"Фоліо" плодить епігонів
Писати варто тільки якщо ти хочеш здійснити революцію в літературі. Це моє глибоке переконання. Але видавничий бізнес цікавлять не революції, а щоденна пожива для мас, бо виробництву потрібен сталий прибуток, а не потрясіння основ.
Нещодавно мені довелося спілкуватися із генеральним директором видавництва "Фоліо" Олександром Красовицьким. Я запропонував йому видати свій карколомний роман-парадокс про молодіжну субкультуру українських людожерів. У відповідь я почув, що він нічого не вирішує, і треба звертатися безпосередньо до видавництва, надсилати туди рукопис.
"Але, - кажу йому, - я вже так робив. І мені відповіли якісь дивні речі типу "Ми видаємо літературу, зроблену за певним шаблоном". Хіба можуть бути у справжньому мистецтві якісь шаблони? І кому потрібне шаблонне мистецтво? На диво, пан Красовицький повністю підтвердив мої найгірші побоювання. "Ми приймаємо до друку лише романи певного типу, - сказав він. - Це мають бути або молодіжні романи, як у Сергія Жадана або "literature", як у Андрія Куркова".
І тут я замислився. Виходить, що видавнича стратегія "Фоліо" (і всіх інших видавництв, що беруть його за приклад) не припускає появу в літературі нічого нового та оригінального.
Кожен, хто хоче друкуватися, має копіювати романи Жадана та Куркова, по суті стати їх епігонами! Але відомо, що для якісного копіювання стилю письменника треба мати його життєвий досвід, інакше вийде пусте наслідування. Та й навіщо копіювати взагалі, коли творчість - це відкриття нових шляхів?
Ви можете заперечити мені, що інші видавництва мають відмінну від "Фоліо" стратегію, і там шукають творчі знахідки. Так, але тільки якщо йдеться про некомерційні заклади типу "Смолоскипа", де вийшла моя перша книжка оповідань. Якщо справа йде про бізнес, то знов - ділки покладаються на перевірені та прибуткові шаблони. Простіше кажучи: якщо цю ковбасу добре беруть, то навіщо нам щось винаходити?
Отже в сучасній українській літературі існує біля 10-ти імен, які добре продаються, і якщо ти хочеш бути поміченим та виданим, маєш їх сліпо копіювати. Добре, не сліпо, із талановитими відхиленнями, але не дуже далеко - так щоб схожість не втрачалась і піар-менеджер видавництва міг написати у рекламній розсилці:
"Письменник N написав дуже талановитий роман у стилі Андрія Куркова, але мовою Сергія Жадана із сексуальними сценами майже як у Оксани Забужко, що вибухне скандалом, схожим на Василя Шкляра і буде продаватися не гірше ніж останній твір Ліни Костенко".
Тож, подумалося мені, може взагалі не варто нічого придумувати: взяти та склеїти із творів цих авторів щось "нове" і запропонувати цей колаж видавництву?
Бо якщо ти написав щось свіже та оригінальне, є тільки два шляхи: видавати своїм коштом або викладати для безкоштовного читання в інтернеті. І справді - чи варто вкладати стандартний "another brick in the wall" українського видавничого бізнесу?