Коли всі за реформу охорони здоров'я, а "Баба-Яга знову проти"

Які шанси, що з приходом нової команди в МОЗ медична реформа зрушить з мертвої точки?

Саме це запитання у різних інтерпретаціях чую від журналістів останнім часом. Незважаючи на обережний оптимізм, я не можу з впевненістю відповісти ствердно.

Спробую пояснити, чому.

Очевидно, що ситуація, за якої українці платять за "безкоштовну медицину" двічі, а живуть на 11 років менше за європейців, – рано чи пізно повинна змінитись. Змінитись у сторону реалістичних і виконуваних обіцянок з боку держави, професійних і узаконених дій з боку лікаря, а також усвідомленням своєї ролі громадянина.

Для того, щоб ми бодай почали рухатись у бік реформ, необхідно ряд дій зі сторони зацікавлених (і не дуже) сторін.

Нагадаю, що в Конституції і законах чітко визначено, хто й за що відповідає у сфері охорони здоров'я:

профільне міністерство – забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я;

Верховна Рада – забезпечує законодавчий супровід реалізації цієї політики;

президент – виступає гарантом дотримання конституційних прав громадян.

Пропоную проаналізувати передумови виконання цих обов'язків зазначеними сторонами, взявши до уваги досвід двох попередніх років.

Міністерство охорони здоров'я:

Мінздрав повинен подати на затвердження концепцію реформи охорони здоров'я на кабмін. Після затвердження концепції розробити пакет законопроектів, і подати їх до уряду.

У концепції, з якою можна ознайомитись на сайті МОЗу, прописані ключові напрямки реформи у питанні фінансування і управління галуззю.

Їх нещодавно озвучила новопризначена очільниця МОЗу Уляна Супрун: "Йдеться про принцип "гроші йдуть за пацієнтом" – ми маємо фінансувати надання послуги, а не медичні заклади. Також більше уваги приділятиметься громадському здоров'ю – це профілактика замість лікування. Бо наразі держава не займається профілактикою захворювань, люди хворіють, і нам лишається тільки їх лікувати".

Окрім того, пані Супрун дозволили завести свою команду.

Отже, можемо зробити висновок, що нова команда в МОЗі знає що робити, і налаштована на реалізацію своїх планів.

Кабінет міністрів:

Уряд повинен затвердити МОЗівську концепцію, затвердити МОЗівські законопроекти для реалізації концепції, і подати їх у ВРУ.

Якщо взяти до уваги те, що саме прем'єр призначив в.о. міністра охорони здоров'я, дозволив їй завести власну команду, та поєднати ці факти з "Планом пріоритетних дій Уряду на 2016 рік", у якому прописані ті ж ключові речі, що й у Концепції – то й тут є привід до оптимізму.

Верховна Рада:

Парламент повинен законодавчо підтримати пропоновані кабміном зміни ухваленням відповідних законів.

На хід голосування впливають чимало факторів: позиції фракцій, позиція профільного комітету, позиція президента, якщо мова про фракцію БПП.

Із останніх кабмінівських ініціатив, що стосувались медицини, можна згадати ухвалення законопроекту щодо дерегуляції ринку ліків під номером 4484.

Із законопроектів, що мали відношення до фінансування й управління галуззю, можна назвати законопроект щодо автономізації закладів охорони здоров'я.

Його ВРУ прийняла у лише у першому читанні, до ухвалення в цілому справа не дійшла.

Але тут не слід звинувачувати всю Верховну Раду: комітет із питань охорони здоров'я не поспішав з правками зазначеного законопроекту до другого читання, створивши в процесі підготовки аж дві робочі групи, позаяк напрацювання першої групи не сподобались керівництву комітету.

Тому, за активної позиції кабміну, можна сподіватись на конструктив з боку Ради.

Адміністрація президента:

АП прямого впливу на хід реформи не має, але гарант неодноразово називав медицину "питанням національної безпеки".

Якщо ж взяти до уваги, що саме президент вперше рекомендував кандидатуру пані Супрун в МОЗ, а у парламенті фракція його імені найчисельніша – то й тут можемо мати привід для обережного оптимізму.

Комітет ВРУ з питань охорони здоров'я:

Комітет повинен підтримати урядові законопроекти і рекомендувати Раді їх ухвалити.

