Чому пробуксовує медична реформа

Днями парламентський комітет з питань охорони здоров’я так і не спромігся погодити до другого читання текст вкрай необхідного для медичної реформи законопроекту № 2309а-д щодо автономізації закладів охорони здоров’я.

Положення законопроекту мають надати закладам охорони здоров’я перші важелі для забезпечення їх самостійності в прийнятті управлінських та фінансових рішень, позбавити лікарні від безглуздого виконання плану "ліжко-днів" і розпочати перехід від совкового принципу утримання закладів охорони здоров’я до цивілізованих відносин.

Тобто коли держава закуповує для своїх громадян медичні послуги, фіксуючи це відповідним контрактом.

[L]Ці зміни актуальні вже не перший десяток років. Але з тих чи інших причин серед країн пострадянського простору лише Україна не спромоглась здійснити бодай це.

Усі сподівались, що після Революції Гідності новий склад уряду і комітету Верховної Ради змінить вітчизняну систему охорони здоров’я.

Проте будь-які спроби зафіксувати ці зміни на законодавчому рівні блокувались. Начебто, через побоювання щодо корупційної приватизації закладів охорони здоров’я недобросовісними "автономізаторами", зокрема, керівництвом МОЗу.

Здавалось, після того як Міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі було звільнено, мала б з’явитись надія на конструктивну роботу Комітету у цьому питанні.

Та й більш-менш злагоджена робота Комітету охорони здоров’я, яку ми спостерігали упродовж останнього часу, давала підстави вірити, що бажання реформувати охорону здоров’я візьме верх над політично-особистісним протистоянням.

Проте "спроба" Комітету розглянути підготовлені експертною робочою групою поправки до законопроекту №2309а-д, показала, що у керівництва Комітету є своє бачення з цього приводу.

Це бачення чітко прослідковувалося під час обговорення на Комітеті погоджених робочою групою правок до законопроекту.

Як тільки моя колега зачитувала текст правки, керівництвом Комітету оголошувались заздалегідь заготовлені застереження щодо неприпустимості прийняття членами Комітету погоджених правок.

У мене особисто склалося враження, що ще напередодні засідання Комітету було домовлено про зрив процесу підготовки законопроекту до другого читання.

Декому, мабуть, просто невигідно врахування фундаментальних положень, без яких справжня реформа охорони здоров’я – ніщо інше, як фікція.

Як наслідок, з 42-х підготовлених робочою групою правок до законопроекту було розглянуто лише 12, після чого - прийнято рішення зібрати додаткову робочу групу, але вже без експертів, яких делегували члени Комітету, а з самих народних депутатів.

Здається, що деякі народні обранці, які при балотуванні в парламент декларували чи не найголовнішою своєю метою провести справжню медичну реформу, насправді не зацікавлені у кардинальних змінах у системі охорони здоров’я і активно пручаються намаганням експертів і громадянського суспільства допомогти в даному процесі.

Але необхідні для реформи рішення все-таки можна приймати через профільний комітет. Про це свідчить нещодавній досвід з прийняттям законопроекту №4484 щодо спрощення реєстрації лікарських засобів.

Зрештою, і парламентарі, і урядовці, і експерти вкупі погоджуються, що автономізація є першим обов’язковим кроком у медичній реформі.

Це зафіксовано в Угоді про Коаліцію депутатських фракцій "Європейська Україна", у програмі діяльності Уряду, у заявах міжнародних експертів,пацієнтських і громадських організацій.

При чому, є чітко зазначені саме ті положення, які вперто ігноруються окремими членами Комітету, ключовим з яких є кінцеві терміни реалізації закону.

Без так званих дед-лайнів, реформа вкотре перетвориться на імітацію.

До речі, проблема на разі не отримала достатнього висвітлення у ЗМІ. Та чи не це мало би бути топ темою у країні, де середня тривалість життя громадян на 11 років нижча, ніж у жителів Євросоюзу?