Історія одного хабаря: спростування не буде

На третьому курсі університету новий семестр англійської для мене знову почався з повторення пройденого. І з цим треба було щось терміново робити.

Після рівня Upperintermediate, який я пройшла в Херсоні, в університеті вже третій рік поспіль ми повторювали ази. Рівень англійської падав катастрофічно.

Тоді, на третьому курсі, я пішла викладати англійську, щоб завдяки постійній підготовці до уроків не забувати мову. Думаю, так я врятувала десятиліття витрат моїх батьків на репетиторів.

Вже на п'ятому курсі неодноразово чула від студентів із різних філологічних потоків одне й те саме: і нової мови не вивчив, і англійську забув. Пізніше, вже навчаючи студентів-практикантів на ICTV, постійно чула, що за три дні стажування вони вивчали більше, ніж за три роки університету.

У більшості українських університетів освіта відстала, не сучасна і не практична.

Це саме якось я почула від видавця, ставши випадковим свідком його телефонної розмови. Він серйозно обурювався, що не може нікого найняти з молоді. Адже навіть диплом магістра філології не гарантує знання коректорської діяльності. Ба – навіть елементарної орфографічної грамотності не гарантує.

Сьогодні голод на фахівців в Україні в різних галузях. Ми опинилися в парадоксальній ситуації: коли навколо начебто чимало охочих працювати, але знайти фахівця для працедавця – часто виклик.

Чи не тому і на посади міністрів, заступників та радників у нас запрошують американців, грузинів, британців, литовців, німців?

Оглядаючись назад, я часто питаю себе, чим би займалася я, якби не працювала з третього курсу і наївно присвячувала час ретельному вивченню безкінечних вступів до вступів до історії вступу стародавнього мовознавства.

Звісно, я гіперболізую з назвою. І, звісно, не відкидаю важливості і потреби академічної освіти. Але в моєму випадку кількість непрактичних предметів зашкалювала, а знань бракувало.

Чи не тому оголошення по роботі так часто вказують: студентам не звертатися?

Україна бере кількістю, а не якістю. Торік у нас нараховувалося 664 університети: це на 260 більше, ніж, наприклад, у Німеччині, хоча населення України приблизно вдвічі менше. І це вже після того, як міністерство позбавило ліцензії/закрило 139 вишів.

Роберт Орттунг, експерт з корупції на пострадянському просторі з університету Джорджа Вашингтона, подорожував Україною два місяці з групою дослідників. Вони розпитували людей про корупцію, і в результаті USAID опублікував звіт, за яким освіта була на третьому місці за корумпованістю.

Українські медіа до цієї теми звертаються рідко: по-перше, дуже складно знайти докази та свідків, по-друге, навіть підготовлені матеріали мало на що впливають. Ось чому, як функціонує система хабарництва, я показала на своєму прикладі, розповівши в статті для Politico про 200 доларів хабаря, які треба було заплатити, щоб мою дисертацію вичитав науковий керівник.

Видрук зізнання в іноземному виданні привернув увагу депутатів, міністерства та правоохоронців і навіть приніс деякі результати.

Наприклад, в університеті заборонили обіди та вечері для "науковців". А для університетського кейтерингу пора захистів дисертацій була жнивною: лише двом із нас за обід та вечерю для шанованих професорів чотири роки тому назвали суму 800 доларів.

У статті не йшлося про одного професора – описувалася вся система.

Однак мого колишнього наукового наставника змушують судитися зі мною саме за ті самі 200 доларів.

Програти цю справу означатиме великий крок назад: і для реформ, і для свободи слова. Якщо журналістів каратимуть за те, що ми говоримо про корупцію, тоді в усього суспільства буде ще менше права на голос.

Однак у позові це називається "захист честі і гідності".

Університету значно вигідніше послати на гільйотину одного працівника, ніж справді боротися з корупцією. Це тільки підтверджує теорію того, що за її рахунок живуть ієрархічно. Як в тій історії про ректора Авіаційного, якого взяли за хабар 170.000 Євро.

