Шрі-Ланка – острів чаю, карі та щирих людей

Подорож – як маленьке життя. Ніколи не знаєш, що чекає на тебе, твою сім’ю чи друзів в новій країні – гарний відпочинок, державний переворот чи цунамі.

У форс-мажорних ситуаціях завжди можна звернутися в посольство чи консульство – відповідний телефонний номер прийде смс-кою разом з вітаннями від мобільного оператора одразу на кордоні.

Але є у світі й такі держави, де немає українських дипломатичних представництв. Наприклад, Шрі-Ланка.

Здавалося б, цей туристичний напрям набирає обертів. Однак лише у квітні цього року на сайті президента України було зареєстровано електронну петицію з пропозицією Створити посольство України в демократичній соціалістичній республіці Шрі-Ланка. Станом на сьогодні підтримало її всього 7 людей – до 25 000 необхідних підписів ну дуже далеко.

Хоча цю острівну країну в Індійському океані з кожним роком відвідує все більше і більше українців.

Пов’язано це, зокрема, і зі зниженням цін на тури до Шрі-Ланки: адже життя та сервіс на острові відносно дешеві, лише далекий переліт "тисне на гаманець" – від 20 тисяч гривень за квитки туди і назад.

Ціни на екскурсійні програми на острові суттєво коливаються.

Подивитися на синіх китів або покататися на слоні – від 20 до 50 доларів.

Покататися на слоні коштує від 20 до 50 доларів. Фото автора

Потрапити в джунглі і буквально помацати руками дику природу – в такому ж діапазоні.

Трохи дорожчими є уроки серфінгу – від 25 до 60$ за три години з інструктором, дошкою і костюмом. Тут все залежить від вашого вміння торгуватися.

Більшість туристів самостійно відвідує основні екскурсійні точки. Вхід різниться від 8 до 30$ за особу. Наприклад, відвідати королівський ботанічний сад коштує 8$, Храм Зуба Будди – 15$, середньвічну столицю Шрі-Ланки – Полоннарува – 25$, кам’яну фортецю і палац – Сігірія – 30$

Найбільш популярні екскурсії – на чайні плантації. На весь світ знаменитий саме цейлонський чай (Цейлон колишня назва острова, "Шрі-Ланкою" він став 44 роки тому), який тут почали вирощувати під час британського колоніального періоду (1796-1946 роки).

Найбільш популярні екскурсії – на чайні плантації. Фото автора

Сьогодні Шрі-Ланка посідає третє місце в світі за експортом чаю після Китаю та Індії.

Чай вирощують по всій території Шрі-Ланки (65 610 км²), врожаї збирають цілий рік.

На плантаціях можна побачити лише жінок – тільки їх пальчики можуть зібрати чай не зламавши надзвичайно крихкі листочки.

Вони виходять на роботу до сходу сонця, щоб встигнути зібрати чай з нічною росою. Ця професія вважається однією з найважчих: працюючи винятково руками, під палючим сонцем, кожна жінка за день має зібрати 30-35 кілограмів листя чаю, який носить на спині в спеціальному контейнері. Середня щоденна плата за такий результат – 2 долари.

[L]Перед купівлею чаю туристи мають можливість провести безкоштовну дегустацію в спеціалізованих магазинах. Там же вам проведуть короткий лікбез про тонкощі чайного мистецтва: як приготувати чай, що заварник і склянку бажано окропити, що купувати слід лише листовий чай, а "коріння і квіти" з пакетиків – це якийсь інший напій.

Ціна чаю залежить від того, як високо він росте.

Найбільш цінними вважаються найвищі два листочки чайного куща. Сортів у кожній крамниці досить багато, з різних регіонів Шрі-Ланки.

Найстарішим сортом вважається чай "Канді". Саме у так називається регіон де з’явилася перша чайна плантація, а згодом і фабрика, які належали шотландцю Джеймсу Тейлору.

Найпопулярніші сорти цейлонського чаю – звісно, чорний і зелений. Зібрані вони з одних і тих же чайних кущів, відрізняється лише спосіб обробки зібраних листочків.

Білий чай, який проходить мінімальне обробку, вважається елітним. На острові туристам розповідають, що він лікує рак, зміцнює імунітет, допомагає здолати нежить та впоратися зі стресом.

Ціни на чай (та й на решту продуктів) для туристів значно вищі, ніж для місцевих.

Взагалі до туристів у місцевих – суто комерційний підхід. Зайву рупію намагаються заробити на всьому. Наприклад, пляшка теплої води з прилавку коштує 80 рупій, а з холодильника, що стоїть поруч, – вже 100.

До туристів у місцевих – суто комерційний підхід. Сфотографувати їх коштує 100 рупій. Фото автора

Окрема історія – біч-бої, які ходять пляжами і навколо готелів, продаючи свої послуги і поїздки на тук-туках. "Біч-бой" в перекладі українською – "хлопчик на побігеньках". Його можна послати за креветками на ринок чи попросити привезти смачну вечерю з місцевого ресторанчика.

Також біч-бої можуть продати екскурсії значно дешевше, ніж в спеціалізованих точках. Головне, ніколи не давати гроші наперед – ошуканими залишаються сотні довірливих туристів.

Що дивує більшість гостей – біч-бої часто за першу розмову-знайомство просять 70 рупій, за фото – 100. При цьому, їхня мета – стати вашим найкращим другом та провідником на острові.

Для цього вони ретельно вивчають стрічки міжнародних новин – і практично на найвищому рівні розбираються в геополітиці. Якщо, скажімо, туристи приїхали з Великобританії, то з ними експертно обговорять Brexit, якщо з Німеччини – то проблему мігрантів і біженців, якщо з України – ситуацію на Донбасі.

