Кириленкогейт. Як в Україні легалізуються плагіат і псевдонаука

1 липня атестаційна колегія МОН залишала в силі рішення спецради Д. 26.004.18 у Національному університеті біоресурсів і природокористування (НУБіП) про присвоєння наукового ступеня доктора наук дружині віце-прем’єра В’ячеслава Кириленко – Катерині Кириленко.

Цьому рішенню передувала промова міністра освіти і науки про необхідність боротьби з плагіатом і за академічну доброчесність.

Пані Гриневич згадала і участь України в проекті впровадження академічної доброчесності (SAIUP), що фінансується США.

[L]А для наочності впровадження цієї доброчесності просто тут і зараз Атестаційна колегія МОН позбавила за плагіат наукових ступенів трьох осіб, яким не пощастило чи то з чоловіками, чи то з дружинами.

Після цього колегія залишила науковий ступінь тій, кому пощастило.

Факти, повідомлені на цьому засіданні і у кількох офіційних заявах на ім’я нового міністра, мною і моїми колегами, було проігноровано.

Атестаційна колегія "взяла до уваги" величезний плагіат в дисертації, авторефераті, монографії, чотирьох посібниках, підручнику і кількох статтях з дисертації Катерини Кириленко, і, посилаючись на рішення спецради Д. 26.004.18, залишала науковий ступінь доктора наук дружині віце-прем’єра.

У тому, що спецрада Д. 26.004.18 у Національному університеті біоресурсів і природокористування (НУБіП) вражаючого за масштабами плагіату не побачила, немає нічого дивного.

Згідно норми ч.6 ст. 6 Закону України "Про вищу освіту" "Виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації … є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома.

Якщо дисертація…, в якій виявлено академічний плагіат, була захищена у постійно діючій спеціалізованій вченій раді, науковий керівник (консультант), офіційні опоненти, які надали позитивні висновки про наукову роботу, та голова відповідної спеціалізованої вченої ради позбавляються права брати участь у роботі спеціалізованих вчених рад строком на два роки, а вищий навчальний заклад (наукова установа) позбавляється акредитації відповідної постійно діючої спеціалізованої вченої ради та права створювати разові спеціалізовані вчені ради строком на один рік".

То невже спецрада Д. 26.004.18 на чолі з ректором Станіславом Ніколаєнком самовбивці?

Між тим не встановлення академічного плагіату – лише одне з порушень спеціалізованою вченою радою Д. 26.004.18 вимог нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів.

Так, згідно п. 3.1. "Положення про спеціалізовану вчену раду" спецрада Д. 26.004.18 повинна була доручити "комісії … з членів ради … подати висновок про науковий рівень дисертації, відповідність її профілю ради, про кількість і обсяг публікацій та про повноту опублікованих матеріалів дисертації".

Щодо висновку комісії у частині "кількість і обсяг публікацій та про повноту опублікованих матеріалів дисертації".

Згідно п.12 "Порядку присудження наукових ступенів" спеціалізована вчена рада визначає їх, керуючись чинним наказом №1112.

У ньому сказано, що "за темою дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук необхідна наявність не менше 20 публікацій у наукових… фахових виданнях України та інших держав, з яких: не менше чотирьох публікацій у наукових періодичних виданнях інших держав з напряму, з якого підготовлено дисертацію. До таких публікацій можуть прирівнюватися публікації у виданнях України, які включені до міжнародних наукометричних баз".

Серед статей, поданих в авторефераті К.Кириленко як таких, що в них "опубліковані основні наукові результати дисертації", лише сім надруковано у фахових виданнях України з педагогіки.

Дві (номери 15,16) надруковано у виданнях Київського національного університету культури і мистецтв (КНУКіМ), які не є фаховими з педагогіки.

Щодо статті К.Кириленко "Концепція людини та культури Карла Роджера" (орфографія оригіналу. – Т.П.), указаної на с.30 автореферату під №3, то слід зазначити, що серія з педагогіки Вісника КНУКіМ у 1999 була, от тільки у першому випуску цієї серії не було надруковано ані цієї, ані іншої статті пані Кириленко.

Згідно "Вимог до опублікування дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук", "за темою дисертації не зараховуються публікації, в яких повторюються наукові результати, опубліковані раніше в інших наукових публікаціях, що ввійшли до мінімальної кількості публікацій за темою дисертації".

У такому разі кількість статей у фахових виданнях з педагогіки, "в яких опубліковані основні наукові результати дисертації", Катерини Кириленко зменшується до п’яти, оскільки у публікаціях №5,10 і 11 майже повністю повторюються наукові результати, що дозволяє зарахувати лише одну з них.

