Невидимі у 50+: як співіснують ейджизм та вікова краса жінок

"Ідея про те, що жінки стають менш "красивими" з віком, існує через той простий факт, що жінки з часом стають сильнішими, а наша культура ще не вважає владу привабливою в жінці", – The Pain and Beauty of Growing Old and Aging Gracefully, 2015

Особисто я та мої колежанки – співзасновниці Благодійної організації "Сила віку жінок" психологиня Наталя Підлісна, експертка з гендерних питань, соціологиня Олена Девіс та фінансова радниця Любов Богорська вважаємо, що така думка має право на життя.

Саме з неї я б хотіла розпочати розмову про вплив ейджизму (дискримінації за віком) на жіночу вікову красу та про те, як вони співіснують в сучасному світі.

Поняття краси давнє, як час, оскільки люди спершу звертали увагу на зовнішній вигляд іншої людини.

Починаючи з прадавніх часів розвитку цивілізації фізична краса була метою, до якої прагнули люди. Естетичні стандарти її все ж відрізнялися між цивілізаціями, культурами, історичною епохою та звичаями народів.

Пошуки краси продовжувалися, і, як наслідок, те що вважалося красивим у попередні століття, не обов’язково вважається привабливим та досконалим сьогодні.

Отже, є нормальним, що краса – поняття досить змінне та відносне – "те, що є красивим для одного, не є таким для іншого", так і ефемерним – невловимим, якщо хочете – чимось метафізичним, вічним, незникаючим.

Дівчинка у віці 4-5 років, дивлячись на себе в дзеркало, вже знає загадковим чином, що вона красива, без будь-яких пояснень ззовні, знань про красу та без нав’язування суспільством поняття – що є красою.

Юність та молодість теж дають собі раду.

А от у старшому віці все драматично змінюється, особливо, коли ейджизм стає інструментом так званої "нормалізації суспільства". І саме більшість жінок старшого віку найбільше потерпають від цього, розчиняючись, стаючи невидимими та стигматизованими.

Спробуємо розібратися в цьому трохи більше.

Глобальний Звіт про ейджизм, котрий побачив світ у 2021 році, засвідчив, що ейджизм сьогодні є глобальним викликом. І Україна тут аж ніяк не є винятком.

Суспільства, просякнуті ейджизмом, встановлюють свої жорсткі стереотипи щодо поглядів на вікову жіночу красу, пропагуючи худорлявість та молодість.

При цьому ігнорується факт, що за висновками вчених за останні сто років ми виграли у старості додаткові 30 років. Але, на жаль, суспільство іще не знає, що з тим робити, і як активно використовувати із взаємною користю цей додатковий віковий "бонус", зокрема стосовно жінок 50+.

В деяких країнах ейджизм "лунає" голосніше, в деяких – через напівтони, в залежності від культури та досвіду боротьби жінок за свої антидискримінаційні права.

Далі більше. Суспільства нав’язують жінкам умову – якомога довше уникати старості, і роблять це за допомогою різноманітних настанов та "дороговказів", наприклад, щодо суворого догляду за зовнішністю, тілом, укладеним і фарбованим волоссям, що мають демонструвати уникнення старості, за будь-яку ціну.

Тобто наполегливо та повсюди, через будь-які можливі канали комунікації пропагується ідея, що цінність жінки повністю залежить від її зовнішнього вигляду.

У нашому суспільстві краса теж сильно пов’язується саме з молодістю. Нам нав’язують думку, що ці два поняття є нерозривними.

Як наслідок, моделі, яких ми бачимо в рекламних кампаніях, ледве досягли статевої зрілості, але обличчя в журналах та в соціальних медіа ретушують, щоб прибрати будь-які ознаки життя після 25 років.

Фото: evgenyataman/Depositphotos

Будьмо чесними, складається враження, що решта жінок, вже починаючи з віку 40+, є зайвими на святі краси та життя. Але, насправді, з таким обмеженим визначенням поняття краси ми залишаємо позаду багато справжнього та цінного.

Через таке ставлення до вікової краси саме жінки старшого віку насамперед стають жертвами такої "нормалізації суспільства", яке прирівнює старіння до потворності.

