Мельниченко – мій кумир. Про фотовиставку школи MYPH у світлі смартфонів і ліхтариків
Коли 2018 року 27-річний Сергій Мельниченко заявив про створення в рідному Миколаєві власної школи фотографії, це визвало скепсис серед мистецької спільноти – педагог видавався їй замолодим.
Сьогодні MYPH (Молода миколаївська фотографія)– об’єднання, проявлене міжнародними виставками, продажами робіт, благодійністю. Його київська імпреза в Dymchuk Gallery стала знаковою і через образність творів, представлених у розпал війни, і через обставини відкриття.
Атакована російським агресором українська енергетична система змушена працювати за графіком віялових відключень електроенергії і за час до відкриття експозиції Поділ опустився в пітьму.
Сергій Мельниченко попередив у соцмережах про ці обставини, але глядачі і колеги прийшли на виставку, озброївшись світлом. Цей спосіб оглядати мистецтво часу війни, підсвічуючи собі ліхтариком, можна тепер використовувати як експозиційних хід за кордоном. Він допоміг би мешканцям мирних міст відчути настрій сьогоднішніх українців, наш щоденний впевнений вибір на користь життя і свободи волевиявлення попри блекаути і ракетний терор.
Несподівана поява Сергія Мельниченка на вітчизняній мистецькій сцені 2013 року також спочатку викликала настороження або відторгнення більшості тих, хто вважав себе фотоекспертами. Його проєкт "Шварценеггер – мій кумир" надто вирізнявся простотою і безпосередністю на тлі української художньої фотографії – інтелектуалізованої, вірної постмодерністському цинізму або хіпстерській навмисності.
 |
| Сергій Мельниченко. Фотограф Олександр Попенко |
Герої Мельниченка маніфестували наївне провінційне бажання наслідувати глобальні кітчеві символи успіху. Естетична вбогість старої радянської спортзали разом із недосконалими голими тілами юних спортсменів викликали емпатію, робили образи зворушливими.
"Шварценеггер – мій кумир" з успіхом виставлявся в Польщі, Словенії та Аргентині, а оголена чоловіча натура з того часу стала провідним прийомом в мистецькій практиці Мельниченка. Коли ж 2017 року Сергій отримав нагороду "Leica Oskar Barnack Newcomer Award", одну з найпрестижніших в світі фотографії. Присутність його імені і робіт в антологіях, виставках, дослідженнях і громіздких подарункових фотовиданнях в Україні стала майже обов’язковою.
Емансипація тілесності у Мельниченка, зокрема чоловічої, фіксує певний водорозділ в українській фотографії. Пройшовши важку алегоричність, замішану на карколомному діалозі з історією світової культури у Арсена Савадова, гротеск, декнострукцію естетичного і естетизацію контраверсійного у Бориса Михайлова, Сергія Браткова та Харківської школи загалом, формально-протестні вислови більш молодих поколінь та терапію порножахів Оксани Андреєвої (AntiGonna), у Мельниченка ми виходимо на милування невимушеністю.
Сергій Мельниченко пропонує в своїх роботах з оголеними хлопцями дитячий погляд на них. Це відкрита радісна цікавість. Вони не зваблюють, існують поза сексуальністю, натомість демонструють безтурботність, чарівну беззахисність. Ці образи сприймаються безневинно, як фотографії немовлят чи звіряток. Навіть соціально критичні проєкти Мельниченка, такі як "Журнал мод", "Військкомат" або "Онлайн самотність", пропонують впізнання і прийняття життєвого без надтих зусиль і драматизації.
На сьогодні школа фотографії MYPH перетворилася на спільноту, до якої належать митці вже не тільки із Миколаєва. На її рахунку участь у десятках виставок, ярмарків і фестивалів в Європі та США. Після 24 лютого учасників розкидало по різних країнах, але їхня співпраця не зупинилася.
