Мрії та мрійники

Останнім часом стало модно вдарятися у прогнози стосовно того, яким буде світ після теперішньої світової кризи. Прогнозують фундаментальні зміни і катаклізми, відводячи при цьому кризі час лише до весни наступного року.

Чи то фундаментальні зміни від кризи не залежать, чи то повинні "вкластися" по часі у найближчі півроку - до таких глибин, чи то, пак, низин "прогнозери" не опускаються. Очевидно, тому що самі не знають, що з усього цього вийде.

Відсутність адекватного наукового прогнозу породжує "томленье" в душах усіх тих, хто якраз зібрався розпочати своє тріумфальне сходження по життєвій драбині, стимулюючи їх до різного роду мрій про те, яким чином в умовах кардинальної зміни всіх і вся здійснити свої особисті плани та так, щоб ці зміни особливо негативно на плани не впливали.

Одне радує - до впровадження цих мрій у життя силовими методами ще ніхто не додумався. Але виглядає на те, що це лише питання часу і натхнення...

При всьому цьому сама схильність людини до мрій нічого поганого у собі не несе.

Стародавні легенди та сучасна наука вже майже зійшлися на думці, що примата стала людиною не тоді, коли почала колупати сучком землю в надії знайти там їстівний корінь, а тоді, коли задивилася на небо і побачила в ньому замість мерехтливих іскорок далекі світи і бездонну глибину. А побачивши - вже не змогла від всього цього відвести погляду. 

Дивитись на небо можна тільки стоячи з гордо піднятою головою. Горда постава  звільнила передні кінцівки примати для творчої активності, і вона стала здатною вирощувати пшеницю, будувати міста і писати книжки...

Мрія, тобто здатність бачити далі, ніж будь-які оптичні прилади, перетворили людину у господаря  Землі. Тому те, що людина мріє, вирізняє її серед своїх братів по крові у суто позитивному напрямі.

Проблема, однак, з сучасними українськими мрійниками про світле майбутнє в тому, що вони не враховують ключового моменту - змін у системі цінностей людини і суспільства.

Система цінностей людини займає у її житті приблизно таке саме місце, як система цін -  у функціонуванні ринку.

На основі своєї системи цінностей людина виробляє свої ментальні стереотипи, що визначають її конкретну поведінку. Скажімо, якщо для когось власне матеріальне благополуччя є незрівнянно ціннішим, ніж добробут і навіть життя ближнього, то така людина буде відповідно і чинити. 

Саме система цінностей людини лежить в основі її практичних діянь. Тому усі суспільні процеси починаються зі змін у цій системі.

Від сьогоднішньої світової кризи очікують фундаментальних змін як у соціально-економічних устроях провідних країн світу, так і в співвідношенні сил у світі в цілому. Сам вихід з цієї кризи прогнозують тоді, коли будуть створені якісно нові моделі і суспільства, що дозволять ефективно розправитися з фатальними для сьогоднішнього світу проблемами.

Очевидно, що усі ці катаклізми не можуть не початися зі змін у людських головах. З цього можна зробити висновок , що люди майбутнього бачитимуть світ інакше, ніж сучасні жителі Землі.

Щоб зрозуміти суть змін у системі цінностей людини, наведемо приклад з історії. Років чотириста тому, коли тривалість життя середньостатистичної людини вирішальною мірою визначалася наповненістю її шлунку, символом добробуту був розкішний стіл, завалений дорогими стравами. Поклоніння задоволенню травних інстинктів досягло такого рівня, що життя типового феодала перетворилося на безперервну боротьбу з різноманітними харчами.

Пани, скажімо, у Польщі спеціально виставляли на дорогах лакеїв, щоб ті запрошували до них усіх подорожніх і таким чином легітимізували проведення чергового прийняття.  На гурманські вподобання господарів тодішнього життя ішли цілі маєтки, і чим більше пан  проїдав, тим більше його кріпаки недоїдали. Процес задоволення одного члена суспільства вступав у протиріччя з інтересами виживання  усіх інших.