За перші 8 місяців цього року, в Українi зафiксовано 381 порушення у вищих навчальних закладах, з яких кожне третє – хабарництво або здирництво, інформує аналітичний центр CEDOS. Це гігантська цифра, порівняно з 2014-15 роками, коли Міносвіти було поінформовано лише про один випадок хабаря.

Ось чому новий закон про вищу освіту постреволюційного міністерства був надзвичайно важливим. На зміни в цій галузі сподівається, мабуть, уся прогресивна частина українців.

Закон і справді пропонував багато необхідного. Наприклад, надати вишам більше автономії. Тоді, приміром, гроші, які університети зароблятимуть, йтимуть напряму на їхні проекти, а не через міністерство.

Однак, більше автономії для корумпованих вишів – це ще й більше свободи для їхнього хабарництва і кумівства, більша закритість і так закритої системи. Тому часто впровадження хороших ідей у корумпованій системі – як кидання золотих монеток у болото.

І важелів впливу на корупцію Міносвіти не має.

З відповіді відомства, підпорядкованого попередньому міністру, зрозуміло, що міністерство рекомендувало корумпованим вишам створити департаменти боротьби з корупцією та провести лекції про те, як це неправильно – давати і брати хабарі.

...Уявімо середньостатистичного українського професора, який 25 років тому поміняв нагрудний значок із серпом і молотом на вишиванку, і всі ці роки вибудовував власні схеми виживання. Навіть якщо держава накине йому пару тисяч гривень зарплати – чи відмовиться він від заробітків? У такій ситуації департаменти контролю за корупцією перетворюються на подарунок.

Однак інших повноважень нема, а відтак міністерство не винне.

Виходить, якщо правоохоронні органи з якихось причин не розслідують справи корупції, а виші не звільняють хабарників – тоді хто має цим займатися?

Ситуація давно набула того масштабу, що зацікавлене в реформах міністерство мало би благати про надання повноважень боротьби з корупцією. Скільки можна читати і слухати виправдання, що в наших головних органів немає повноважень, тоді як боротьба з корупцією – головний пріоритет країни?! Чи знову краще звинувачувати журналістів в тому, що ми псуємо імідж країни перед західними партнерами?

Один студент розповів, що ректор КНУ Шевченка торік хвалився, що "всі питання вирішуватиме дзвінком до Порошенка". Я не знаю – це правда, чи лише чутки. Але саме від того студента дізналася, що донька ректора працювала помічницею колись народного депутата Порошенка. Це можна перевірити в Інтернеті.

Саме ця донька з юридичною освітою в коментарях під моєю статтею просила написати їй "визначення "корупції," щоб вона розуміла, що це", і зізнавалася, що "інтелігентність її закінчується там, де починаються інтереси її родини". Чи знає про цю поведінку сам Порошенко, не відомо. Але на чиїй стороні виявився б президент у такому випадку?

[L]Щоб зрозуміти, наскільки це стосується і вас, просто спитайте себе: де вчитиметься ваша дитина і чи навчить її чогось такий безкоштовний і такий дорогий український диплом?

Нацполіція, за депутатським запитом, уже мала би проводити розслідування щодо фактів корупції, наведених у першій моїй статті.

Однак зі мною так ніхто і не зв'язався.

З джерел, які не можу розголошувати, стало відомо, що представники ГПУ за часів Шокіна зупинили розслідування проти професорів червоного корпусу. Йшлося про десятки тисяч доларів хабарів. Ось чому увага Генпрокурора до судових справ щодо корупції в освіті більш ніж важлива.

12 липня ГПУ відкрила кримінальне провадження щодо фактів корупції двох професорів моєї колишньої кафедри КНУ Шевченка. У провадження включено список із 38 людей, які чинять корупцію, або знають про неї, або були змушені давати хабар. Частина із них буде про це говорити.

ГПУ передала провадження знову Нацполіції.

Поки ніхто зі списку не повідомив, щоб до них зверталися.

Можливо, безглуздо іти у суд "за честь і гідність" того, хто її не має. Але вже точно варто поборотися за вищу освіту в цій країні.

Принаймні, коли моя дитина вибиратиме виш, я знатиму: коли мені випав шанс щось зробити, я його не впускала.

Юлія Мендель, спеціально для УП.Життя