(Серед п’яти статей, що формально відповідають нормативним вимогам, і спільна стаття К.Кириленко і А.Грітченко з плагіатом з шести джерел (українських, російських і білоруських авторів).

З чотирьох статей Катерини Кириленко, поданих нею в авторефераті під рубрикою "Публікації у зарубіжних виданнях", одна (№ 19), як з’ясувала Ірина Єгорченко, надрукована взагалі у фейковому виданні.

Ще одна (№22) – у виданні, зареєстрованому в Чехії, але з українською редколегією на чолі з Сергієм Захаріним. Втім, надрукована ця стаття (с.81-89) у розділі "Філософія і Теологія", тобто не з напряму "педагогіка".

Ще дві статті, подані як "зарубіжні", – це статті у періодичних наукових виданнях Київського національного університету імені Тараса Шевченка ("Гуманітарні студії" і "Вісник КНУ імені Тараса Шевченка", обидві – у серіях "Філософія. Політологія").

Вони хоч і включені до Російського індексу наукового цитування (РІНЦ), але з філософії і політології, тому надруковані у них статті Катерини Кириленко не прирівнюються до фахових з педагогіки.

До речі, обидві статті містять плагіат: на с. 24 статті Катерини Кириленко "Наука як феномен сучасної культури" у Віснику Київського національного університету імені Тараса Шевченка – №1 – 2015 серія Філософія. Політологія - плагіат зі статті російського автора Ю.П.Томиной "Наука как феномен культуры". - Аналитика культурологии. - №14. – 2009. - Издание Тамбовского государственного университета им. Г.Р. Державина).

На с.66-69 статті К.Кириленко "Доповнюваність як універсальний принцип сучасної науки і феномен інноваційної культури" // "Гуманітарні студії: зб.наук.праць КНУ ім. Т.Шевченка (філософія і політологія) – вип. 25. – 2015 – плагіат з підручника російського автора В.В.Горбачова "Концепции современного естествознания" (2008)

Отже, з чотирьох публікацій, наведених К.Кириленко як публікації у зарубіжних виданнях, жодна не може бути зарахована через нефаховість цих видань. Таким чином, загальна кількість статей Кириленко, які відповідають вимогам нормативно-правових актів з питань атестації наукових кадрів, дорівнює п’яти.

Згідно п.12 "Порядку присудження наукових ступенів" для дисертацій з педагогічних наук до опублікованих праць зараховуються посібники.

Катерина Кириленко у вступі дисертації і автореферату серед наукових праць, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації, указала сім посібників та підручник "Культура і наука".

Насправді, у згаданому списку автореферату їх шість (№ 6,7,8,9,12,14). Зарахування ж до опублікованих праць підручника як виду навчальної літератури взагалі не передбачено п.12 "Порядку…".

З шести посібників можуть бути зараховані лише три: № 12 і 14 та будь-який один з посібників № 6,7,8,9 оскільки останні підпадають під "Вимоги…" через те, що вони (не кажучи вже про плагіат, що складає від двох третин до майже ста відсотків їхнього обсягу) містять тексти, які повторюються.

Таким чином, кількість публікацій з докторської дисертації Катерини Кириленко, що бодай формально відповідають нормативно-правовим актам атестації наукових кадрів, становить вісім і це за умови ігноруванні плагіату.

Згідно "Вимог…", затверджених Наказом №1112, монографія доктора наук має надсилатися до фондів кількох бібліотек України.

А саме:

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського НАН України;

Національна парламентська бібліотека України;

 Державна наукова установа "Книжкова палата України імені Івана Федорова";

Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника;

Державний заклад "Одеська національна ордена Дружби народів наукова бібліотека імені М. Горького";

Державний заклад "Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка".

Ані на момент попереднього висновку спецради Д. 26.004.18, ані на момент захисту Катерини Кириленко 15.10.2015р. ця вимога не була виконана.

Монографія Кириленко "Теоретичні та методичні основи формування інноваційної культури майбутніх культурологів у вищому навчальному закладі" надійшла до Книжкової палати 19.02.2016 р., а до НБУ ім.В.І.Вернадського 25.04.2016 р., тобто не просто через чотири – шість місяців після захисту Кириленко, але вже після моєї публікації.

Таким чином, спецрада Д. 26.004.18 не виконала низку вимог МОН, які висуваються до неї кількома нормативно-правовими актами з питань атестації наукових кадрів.

