працювати, навчати студентів. І тут важливий нюанс – моя мова у побуті залишається все одно російська, українська домінує лише під час навчальних занять, лекцій, практичних занять, семінарів.
Спілкуюсь українською мовою зі студентами, лунає дзвоник і я переходжу з ними ж на російську мову. Таке в мене було, 2011-2014 рік…
Я чомусь вважав, що мого спілкування в межах пари протягом години й двадцяти хвилин буде достатньо для того, щоб студенти також переходили на українську мову. Але тепер я розумію, що цього було замало.
Недостатньо лише офіційно говорити українською мовою, щоб на свій бік перетягти ще прибічників української мови та культури. Хоча, звичайно, у своїй діяльності я намагався долучати приклади української культури, мистецтва тощо.
2014 рік – початок війни, моє місто опинилося в тимчасові, як тоді здавалося, окупації. Зараз місто Кадіївка перебуває під контролем так званої "лнр", і я мав приймати якесь рішення: або я й надалі залишаюсь в тому регіоні і викладаю українську мову, але незрозуміло в якій квазі-республіці, або я виїжджаю за межі міста.
Пам’ятаю дуже добре фразу, яку мені сказало керівництво начального закладу (це був жовтень 2014 року, коли працювали Мінські угоди, але по факту нічого не змінилося, ми залишалися не під контролем Києва): "Это политика. Наше дело учить детей. И вообще… это… не надо никуда уезжать, и мы учим детей дальше".
Мені було 24 роки, я тоді зрозумів, що коли на уроках ми говоримо лише про правила, форми дієслова, види складних речень – цього недостатньо.
Треба додавати щось більше, щоб не просто вивчали українську мову в теоретичній версії, чи українську літературу в оглядовому варіанті (письменник жив, помер, а між цим щось написав).
Я зрозумів, що треба глибше вивчати все…і ухвалив важливе рішення – у 2014 році виїхати за межі Луганської області та почати все з нуля на території Сумщини. Тоді ж я прийняв свідоме рішення перейти на українську мову 24 на 7.
Сумщина – це територія, де панує українська мова, але, напевне, у варіанті роменської говірки, такого собі суржика. Яскраві приклади – це слова "самий длинний", "каклєта", "хвате, шо ти робиш"…
Я побачив, що тут я потрібен як фахівець, який знає літературну українську мову – та й почав працювати в школі у місті Ромни. Вирішив поширювати інформацію про українську культуру сьогодення, не лише якісь там теоретичні основи. Власне, з того часу я спілкуюся повністю українською мовою.
 |
| "Спілкуюсь українською мовою зі студентами, лунає дзвоник і я переходжу з ними ж на російську мову. Таке в мене було, 2011-2014 рік…" |
Дуже важливе значення має оточення. От моя мама – російськомовна. Коли приїхала зі мною в Ромни – спілкувалася російською, але оточення впливає, вона приходила додому і теж казала: "От, самий длінний серіал зараз будем дивиться" і так далі. Ось цей роменський суржик, оці фрази вихоплювала і відтворювала у спілкуванні зі мною.
Дуже важливо сформувати оточення навколо себе. Перехід на українську мову – це не лише якийсь лінгвістичний процес, це про український погляд на світ.
Зараз світ глобалізований, багато тенденцій до стирання певних кордонів… але якщо ми говоримо про українську мову – то це спосіб презентувати себе в цьому глобалізованому світі. Ми вирізняємо себе з-поміж інших (маємо свої особливості, менталітет), визначаємо кордони. І українська мова – один з таких особливих маркерів.
"Ми в одній команді з блогерами, митцями, телеведучими, спортсменами. Діти рівняються на цих людей, вони стежать за ними... І кожен публічний виступ українською мовою – це дуже важливий знак для виховання майбутнього покоління"
Також варто говорити про те, що український погляд на світ передбачає пізнання саме української культури – сучасної, актуальної.
Сьогодні ми в одній команді з блогерами, митцями, телеведучими, спортсменами. Діти рівняються на цих людей, вони стежать за ними.
Я не скажу, що вони хочуть їх наслідувати, але принаймні намагаються пізнавати щось більше про них. І кожен публічний виступ українською мовою – це дуже важливий знак для виховання майбутнього покоління дітей.
Які перші кроки можна зробити для того, щоб перейти на українську?
