Деінтелектуалізація

Зараз в Україні почався цікавий і загрозливий процес, який можна назвати процесом деінтелектуалізації нації. Маю на увазі реформи в освіті, впроваджувані міністром освіти, молоді і спорту п.Дмитром Табачником.

Одним із напрямів цих реформ є наступ на українські університети. Під виглядом доцільності й економії здійснюється масштабне урізання ставок, можливостей для професорсько-викладацького складу університетів.

Відомо, що погодинне навантаження українських викладачів у середньому в два рази більше аніж у будь-якій раїні Європи. Закономірно, що додаткове збільшення навантаження на викладача (18 студентів на ставку), яке пропонується у руслі пропонованих реформ, зробить український інтелектуальний клас ще більше залежним і обмеженим у можливостях розвитку і дії перед обличчям влади. І це – головна мета реформ міністра Табачника.

Українські університети бідні, залежні від влади і скорумповані власне через дві перші свої риси – бідність та залежність. Натомість у підготовленому законі про освіту від середовища влади університети планується ще більше "централізувати" в управлінні, тобто узалежнити від вищої, президентської вертикалі влади.

Наступ на університети з планами скорочення – це не лише майже 50 тисяч нових безробітних в Україні, це передусім удар по тих людях, котрі в основних точках формують культурну свідомість суспільства.

Обмеження простору університетів автоматично означає розширення простору криміналітету. І це в перспективі – найстрашніша загроза для нашої держави. Адже інтелектуальна еліта нації, ефективна система освіти, високий рівень культурного обміну в суспільстві убезпечують його від зростання вульгарності, бездуховності, незаконності і бандитизму в країні.

За формулою визначного філософа ХХ ст. Карла Ясперса, "Сенс університету полягає у відкритості". Саме тоді університет стимулює широту наукових пошуків, формує і виховує гідних і вільних людей, коли максимально вільний і відкритий до світу. Натомість нам пропонують таку систему, за якої університети підлягали потужному контролеві, відповідно, з боку міністерства, яке в ручному режимі керувало б ректорами, а саме перебувало б у залежності від Адміністрації Президента.

І найголовніше: деінтелектуалізація України, обмеження ролі університетів, правовий та економічний удар по науковцях – це шлях до глобальної конкурентної поразки України, передусім супроти Росії, перетворення її в провінційну державу із деформованими університетами, з якої ще масовіше почнуть виїжджати наукові кадри.

Тому найактуальніше завдання сьогодні – захист університетів, продумати шляхи для поліпшення їхнього фінансування, і в цьому повинні об’єднатися і державницькі політичні партії, і освітні профспілки, і культурницька інтелігенція всієї країни.

Лише інтелектуальна і вільна нація має майбутнє в постіндустріальній цивілізації, в яку прагне увійти Україна, орієнтуючись на Європейський Союз!