У світі, де старіння заперечується стандартами суспільства, нам весь час пропонують нанести цю сироватку, скористатися цим кремом для очей, зробити підтяжку обличчя, отримати ботокс, запланувати процедуру для обличчя і т.д.

Іншими словами, жінки, побоюючись соціальної невидимості та стигматизації, які виникають внаслідок набуття ними видимих ​​ознак старіння, є дуже вмотивованими робити свій вік менш помітним за допомогою різноманітних косметологічних втручань та засобів.

Не дивно, що наразі, за даними Common Thread Co, світова індустрія краси коштує 511 мільярдів доларів і є дуже різноманітною та іноваційною.

Але є іще один бік проблеми: на жінок кладуть тягар – соромитися свого віку. Сором за вік існує як найгірша форма сорому зовнішності. Нас заохочують ігнорувати факт, що наші зморшки і складки – це просто ознаки життя, а старіти – це привілей.

На превеликий жаль, присоромлення віку заперечує визнання будь-якої іншої краси, яку можна знайти в цінності старості, мудрості та досвіду. Нас змушують заперечувати свою вікову мудрість, що є іще одним джерелом жіночого пригнічення.

Чимало досліджень підтверджують саме вищесказане. У багатьох країнах – в США, Великій Британії, в Бразилії (Україна, на жаль, поки стоїть осторонь від участі в подібних дослідженнях та не є інтегрованою в міжнародні мережі та організації, котрі ведуть боротьбу із проявами дискримінації жінок за віком) – проводяться дослідження серед жінок старшого віку (від 50-ти до 70-ти) з метою вивчення їхнього досвіду щодо проявів ейджизму відносно вікової краси.

Метою таких досліджень була спроба виявлення, як саме літні жінки відчувають і реагують на ейджизм у зв’язку зі зміною зовнішнього вигляду в контексті їхніх особистих та робочих стосунків.

Одним із результатів досліджень став висновок, що ейджизм має два виразні наслідки-прояви: соціальну одержимість молодістю та дискримінацію літніх людей.

Жінки свідчили також, що їхній старіючий зовнішній вигляд був підставою для пережиття ними досвіду ейджизму та, як наслідок цього, ставав ключовим аргументом для їхньої участі в різноманітних косметичних процедурах: фарбуванні волосся, анти-вікових макіяжах, косметичній хірургії та нехірургічних косметичних процедурах.

Вони повідомляли, що робили це, борячись із власною невидимістю, роблячи довічні інвестиції у зовнішність, маючи бажання залучити або утримати романтичного партнера, а також з метою працевлаштування.

Досвід жінок підкреслював напругу між бажанням бути знову фізично і соціально помітними, виглядаючи молодими, та між реальністю дорослішання, набуття життєвого досвіду, внутрішньої впевненності та приняття самої себе.

Наскільки така напруга є токсичною та зайвою? Як варто жінкам протидіяти ейджистським стереотипам суспільства щодо вікової краси? Чи мають вони протидіяти?

Ці питання є поки відкритими, але ми шукатимемо відповіді на них, як і розроблятимемо стратегії протидії ейджизму.

Наразі наша організація "Сила віку жінок" робить свої перші кроки в цьому напрямку, вже реалізуючи за підтримки "Міжнародного фонду "Відродження" проект психотерапевтичної підтримки жінок старшого віку, з інформаційним та адвокаційним компонентом щодо протидії ейджизму. Усвідомлення проблеми – є початком її вирішення.

Тим більше, що жінка не має терміну використання, вона не товар, який швидко псується, який зі зморшками на обличчі та появою хронічних захворювань стає таким, який треба сховати від очей. Жінка в будь-якому віці заслуговує на повагу, любов і позитивне ставлення.

Людмила Гарбуз, магістр міжкультурних відносин Університету Сорбонна, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Неповага, гомофобія, ейджизм: 5 відео про дискримінацію в Україні

"Я буду завжди молодим", або Чому для нас неприпустима не старість, а її умови

Сивина – це не лише про старість. 4 фактори, які впливають на колір волосся

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.