Ми всі з вами є в соцмережах. Варто підписуватись на українськомовних блогерів різноманітного контенту. Це можуть бути шоу-бізнес митці, кулінари, спортсмени, телеведучі, співаки чи навіть лайф-стайл блогери (вони теж будуть для нас актуальними, бо ми стежимо і бачимо якомога більше української мови навколо).
Дуже важливо оточити себе українськомовною культурною продукцією, створити собі українськомовний культурний простір. Зараз чимало фільмів знімають українською мовою, з’являється дуже великий контент музики.
Також подкаст-платформи – це дуже хороше джерело для занурення. Ідеш собі в навушниках, слухаєш подкасти українською від різних людей.
Також, найелементарніше, що ми можемо зробити…як казала моя вчителька в Луганську – це налаштувати телефон українською мовою. Щоб в нас були вхідні-вихідні повідомлення українською, усі налаштування українською. Це те, що зробити найпростіше кожному з нас.
Чи влаштувати собі невеличний челендж в рамках Закону про українську мову. Сьогодні придумати собі спілкуватися українською мовою, наприклад, в книгарні.
Завтра можна піти до ресторану та поговорити з офіціантом українською мовою. Післязавтра в розважальному центрі, поки міряш одяг чи щось ще…або в черзі до каси кінотеатру. Ставлячи самим собі такі мінімальні завдання, челенджі, ми поширюємо українську мову в різних сферах.
 |
| "Дуже важливо оточити себе українськомовною культурною продукцією, створити собі українськомовний культурний простір" |
Також важливий комфорт у навчанні. Без примусу. Добровільне розуміння того, що українська мова сьогодні потрібна. Якщо захочеш стати президентом (в нас є такий прецедент) – то навіть російськомовна людина перейде на українську мову.
Чи щоб бути народним депутатом України, треба знати українську мову, аби потім не потрапити до добірки ляпів на ютубі, де люди неграмотно говорять чи роблять обмовки за Фрейдом чи щось ще. Маємо розуміти, що якщо ми хочемо бути успішними в Україні у 2021 році та в подальших роках 21 сторіччя і не тільки – треба знати українську мову.
І наостанок. Помилки – це не страшно. Помилок може припускатися будь-хто, навіть вчитель української мови та літератури.
Ми можемо протягом усього нашого життя навчатися, здобувати знання, дізнаватись нову інформацію, певні помилки можуть допомогти нам стати навпаки сильнішими. Тож, якщо ми з вами будемо більше практикуватися, говорити українською мовою, вести дописи в соцмережах українською – тоді й питань щодо поширення української мови ставатиме менше.
Протягом останніх років (я приїхав до Києва у 2020 році) помічаю, що чую більше української мови. Це контраст з 2010 роком, коли я соромився сказати в київській маршрутці: "На зупинці". Казав "на остановке", бо мені здавалося, що коли скажу "на зупинці" – на мене весь автобус дивитиметься "звідки приїхав".
І це припущення (наприклад, таксистів), коли говорю українською, що я зі Львова – мені дуже дивно чути, бо я з Луганської області – о, кажуть, зі Львова, ну нехай... Це теж стереотип.
І останній момент, про який я хочу сказати – в мене є друзі, які планують народження дитини, вони – російськомовні, але в дружній розмові кажуть: ми будемо докладати максимальних зусиль, щоб дитина спілкувалася українською мовою.
І це дуже важливий знак…що, можливо, якісь наші пост-колоніальні уявлення про російську мову втрачають свою актуальність у вже свідомому віці…
Люди розуміють, що нове покоління, яке народжується зараз, по суті не знає вже російської мови. І якщо в подальшому буде правильна державна мовна політика, то надалі таких питань і не виникатиме.
Напередодні Дня української писемності та мови розпочався ІІІ Всеукраїнський челендж "Навчай українською" з популяризації викладання державною мовою у сфері позашкільної освіти. До участі у челенджі зареєструвалось близько 3000 викладачів гуртків та спортивних секцій з 16 областей України, що утричі перевищує кількість учасників попереднього челенджу у квітні 2021 року.
Організатори – ініціатива "Навчай українською" за підтримки Міністерства молоді та спорту України та Уповноваженого із захисту державної мови. Челендж триватиме три тижні.
Записала Христина Проців, спеціально для УП. Життя
Вас також може зацікавити:
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.