Так, я побачив окрему виставку авторок та авторів MYPH на цьогорічному Tbilisi Art Fair. Незмінний мистецький директор ярмарку Ерік Шлоссер, з властивими йому елеґанцією та відчуттям ритму, особисто зробив експозицію миколаївському об’єднанню. І воно мало успіх, як у продажах, так і серед професійного середовища. Грузинська мисткиня Наталія Васадзе поцікавилась в учасниць презентації, що ж насправді спільного в колективі MYPH. Бо представлені ним роботи на перший погляд дуже різні.
Ксенія Петровська відповіла так: "Серед нас фотографи різного віку та з різним бекграундом, з великим арсеналом тем, засобів та жанрів, і кожен тонко відчуває свою присутність в творчому колективі. Потужна підтримка нашої спільноти дає всім учасникам індивідуальну можливість бути собою та необмежену творчу свободу. Кожен з нас в своїй фотографічній практиці замислюється про те, що в сьогоднішніх реаліях означає бути людиною. Творчість ком'юніті MYPH – про життя".
А ось погляд на спільне для представників MYPH Діани Федоряки: "Перше що приходить на думку, це дослідження тіла у фотографії. Хоча насправді механізм школи поєднує в собі багато авторів, які працюють з різними темами. Найголовнішим для мене є існування живого ком’юніті та підтримка, проєктне мислення та експерименти. І спільне бажання виходити з комфортного для себе стилю та робити щось нове".
Сприйняття людського як прийнятного апріорі, тілесність, як мова людяності, кордони свої та іншого, інтимність без спекуляцій і підглядання, вивчення себе у взаємодії зі світом повсякденності – про це роботи спільноти MYPH, представлені в Києві. Про те ж вони промовляли глядачам в Амстердамі, Будапешті, Тбілісі та інших містах в розпал російської агресії, не виходячи безпосередньо на тему війни. Ця маніфестація права плекати увагу до індивідуального в кожному, бачити важливе у випадковому і повсякденному – могутня антитеза темряві знеособлення і знецінення, підміни реальності пропагандою, що суне на Україну з півночі. І посил MYPH пробуджує солідарність у людей вільного світу.
 |
| Відкриття виставки MYPH (Миколаївська молода фотографія) в Києві |
Згадавши Грузію, неможливо промовчати про велику солідарність, яку, попри офіційну позицію влади, проявляють грузини до України. Так, згадана вище Наталія Васадзе разом із Єкатериною Кетсбаія, крім співпраці в мистецтві, є співвласницями модного бренду Flying Painter. Після початку активної фази російської війни проти України вони нашивають на рукави всіх нових моделей одягу свого виробництва невеличкий український прапор. А 50% від продажів перераховують на допомогу Україні – через спеціальну прогрму грузинського банку ТВС на рахунок, відкритий для пожертв українським Нацбанком.
Звісно, ком’юніті MYPH, як і більшість українських творчих людей, де б вони нині не жили, матеріально підтримує батьківщину. У березні школа створила власну колекцію NFT, у котрій 333 фотографії. 50% з їх продажу надсилаються на підтримку ЗСУ та постраждалим від війни. На сьогодні цифра допомоги становить біля 100 тисяч грн.
 |
| Колеги прийшли на виставку, озброївшись ліхтарями |
Робота зі школою не стримує персональної активності Сергія Мельниченка як художника. Цього року він мав персональні виставки в Токіо та Івано-Франківську, став лауреатом європейської програми для фотографів FUTURES 2022. Його роботи виставлялися в групових проєктах в Норвегії, США, Нідерландах, Німеччині, Італії, Монако, Франції, Швейцарії, Литві, Великій Британії, увійшли до колекції Alexander Tutsek-Stiftung (Мюнхен).
З перших днів війни Мельниченко допомагає ЗСУ, волонтерам та постраждалим громадянам України, перераховуючи кошти, отримані від продажу власних робіт, фінансової допомоги від колег-фотографів, галеристів та колекціонерів мистецтва з усього світу, донатів від аудиторії митця. Станом на 22 жовтня Сергію вдалося здійснити допомогу співвітчизникам на суму 835 тисяч грн. І він не збирається зупинятися.
Костянтин Дорошенко, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.