Гроші та закони: про дві біди муніципальної культури
Кажуть, перше враження – завжди правильне. Дев'ять місяців на посаді директора Департаменту культури КМДА – саме той термін, за який моє "перше враження" від системи управління муніципальною культурою сформувалось достатньо, аби бути правдивим та відповісти на головне питання будь-якого професійного менеджера: чи варто витрачати своє життя на роботу у владі?
Я відповідаю на нього ствердно. Менше ніж за рік вдалося зробити багато з того, що я планувала у травні: сформовано нову команду Департаменту, затверджена міська цільова програма на наступні три роки, оновлено Положення про департамент, ухвалений бюджет і так далі, і так далі. Скажімо так: зроблено все НЕОБХІДНЕ для нормального функціонування культурної мережі міста. Але чи цього ДОСТАТНЬО для перетворення столиці України на європейську столицю?
Приводів замислюватись над цим вистачає. І не тільки тому, що за освітою я філософ, вчений, для якого правильно поставлене питання містить 70% відповіді. Це, так би мовити, системний рівень, холодний аналіз. А життя чиновника хіба не щодня підкидає купу емоційних подразників. Адже ти за визначенням винний у всьому, що відбувається не так, як хтось вважає правильним.
Ти – влада, отже відповідаєш за все, що комусь не подобається. Крапка. Інфантилізм певної і досить галасливої частини суспільства, вперте небажання дослухатися здорового глузду – це одне з найнеприємніших відкриттів приватної людини, яка наважилась піти у владу.
З одного боку, ти маєш діяти виключно "у межах та в спосіб, визначений законом". З іншого – маєш вирішити чиєсь питання тільки так, як зручно "активісту". Аргумент "та це ж незаконно" ніц не працює.
Натомість працюють мегафони під Київрадою, транспаранти на фасадах, "листи трудових колективів", фейсбучний хайп. Зберегти здатність до холодного аналізу у таких умовах не просто навіть для філософа.
Мої більш досвідчені колеги по держслужбі напрацювали навички спокійного ставлення до галасу під офісом. Мені це поки не дуже вдається, бо завжди хочеться знайти раціональну причину конфлікту, а не зписувати усе на людську слабкість та спадковий патерналізм. Так було б простіше зберегти емоційне здоров'я, та своє завдання як держслубовця я вбачаю в іншому – у зміні правил гри, у вдосконаленні законодавства, якщо воно раз у раз породжує протиріччя та стримує розвиток сфери, яку регулює. А наше законодавство у сфері культури, на жаль, таким здебільшого і є.
Чому так – зрозуміло. Культура в нас не тільки фінансується за залишковим принципом. Вона так само і регулюється. Для пересічного депутата значно цікавіше "законотворити" в економічній царині, ніж у гуманітарній, яка в реальному світі все ще сприймається як щось другорядне. От ПДВ чи ПнВК – це серйозно, а конкурси на керівні посади культурних закладів, меценатство чи концесії у культурі – почекають.
"Історичний матеріалізм Маркса-Енгельса-Лєніна" панує в наших головах, хоча вже мало хто пам'ятає ці прізвища. І це в жодному разі не публіцистичне перебільшення, це – реальна перепона на шляху інтеграції України до світової економіки. Саме так, навіть не до культури, а до економіки, бо вона у світі стає все менш "історично-матеріальною", та все більше креативною, тобто – культурною.
Саме це словосполучення – "креативна економіка" – вже помалу увійшло в політичний лексикон. Тепер справа в її створенні. І почати треба, на мою думку, із кодифікації законодавства в сфері культури.
Кодифікація, нагадаю, це процес узгодження між собою розрізнених законів, їхня гармонізація та зведення до єдиного Кодексу. В Україні їх зараз 12, якщо не помиляюся: цивільний, про адмінпорушення, податковий, митний, кримінально-процесуальний, господарський, про працю, цивільний та адміністративного судочинства, сімейний. На часі – Кодекс законів у сфері культури.
Він має докорінно змінити наявну модель існування культури у державі, запровадити нові механізми фінансування гуманітарної сфери, бо ті "межі та спосіб", які ми отримали у спадок від карально-ідеологічної "культури" СРСР, не мають нічого спільного ані з сьогоденням, ані, тим більше, з нашим європейським майбутнім. Тому найближчим часом я запропоную формат взаємодії експертного кола для розробки концепції цілісних змін до законодавства.
Впевнена, нам вистачить сил для розробки та імплементації у систему законодавства життєво необхідних для культурної галузі ініціатив.
Яна Барінова, директорка департаменту культури КМДА, спеціально для УП.Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
Вас також може зацікавити:
Культура і пандемія COVID-19: хто постраждали і що з цим робити?
Культура з простягнутою рукою: як видати книжку про те, чого всі бояться
Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.