Ваша думка (не) дуже важлива: як українські суди ігнорують права та інтереси дітей
Уявіть собі: суд ухвалює рішення про ваше місце проживання або про зміну вашого прізвища, імені і по батькові, а ви про це навіть не знаєте. Або знаєте, не хочете цього, але Вашої думки ніхто не питає. Це звучить дивно, але, на жаль, це цілком реальний сценарій, якщо Ви – дитина.
Нещодавнє дослідження Фундації DEJURE "Врахування думки дитини у цивільних справах, що стосуються її інтересів" показало, що в цивільних справах про права та інтереси дітей суди запитують дітей про їхню думку лише в 1 з 5 випадків.
Ми проаналізували 767 судових рішень в цивільних справах, що стосуються дітей, прийнятих в 2021 та 2022 роках. Це справи про визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, відібрання дитини/повернення відібраної дитини, участь у вихованні дитини, призначення аліментів на утримання дитини, усиновлення дитини з одночасною зміною прізвища, імʼя і по батькові.
З текстів судових рішень ми зʼясовували, чи були діти присутніми в судах під час розгляду відповідних справ, чи зʼясовували думку дітей на досудовому етапі (орган опіки і піклування або служба у справах дітей), в який спосіб думку дитини зʼясовували та чи дотримувались інші процесуальні гарантії розгляду справ за участі дітей. Результати не втішають.
Навіть детально не знаючи положень законів, така ситуація інтуїтивно видається неправильною. Адже діти – такі самі люди, як і дорослі, і вирішувати все за них без їхньої участі – це щонайменше прояв неповаги.
Якщо зануритись в деталі юридичного регулювання прав дітей, то побачимо, що участь дитини в справах, що стосуються її життя – це один з чотирьох ключових принципів Конвенції ООН про права дитини і водночас революційний принцип.
Він відрізняє підхід до дітей як до обʼєктів опіки від підходу до дітей як до носіїв прав і гідності, яким слід гарантувати право участі і право висловлення власної думки в усіх справах, що стосуються їхнього життя.
Більше того, наше національне законодавство (зокрема, Сімейний кодекс, Цивільний процесуальний кодекс) також зобовʼязує батьків та будь-яких посадових осіб вислухати дитину з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сімʼї. Адже визначити, які дії відповідатимуть найкращим інтересам дитини, неможливо без того, щоб запитати в самої дитини, що є важливим чи бажаним для неї.
Чи дотримується Україна своїх міжнародних зобовʼязань та чи виконує власні закони – чи забезпечує дітям участь і право висловити свою думку з усіх питань, що стосуються її життя, – це стало предметом нашого останнього дослідження.
Його результати показали доволі невтішні тенденції для всіх категорій справ. Зокрема, у справах позовного провадження (тобто коли є спір між сторонами, наприклад, між двома батьками під час розлучення) лише у 19% випадків судові рішення містять згадку про те, що думку дитини зʼясували в суді або на досудовому етапі.
Судді під час судових засідань зʼясовували думку дитини лише в 9% подібних справ. У справах про усиновлення (справи окремого провадження) дітей, старших за 5 років, запрошували до суду, щоб зʼясувати їхню згоду на усиновлення лише в 22% випадків. Ще в 29% випадків, де дітей, старших за 5 років, до суду не запрошували, судові рішення містять інформацію про те, що згоду на усиновлення зʼясовували на досудовому етапі.
Цікавим аспектом є прийняття судом рішення про зміну прізвища, імʼя та по батькові дитині одночасно з її усиновленням. В такому випадку, якщо дитина досягла 7 років, суд має зʼясувати її згоду на запис усиновлювача матірʼю або батьком, що має наслідком зміну прізвища і по батькові.
На практиці в лише в 13% випадків дітям змінюють прізвище і по батькові під час усиновлення за їхньою згодою. Зміна імені під час усиновлення більш властива справам про усиновлення немовлят. Однак серед досліджених судових рішень було також 9 рішень, де дітям віком 5,6,7,8 та 13 років змінювали імʼя без згоди таких дітей.
Досліджуючи всі ці судові рішення на предмет участі дітей, ми також виявили інші проблеми, повʼязані із забезпеченням найкращих інтересів дітей під час судових розглядів. Це випадки, коли судді через незнання закону відмовляють дітям у доступі до правосуддя, приймають рішення про усиновлення без участі жодного учасника справи, розглядають справи з порушенням розумних строків, незважаючи на вимоги конвенцій про розгляд справ про права та інтереси дітей без зайвих зволікань.
Усе це свідчить як про брак розуміння особливостей розгляду справ за участі дітей серед суддів, так і про їхнє байдуже ставлення до вимог національних законів та міжнародних конвенцій з питань захисту прав дітей.
Тому Фундація DEJURE наполягатиме на запровадженні спеціалізації з обов’язковим навчанням для суддів, що розглядають цивільні справи про права та інтереси дитини. Ми також будемо звертатись до Вищої ради правосуддя з дисциплінарними скаргами на суддів, які допустили грубі порушення прав дитини.
Права людини не є чимось таким, що надається з досягненням 18 років. Діти, які мають достатній рівень розуміння, повинні щонайменше знати про рішення, які можливо визначать їхню долю. І хоча у теорії законодавство України здебільшого це право забезпечує, на практиці ми надзвичайно далекі від того, що думка дитини має якесь значення.
Катерина Грищенко, аналітикиня Фундації DEJURE
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора