Справа переселенців. Чого боїться президент?

У грудні я та мої колеги з громадських організацій - "Восток-SOS", "КримSOS", "Право на захист", УГСПЛ - можемо святкувати річницю, як ми розробили проект закону, зареєстрований у лютому 2015 року під номером 2166 "Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантії дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Перші місяці дії закону про переселенців вказали на його недосконалість і ми з колегами вирішили звернутися до депутатів із пропозицією технічно вдосконалити текст. Без суттєвих змін, але допомогти закрити прогалини, які виникають на практиці – ми їх бачили, працюючи з переселенцями щодня.

Йдеться про реєстрацію як переселенців дітей, які виїхали із зони конфлікту без батьків до сестер, бабусь чи інших знайомих.

Студентів, що на момент конфлікту були зареєстровані в гуртожитках, але не мають можливості повернутися додому.

Це іноземці та особи без громадянства, що на постійній основі на законних підставах проживали в Україні.

Відміна обов’язкового проставляння штампу Міграційної служби на довідці та потреби її переробляти кожні півроку.

Консультації з депутатами пройшли доволі швидко: Комітет з прав людини підтримав таку ініціативу від громадськості. Але діло йшло доволі важко і лише у травні 2015 року, попри продовження конфлікту та збільшення кількості внутрішньо переміщених осіб, законопроект потрапив у сесійну залу парламенту на перше читання.

До другого читання законопроект було підготовлено менш ніж за місяць, і з червня 2015 постійно підіймалося питання на Погоджувальній раді про необхідність прийняття такого закону. Але рішення постійно блокувалося, проект вносився на розгляд сесії один раз, але до нього не дійшла черга.

Однак, ми всі разом змогли отримати перемогу, завдяки роботі і нардепів, і журналістів, й активістів.

3 листопада ми з колегами святкували прийняття закону.

243 депутати натиснули зелену кнопку і дали шанс на відчуття хоч маленької поваги та розуміння зі сторони влади проблем 1,5 мільйони громадян, що стали жертвами військової агресії Російської Федерації. Закон було прийнято. Справа за президентом.

Спеціальний представник Генерального секретаря Ради Європи в Україні зазначив, що прийняття законопроекту № 2166 надасть важливу можливість покращити законодавство України у цій сфері та привести його у відповідність з міжнародними стандартами та стандартами Ради Європи у сфері захисту прав людини.

І, чесно, на моє здивування, президент наклав вето на закон. На закон, який так чекали й переселенці, й юристи організацій, що опікуються внутрішньо переміщеними особами, й міжнародні організації.

Жодного зауваження від АП за 11 місяців розгляду законопроекту, жодного разу представник Порошенка не приходив на обговорення 2166 до Комітету. Вето.

Подолати вето можна лише маючи 300 голосів. Рівно стільки, скільки треба, для того, щоб голосувати за зміну до Конституції. Розуміємо, це важко. Важко. Коли вето зі сторони президента, політична сила якого в Парламенті має другу по кількості фракцію.

Зауваження президента такі, що їх важко врахувати:

- не визначено уповноваженого органу, який буде виявляти факт відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання та підтверджувати інформацію про її переміщення в межах України;

- не врегульовано механізму перевірки факту тривалої відсутності внутрішньо переміщених осіб за місцем проживання та інформації про їх переміщення в межах України.

Петро Порошенко підписав доволі абстрактні тези, хоча згідно Регламенту (який є законом, однаковим для всіх), повинен був надати конкретні сформульовані зауваження та пропозиції. Вочевидь президент хоче, щоб автори спробували вгадати, що саме хоче почути гарант Конституції. Або… хоче відтягнути прийняття закону видумуючи все нові й нові претензії. Що, якщо не вгадаємо?

Доволі важко поясняти, чому люди які постраждали внаслідок конфлікту, не повинні знаходитись під наглядом, як злочинці, яким передбачена процедура адміністративного нагляду.

Вигадування будь-якого механізму контролю за проживанням переселенців буде дискримінуючим, адже ми не перевіряємо фактичне місце проживання пенсіонерів, блондинок чи лікарів.

І як перевіряти повернення до місця постійного проживання, а не про переїзд з Києва до Львова?

Я просто хочу нагадати, що мова не йде про отримувачів соціальної допомоги, виплат зі сторони держави. Про них в законі нема ні слова. Мова йде про встановлення контролю за переміщенням.

І, зрозуміло, що формально такий механізм може придумати Кабмін. Це є його повноваження.

Президент підписав не вето під законопроектом 2166, він підписався під своєю нездатність вирішувати проблеми 1,5 мільйона осіб.

P.S. Ми будемо вдячні журналістам, які зможуть бути присутніми 9 грудня на засіданні Комітету з прав людини, де буде вирішуватись питання 2166.