Спецрада Д. 26.004.18 також рекомендувала МОН: "при оновленні Державних стандартів культурологічної освіти і споріднених з нею напрямів (спеціальностей) освітньої галузі "Культура та мистецтво" рекомендацією (орфографія оригіналу – Т.П.) щодо запровадження навчальної дисципліни "Культура і наука"" та "розробленням (орфографія оригіналу – Т.П.) рекомендацій щодо уведення до навчальних програм підготовки фахівців гуманітарних і соціально-економічних напрямів навчального курсу "Культура і наука" як інтегративного засобу формування загальнокультурної та професійної підготовки майбутніх фахівців на завершальному етапі їх навчання у ВНЗ".

Тобто спецрада Д. 26.004.18 рекомендує МОН ввести до навчальних програм підготовки економістів, істориків, соціологів, філософів, філологів, психологів та ін. (та ще й на рівні 4 курсу або взагалі магістратури) той курс, де викладається "вчення" про лептони як носії душі.

Курс, який за підручником Катерини Кириленко "Культура і наука", що на 95 % складається з чужих текстів без посилань на їх авторів, протягом 2015-2016 н.р. вже вивчало близько 400 студентів магістратури Київського національного університету культури і мистецтв.

Зважаючи на ці, м’яко кажучи – чудернацькі, рекомендації спецради Д. 26.004.18 виникає запитання: чому Катерина Кириленко не подала свою дисертацію до спецрад за тією ж спеціальністю, але утворених в системі Національної Академії Педагогічних Наук України, у т.ч. у Києві, кілька з яких були діючими у 2015 році?

Наприклад, до спецради Д.26.456.02 в Інституті вищої освіти НАПН або Д 26.451.01 в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України?

Можливо фахівці цих спецрад побачили б плагіат принаймні зі статтей О.Поскрякова і А.Кальянова, посібників А.Молчанової і В.Чайки?

Могла Катерина Кириленко подати свою дисертацію і до спецради Д 26.133.06 у Київському університеті імені Бориса Грінченка або до спецради Д 26.053.01 у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, який готує культурологів.

Можливо, тоді б не сталося посміховиська з наведеними вище рекомендаціями?

Втім, і на засіданні 10.06.2016р. ради Д. 26.004.18 порушення були аж ніяк не гірші. Як пояснив мені у своєму листі від 10.06.2016 р. заст. Міністра МОН Роман Греба, "станом на сьогодні питання про обґрунтованість присудження Кириленко К.М. наукового ступеня доктора педагогічних наук розглядається спеціалізованою вченою радою Д 26.004.18 Національного університету біоресурсів і природокористування України відповідно до вимог розділу VІІІ Положення про спеціалізовану вчену раду…".

Виходячи з визначеної заст.міністра МОН кваліфікації, процедура мала проходити згідно п.8.5. "Положення про спеціалізовану вчену раду", який говорить: "Після обговорення рада проводить таємне голосування про позбавлення наукового ступеня. Голосування проводиться бюлетенями…".

Але 10 червня спецрада Д. 26.004.18 відкритим голосуванням руками замість бюлетенів прийняла рішення про непозбавлення наукового ступеню Катерини Кириленко.

(Про це грубе порушення було подано заяви до МОН, але їх було проігноровано).

Коментуючи у Фейсбуці рішення АК МОН з приводу залишення доктора наук Катерини Кириленко, міністр Лілія Гриневич поремствувала на "недолугість старої процедури розгляду".

Втім, як раз стара процедура, котра діяла до другої половини 2013 року виглядала дещо інакше.

У п.40 того варіанту "Порядку…" йшлося про позбавлення наукових ступенів на основі клопотання спецради, а не на основі рішення.

Також існувала норма, згідно якої "порядок розгляду питань про позбавлення наукових ступенів… та перелік необхідних для цього документів визначає МОН".

Ця норма натепер з "Порядку…" вилучена.

Втім, і у чинних нормативно-правових актах з атестації наукових кадрів достатньо норм, за якими можна не тільки позбавити Катерину Кириленко наукового ступеню, але й закрити спецраду Д.26.004.18.

Тому-то і не розглядалися наші заяви про вище наведені порушення, тому-то поспіхом і було проведено засідання АК МОН 1 липня з заздалегідь визначеним рішенням: треба було рятувати не тільки науковий ступінь дружини віце-прем’єра, але і НУБіП, який отримав статус дослідницького університету, що не тільки збільшує бюджетні асигнування на 25%, але й надає право самостійно, без акредитації у НАЗЯВО, створювати разові ради із захисту дисертацій.

Отже, 1 липня 2016 року, залишивши ступінь доктора наук дружині віце-прем’єра В’ячеслава Кириленко Катерині Кириленко, Міністерство освіти і науки легалізувало плагіат і псевдонауку в Україні.