Як поляки прихистили український пам'ятник. І не тільки про це

Історично так склалось, що поляки дуже прихильно ставляться до угорців і ті відповідають взаємністю.

Один з найбільш шанованих королів, за якого Річ Посполита майже досягла піку своєї могутності — Стефан Баторі — походив з угорського Семиграддя.

Крім того, тут ніколи не забували, що після початку Другої світової війни, біженців з Польщі першою прийняла саме Угорщина.

Утім, є в історії середньовіччя один епізод, після якого поляки мають певні підстави докоряти своїм південним друзям — король Андраш ІІ прогнав зі своїх трансильванських земель лицарів Тевтонського ордену (вихідців з Німеччини), які надто незалежно і рвучко колонізовували надані їм терени.

[L]Короткі поневіряння войовничих ченців привели їх до північної Польщі — князь Конрад Мазовецький піддавшись намовлянням своєї дружини Агафьї (онучки новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича — головного героя "Слова о полку Ігоревім") запросив орден у хрестовий похід проти язичників прусів. Та ще й пообіцяв за добру "роботу" міста Кульм і Добринь та всі захоплені території.

Орден непогано потренувався на невірних у Палестині, де його і заснували, а також в Угорщині, де він приборкував печенігів, тож впоратись із прусами йому було до снаги.

Здолавши у битвах їхні племена, тевтонці силою охрестили аборигенів помор'я і захопили їхні міста та заснували свої, всюди будуючи замки. Словом, вони, наче таргани, розмножились і розповзлися по цілій півночі Польщі. Навіть одне зі значень слова "прусаки" саме — таргани.

Полякам пізніше довелось сильно пошкодувати про далекоглядність угорського короля і необачність власного князя.

У що вилилась експансія тевтонів знаємо, приміром, з роману Генрика Сенкевича — "Хрестоносці". Ну, а нам залишились численні тевтонські замки, готичні собори і цілі міста.

Ганза і тевтонський орден. Готика і море. Зовсім інша Польща. Я нарешті вирвався із Варшави і рушив на північ.

Торунь та Ґданськ, хоч і були засновані раніше, розквіли завдяки тевтонцям.

В останньому, особисто для мене, найвидовищнішою є Маріацька базиліка, заснована магістром ордену Людольфон Кьоніґом 1343 року. До кінця останньої війни це була найбільша лютеранська святиня світу і досі лишається найбільшим цегляним собором на всій землі.

Той самий розмах і в Мальборку — колись відомому, як столиця ордену Марієнбурґ. На будівництво тамтешнього гігантського замку — фактично містечка — пішло 4 480 000 цеглин. 

Але облишимо тевтонців і повернімось до Ґданська. Місто, яке сильно постраждало як від нальотів союзною авіації, так і від штурму та плюндрування червоноармійців, подібно до Варшави, відбудоване. Вважається, і цілком по праву, одним з найкрасивіших у Польщі.

Цікаво, що деякі з сьогоднішніх його пам'яток напряму пов'язані із нинішньою Україною: на одній з площ стоїть пам'ятник королю Яну ІІІ Собеському, який до 1949 року прикрашав Гетьманські Вали Львова, сьогодні — проспект Свободи. На його цоколі — назви місцевостей, де монарх перемагав турків й татар: Язлівець, Підгайці, Хотин, Теребовля, Калуш, Брацлав, Могилів, Бар тощо. Знайомі українському вуху назви.

Другі совіти, що прийшли до Львова 1944 року планували спершу переробити пам'ятник на честь Богдана Хмельницького — а що, вуси, булава, кунтуш — все ж однакове, лише надпис поміняти, але неподалік опери вже почали зводити фігуру Ілліча, якому конкуренція не була потрібна. Тож скульптура Собеського спершу опинилась у Віланові під Варшавою, а з 1965 року — в Ґданську.

В це місто взагалі переселили чимало мешканців нинішніх українських земель, а разом із ними сюди прибули їхні цінності та святині.

В ґданському костьолі св. Катажини знаходяться оригінали чудотворних ікон Матері Божої з Більшівців (нині — Івано-Франківська область) і Теребовлі (Тернопільщина). Щоправда, в архікатедрі св. Юра теж є чудотворна ікона Теребовлянської Богородиці, яку вважають оригінальною. Що ж, дуже зручно — і нам, і полякам.

Додам, що Ґданськ має також чудотворні ікони Мадонни Ласкавої в Петропавлівському костьолі (зі Станіслава — нинішнього Івано-Франківська) і Матері Божої Переможної в Михайлівському костьолі (з домініканського монастиря Львова), що робить це місто справжнім центром паломництва як для віруючих, так і для шанувальників спільної українсько-польської історії на кшталт мене.

Взагалі, тут багато унікальних будівель різних епох, але до моря, яке мені спершу здавалось близьким, — далеко. Краще їхати до Оліви, Ґдині або Сопота, якщо вже говорити про балтійське узбережжя.

Так, Ґданськ — точно не курорт, але лише сам вигляд його залізничного вокзалу, який є одним з унікальних в Польщі, змушує забути про чайок і пошуки мушл на зимовому пляжу.

А ще ж є вузенька готична Мар'яцька вуличка із собором в тлі, шпихлір-Журавель на набережній одного з каналів, двір Артуса біля середньовічної ратуші, Золоті та Зелені ворота... Доведеться сюди повертатись.