До слова, туристи з пострадянського простору обов’язково вислухають кілька історій про родичів, які навчалися у Харкові, Ленінграді чи Кишиневі за часів Союзу, а деяким навіть пощастило одружитися на місцевій дівчині.

У прибережних районах, дуже популярна професія водія тук-туку. Це – національний вид транспорту, скутер із дахом над пасажирським сидінням, який перетворився на справжній символ острову.

Тук-тук – національний вид транспорту, який перетворився на справжній символ острову. Фото автора

Заправки на Шрі-Ланці є тільки у великих містах, але в маленьких населених пунктах бензин теж є – його, у пластикових пляшках, продають з-під полиці у численних крамничках.

Біля кожного готелю завжди чергує чимала група тук-тукерів. Щойно туристи виходять, їх, наче мухи, обліплюють пропозиції безкоштовно відвезти на ринок, в інше місто чи на екскурсію.

В пункті призначення тук-тукери терпляче чекають на "клієнта", щоб відвезти назад. Вже біля готелю водій "розкриває карти": мовляв, дорога вперед була безкоштовною, а от за зворотню – 100 рупій (близько 17 гривень). Все це – з усмішкою, відмовити практично неможливо.

Після цього ви "закріплені" за цим водієм тука-тука – він щоранку чекатиме поруч з готелем. Інші водії уваги на вас уже не звертають, цехова солідарність для них – не порожні слова.

Взагалі ланкійці – нація досить дружна і доброзичлива. Вони радо запрошують туристів до себе в гості, на екскурсію.

Ланкійці радо запрошують туристів до себе в гості, на екскурсію. Фото автора

Гордо показують на таблички: "Цей будинок зведено на кошти від Сінгапурського Червоного Хреста". Будиночки з такими позначками з’явилися тут після 2004-го року, коли по узбережжю вдарило потужне цунамі. Окрім масштабних руйнувань, тоді, за різними оцінками, загинули від 40 до 60 тисяч людей.

Часто-густо у зведених на кошти гуманітарних місій будинках живуть по кілька сімей. Побутові умови залишають бажати кращого: замість міжкімнатних дверей – простирадла, "радянські" серванти з пощербленим посудом і фотокартками на поличках, підлога, вимощена грубими дерев’яними дошками, пластикові стільчики і столи, армійські ліжка.

У 2012-му узбережжя Шрі-Ланки знову накрило цунамі, але цього разу хвиля була значно слабшою, лише 1 метр заввишки проти 15-ти у 2004-му, тому обійшлося без значних втрат.

Загалом, відпочиваючи на океані, варто пам’ятати: хвилі тут надзвичайно потужні.

Відпочиваючи на океані, варто пам’ятати: хвилі тут надзвичайно потужні. Фото автора

Хвилерізи на Шрі-Ланці – рідкісне явище. Так само, як і приватні пляжі. На державні ж, загального користування, фінансування не виділяються. Тому і виглядають вони "дикими" і, здебільшого, безлюдними.

Після заходу сонця заборонено заходити в океан. Працівники готелів, які часто беруть на себе і функції рятівників, починають нервово дмухати в свисток. Навіть якщо ви вирішили просто посидіти на березі океану в темну пору доби, то до вас буде прикута увага персоналу.

Вночі не працює і більшість магазинів та ресторанчиків. Про це вас попереджають одразу – ще гіди в аеропорту. Від них же дізнаєтеся адресу сайту з основною інформацією про поліцію на острові.

Міжнародні аеропорти розташовані не в офіційній столиці – Котте, а у великих містах острова – Коломбо, Коггала, Канді та інших.

Там можна придбати візу за 35$ (приготуйтеся відстояти довжелезну чергу), і вирушати в подорож країною – на тук-туці, рейсовому автобусі, таксі чи орендованому авто.

Хоча правила дорожнього руху тут особливі: сигнали поворотів не включають, натомість – постійно тиснуть на клаксони. Тукери взагалі їдуть по всій дорозі, влізають в щілини між автобусами, де, здавалося б, людина не пройде. Тотальний хаос. Хто був в Індії – зрозуміє.

Місцеві дуже люблять кататися на різноманітному транспорті, це наче популярна місцева розвага. Звісно, зі своїми правилами. Наприклад, в автобусах передні місця – для монахів та вагітних, а триматися за поручень краще лише правою рукою.

Місцеві не користуються туалетним папером. Коли вони бачать, що туристи простягають їм ліву руку для вітання, то вони дуже напружуються.

Взагалі на острові майже повсюдно відчувається антисанітарія – особливо, на ринках, вокзалах, у закладах харчування.

На острові майже повсюдно відчувається антисанітарія. Місцеві не користуються туалетним папером та звикли їсти руками. Фото автора

При цьому ланкійці звикли їсти руками просто на вулиці. Але обов’язково – з карі. Не важливо, чи це солодкі млинці, чи стейк, чи рибу на пару. Все з карі, все – гостре. Як пояснюють ланкійці, для дезінфекції шлунку.

Замість серветок у місцевих – нарізані газети, які після використання кидають під стіл. Хоча молодь це робить рідше.

Але якщо ви гість, то нарізаних газет вам не запропонують. Вам забезпечать сервіс найвищого рівня – звісно, в межах можливостей власних і можливостей країни. Тут усвідомлюють: туристи – часто єдина можливість заробити. І стараються з усіх сил, щоб вам все сподобалося і ви приїхали ще.

Тож, welcome to Sri-Lanka – острів цейлонського чаю, гострого карі та гордого індійського океану. Острів, поки що не переобтяжений туристами.

Роксана Касумова, для УП.Життя