Закінчилося це все революціями та відрубуванням голів королям, а у ХХ ст. взагалі стало очевидним, що переїдання скорочує життя не гірше від недоїдання, тому символом заможності стала шляхетна підтягнутість, а ожиріння - навпаки - стало ознакою неякісного харчування чи поганих генів.

У сьогоднішньому світі ми спостерігаємо абсолютне домінування ментальних патологій, подібних до тих, які свого часу привели до загибелі європейські монархії. "Золотий мільярд", або близько 15% сучасного людства, споживають зараз більше світових ресурсів, ніж решта 85% землян. 

Наростити споживання за рахунок збільшення виробництва неможливо - досягнуті параметри використання ресурсів Землі загрожуть її біосфері екологічним колапсом. Тому те, що одні споживають забагато, автоматично означає те, що інші повинні споживати замало. При цьому потрібно мати на увазі, що "цивілізовані" країни зупинятися на досягнутому не збираються.

Зрозуміло, що ні людство, ні тим більше - Всесвіт у цілому, такої ситуації довго толерувати не зможуть. Тому сьогодні на порядок денний і поставлене питання про докорінну зміну напряму прогресу людської цивілізації. А це означає, у першу чергу, - фундаментальну зміну глобальної системи цінностей.

Особливо гостро даний момент стосується сучасної України. Проектувати ментальні засади існуючого тут суспільства духовного занепаду, яким самовладно правлять моральні виродки, на майбутнє українського народу - означає приректи себе на швидке і надійне самознищення.

Система цінностей людини вирішальним чином визначається завданнями епохи і суспільства, у яких вона живе. Головним завданням індустріальної епохи, що сьогодні відходить у минуле, було створення таких економічних потужностей для людської цивілізації, що дозволили б людині позбутися матеріальних обмежень на шляху її духовного вдосконалення. 

Імператив збільшення матеріальної продуктивності індивіда усіма можливими методами зумовив систему цінностей суспільств епохи індустріалізації, в якій ключове місце займав саме критерій індивідуальної продуктивності.

Відповідно, матеріально продуктивні індивіди користувалися у суспільстві не просто вищим соціальним статусом; різниця між якістю життя багатих і бідних, що була головним стимулятором для матеріального розвитку останніх, досягла своїх природних меж.

Сьогодні завдання епохи індустріалізації є практично виконане. Якщо ще років сто тому обмежуючим параметром для прогресу людства була відсутність у нього достатньої кількості заводів та фабрик, то тепер цих меж уже не існує.

Сучасне людство володіє такими продуктивними потужностями, які дозволяють за стислий період часу налагодити будь-які масштаби виробництва будь-якого товару - був би лише платоспроможний попит.

А це означає, що ми вийшли на той рівень розвитку своїх продуктивних сил, який дозволяє кожному жити саме тим життям, яке йому найбільше підходить. І єдиною перешкодою для реалізації цієї віковічної мрії людства є зосередження левової частки його багатств у руках абсолютної меншості...

Затримка в усвідомленні нових реалій життя і зміні життєвих установок приводить народи до катастроф. Французи, здійснивши благородну справу зламу монархічної системи і одержавши внаслідок цього величезний притік енергії, замість президента обрали імператора і використали цю енергію не для створення суспільства Свободи, Рівності та Братерства, а на поневолення інших народів, цілком у дусі феодальних війн. Благородна революція привела до безглуздої загибелі мільйона французів.

Білі американці, проголосивши свободу невід'ємним правом людини, стали активно завозити рабів з Африки, що викликало Громадянську війну, у якій вони гинули мільйонами, та сучасні демографічні проблеми, що мають усі перспективи стати для "білої" Америки фатальними.

У першій половині ХХ ст. дуже своєрідні процеси відбулися на теренах наших народів, і ще більш своєрідні - на теренах народів європейських. Замість комунізму - Голодомор, замість суспільства найвищої культури - Голокост...

СРСР називали "тюрмою народів". Коли розвалити в'язницю, хто тоді вийде на свободу?