Щодо цього у мене найбільші сумніви, якщо пригадати, що сталось з попередніми планами уряду – які, до слова, були дуже схожі на плани сьогоднішні.

Спочатку їх назвали "злочинною приватизацією" Квіташвілі-Яценюка, організованою за прикладом Грузії, – хоча екс-міністр жодного разу не обіцяв іти за грузинським сценарієм, а орієнтувався на документ "Національна стратегія побудови нової системи охорони здоров'я на період 2015-2025".

Про цей документ добре знали депутати комітету, бо міністр презентував його їм особисто на комітеті одразу після свого призначення.

Замість підтримки ініціатив міністерства, комітет періодично закидував міністра депутатськими зверненнями і надокучав перевірками.

Зрештою, міністра звільнили, звинувативши його, окрім усього, і в провалі реформ.

Далі депутати комітету пообіцяли "взяти лідерство в реформі" у свої руки.

У сухому залишку – за майже два роки роботи комітету Радою не ухвалено в цілому жодного законопроекту, що змінював би принципи фінансування і управління галуззю.

Наслідком цього є те, що держбюджет далі йде на утримання роздутої мережі закладів, а не на закупівлю медичних послуг. Гроші ходять не "за пацієнтами" – а "за чиновниками", які ними розпоряджаються.

У результаті зарплата в лікаря трохи більше 2000 гривень, а медикаменти ми купуємо зі своєї кишені.

Передумови такого стану речей наступні.

1) Із нещодавніх заяв голови комітету Ольги Богомолець стало відомо, що кандидатура Супрун з комітетом не погоджувалась, і американська модель управління системою охорони здоров'я нам не підходить.

Тут варто дещо пояснити: ні про яку "американську модель" Супрун мову не вела, а кандидатура виконуючого обов'язки міністра з депутатами погоджуватись не повинна; такого положення не має у жодних нормативно-правових актах.

Чому пані Богомолець маніпулює цією інформацією – не зрозуміло.

2) Голова парламентського комітету з питань охорони здоров'я реєструє законопроект про впровадження в Україні загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування з 1 січня 2018 року.

Хоча ні у МОЗівській концепції ні у плані пріоритетних дій Уряду на 2016 рік подібних кроків не передбачається.

Схоже на ситуацію, яку я описував весною цього року у колонці "Де загубилась медична реформа", коли у виконавчої гілки влади свій план реформ, а у голови комітету – свій.

3) Заступник голови комітету Олег Мусій висловив сумнів щодо доцільності призначення в.о міністра: "Якщо ми будемо призначати волонтерів у міністри, то будуть питання ефективності таких людей", – а також попередив, що відправлятиме депутатське звернення на предмет того, чи Супрун дійсно лікар за освітою.

Додаткові фактори, що можуть вплинути на ситуацію:

Міжнародні партнери: мають лише право дорадчого впливу на ситуацію. Але і Світовий Банк, і ВООЗ підтримали МОЗівську концепцію і рекомендували кабміну її затвердити.

Попередні рекомендації експертів ВООЗ щодо реформи ігнорувались все тим же профільним комітетом. Зокрема, мова йде про рекомендацію підтримати пакет законопроектів щодо автономізації закладів охорони здоров'я, який так і не ухвалений ВРУ.

Експертне середовище: неодноразово заявляли про необхідність впровадження пропонованих у "Концепції" змін.

Рекомендації спільноти ігнорувались комітетом.

Лікарська спільнота: Концепція реформи фінансування системи охорони здоров'я України підтримана на колегії МОЗу.

Громадяни України: реформа системи охорони здоров'я входить в топ-3 за очікуваннями.

За два з половиною роки після Майдану в медицині не відбулось жодних системних змін.

Підбиваємо підсумки:

У той час, коли усі сторони "за" системні зміни, – комітет ВРУ знову може виступити у ролі баби Яги, яка "проти".

Щоб не допустити помилок попередніх років, нам з вами варто вимагати від кожного з учасників процесу виконати свою частину роботи. Не менш важливо підтримати тих, хто діє ефективно, і нещадно критикувати тих, хто саботує прогрес.

І, мабуть, найважливіше для нас – не переплутати, who is who.

Олександр Ябчанка, спеціально для УП.Життя