Саме ті й вийшли. Український народ замість того, щоб використати свободу свого політичного вибору для створення нової якості свого життя, зосередився на задоволенні своїх найпримітивніших і найбридкіших пристрастей, враз деградувавши і себе, і всі ідеї своєї незалежності.

Хто в цьому винен? А ніхто. Бо цінності, що керують людиною, закладені в її голові. І це вже справа її свідомого вибору, що вона у свою голову впускає. 

Якщо запитати пересічного француза чи німця, з чим він асоціює Європу, то він почне називати якісь великі ідеї, мистецькі твори чи видатних державних діячів. Свій рівень матеріального благополуччя він асоціюватиме зі своєю власною трудовою діяльністю, трактуватиме як щось саме собою зрозуміле і тому не варте особливої уваги. Тобто: європеєць бачить у Європі насамперед ідеї і культурні надбання.

У пересічного українця Європа асоціюється з автобанами "з підігрівом", вітринами супермаркетів та комфортним житлом. З того, як сьогоднішні українські державні мужі цитують європейських мислителів і керуються їхніми ідеями у своїй практичній діяльності, можна зробити висновок, що Європа для них - поняття суто матеріальне. І на параметрах цього матеріального вони розуміються далеко краще, ніж на проблемах своєї власної країни.

Сучасні прихильники "інтеграції" України у Європу не цікавляться ні духовною складовою цієї Європи, ані тим, як ця Європа будувалася. Вони бачать перед собою лише одне: матеріальне благополуччя, красиві міста, хороші дороги, дешеві харчі, високі пенсії, необмежені можливості поживитися за чужий рахунок і т. п.

Вони більше за все прагнуть долучитися до цього благополуччя і не розуміють, що за своєю суттю воно є наслідком бідувань усіх інших народів, до яких тепер цілком надійно належать і самі українці.     

Одні українці мріють якнайшвидше втекти до "цивілізованих країн". Інші, більш підприємливі та "патріотичні", - створити щось подібне у себе на Батьківщині, вважаючи це внеском України у світову цивілізацію і проривом у світовому прогресі. Але реальні параметри цього "прориву" визначаються ними як щось суто традиційне і давно всім відоме, тільки гіпертрофоване у розмірах до меж здорового глузду. 

Є у Парижі Лувр - давай наш мистецький "Арсенал". Не біда, що виставляти в ньому, власне, нічого, головне, що розмірами найбільший. Найбільший стадіон у Донецьку, де населення вимирає найшвидшими у світі темпами. Найбільший меморіал біля Києва, де маси бездомних дітей.

Давай, будуй, розбудовуй, доки вистачить народних грошей і грітиме душу дерибан...

Але ж шановні, суспільство майбутнього, про яке ми мріємо, тим і відрізняється від того, що ми хочемо залишити у минулому, що воно якісно нове. Що в ньому жодним чином не цінуватимуться ті марноти та витребеньки, які служать сучасним жителям України життєвими орієнтирами. 

Що ідеалами його громадян будуть не нагромаджені на бідуваннях ближнього неозорі маєтки і побудовані на трупах особисті "кар'єри", а природні для щирих, принаймні, українців цінності: улюблена робота і щаслива сім'я, де зростають здорові діти.

Що головним мотивом для активності його членів буде не егоїстичний інтерес в "успішному" обмухлюванні того, хто слабший чи дурніший, а в створенні умов для повнокровного життя цьому слабшому чи дурнішому.

Тільки тоді український народ одержить перспективу, коли такі до безконечності прості істини стануть основою його ментальності і повсякденної соціотворчості. І тільки в цьому випадку Україна може стати провідником для людства у майбутню епоху, і лише цим вона зможе виправдати своє право на існування.

Час нарешті усвідомити: тільки ті люди і народи заслуговують на майбутнє, які дають людству щось таке, що можуть дати лише вони, і ніхто інший. І жодним чином нікому не потрібні у цьому світі паразити-плагіатори.

А тому, шановні  друзі, здатні до мрій, знищіть в собі тих "хлопченят з розумними очима" - і ви самі здивуєтеся, які безкраї обрії перед вами відкриються. 

 Автор Олександр Бобик