Дитина крізь призму технологій, або Чому нам потрібна законодавча філософія донорства

"Щоб створити дитину необхідно троє: чоловік, жінка і випадок. Сьогодні достатньо жінки, сперми і лікаря", – писав біохімік та мікробіолог, лауреат Нобелевської премії по фізіології та медицині Жак Моно.

Наука допомагає зароджувати життя, ставати батьками і на сучасному етапі це вже не поодиноке явище.

Приватний медичний ринок активно пропонує допоміжні репродуктивні технології (ДРТ), інформаційні ресурси клінік розповідають про абсолютну безпечність донації для здоров’я жінки-донора, гуманність і вигоду від донорства.

Як правило, про ДРТ більше говорять з медичної точки зору, проте правова складова також заслуговує на увагу насамперед з огляду на те, що українське законодавство не завжди може захистити права людини в цій сфері та потребує змін.

ХТО МОЖЕ СТАТИ ДОНОРОМ?

Донорство репродуктивних клітин (сперми та яйцеклітин (ооцитів)) в Україні дозволено відповідно до ст. 290 Цивільного кодексу, ст. 48 закону "Основи законодавства України про охорону здоров’я" (далі – Основи) та наказу МОЗ "Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні" №787.

Цивільний кодекс передбачає, що донор не повинен бути відомий реципієнту (особа, для лікування якої застосовують репродуктивні клітини), як і реципієнт не повинен бути відомим родині донора, крім випадків, коли вони перебувають у шлюбі або є близькими родичами. Крім того, Цивільний кодекс закріплює, що донором репродуктивних клітин може бути повнолітня дієздатна фізична особа, тобто особа, яка досягла 18 років, усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Наказ МОЗ №787 уточнює, що донором може стати здорова жінка від 18 до 36 років без спадкових захворювань, у якої є здорова народжена дитина, немає негативних фенотипічних проявів і протипоказань для донорства ооцитів (наприклад, донором не може стати жінка з доброякісною пухлиною матки).

Ще однією умовою є відсутність шкідливих звичок: наркоманії, алкоголізму, токсикоманії.

Наказ також визначає, що донором сперми може стати здоровий чоловік від 20 до 40 років, у якого є народжена здорова дитина, немає відхилень від нормальних морфометричних і фенотипічних ознак, фізичних та спадкових захворювань, що можуть негативно вплинути на здоров'я майбутньої дитини.

Донору заборонено вживати наркотичні, психотропні та токсичні речовини, а також зловживати алкогольними напоями.

Незважаючи на те, що вимоги до донорів репродуктивних клітин нормативно визначені, іноді клініки репродуктивної медицини пропонують власні критерії, зокрема в аспекті вікового цензу жінок-донорів.

ЩО ВАРТО ПАМ’ЯТАТИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ?

1. Жінки і чоловіки, які звертаються до закладів охорони здоров’я, що забезпечують застосування методик ДРТ, є пацієнтами.

Пацієнти наділені всім спектром прав, визначеним у Цивільному кодексі та Основах, що є загальними, та спеціальними правами, гарантованими в наказі № 787.

2. Донорство репродуктивних клітин здійснюватиметься при оформленні усієї необхідної документації, зокрема інформованої добровільної згоди на донорство.

Для прикладу, наказом №787 в інформованій добровільній згоді на донорство ооцитів чітко визначено обсяг медичної інформації, яку повинен отримати донор.

Його попереджають про те, що можуть бути ускладнення, викликані виконанням процедури (кровотеча, запалення, поранення суміжних органів) і застосуванням лікарських засобів, що впливають на функцію яєчників (синдром гіперстимуляції яєчників, формування ретенційних кіст яєчника, алергічні реакції та інші побічні ефекти лікарських засобів, передбачені їхнім виробником).

3. Донору доцільно укладати договір про донорство репродуктивних клітин із закладом охорони здоров’я.

У цьому документі потрібно детально викласти, зокрема, правовий статус (права й обов’язки) як донора, так і закладу охорони здоров’я.

Нормативно встановленого типового договору не існує, проте, відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу, діє принцип свободи договору, отож, такі угоди можна укладати.

4. На правовідносини у сфері репродуктивних технологій поширюється закон "Про захист прав споживачів".

Донор є споживачем послуг закладів охорони здоров’я, які забезпечують застосування методик ДРТ. Він має право на відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків наданої послуги своїми силами чи із залученням третьої особи.

Заклад охорони здоров’я залежно від характеру і специфіки наданої послуги зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ, що засвідчує факт надання послуги.

Якщо донору надали послугу неналежної якості, то він матиме право на відшкодування і моральної (немайнової) шкоди в судовому порядку. Право на відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди передбачено й у ст. 6 Основ.

ЧОМУ ПОТРІБНО УДОСКОНАЛИТИ ЗАКОНОДАВСТВО?

1. Допоміжні репродуктивні технології потребують регламентації на рівні спеціального закону.

Потрібно прийняти окремий закон, який би забезпечив вичерпну регламентацію донорства репродуктивних клітин, як і усі інші види допоміжних репродуктивних технологій.

По-перше, відповідно до ст. 92 Конституції, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод та основні обов’язки громадянина визначаються виключно законами.

По-друге, національні нормотворчі традиції дають підстави твердити, що донорство регулюється саме на підставі законів, як-от: закон "Про донорство крові та її компонентів" та закон "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині".

2. Існує прогалина щодо встановлення вікового цензу для жінки-реципієнта.

У наказі №787 не передбачено вікового цензу для жінки-реципієнта, проте клініки інколи встановлюють обмеження віку жінки-реципієнта, для прикладу, зазначаючи, що бажаний вік до 50 років.

Аналіз наказу МОЗ "Про затвердження Порядку направлення жінок для проведення першого курсу лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій за абсолютними показаннями за бюджетні кошти" №579, дає підстави стверджувати, що обмежування все ж встановлено: перший курс лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій жінкам у віці 19-40 років здійснюється за абсолютними показаннями.

Регламентація часткова і не вирішує проблеми вікових обмежень для реципієнтів.

Доречним видається закріплення у наказі №787 не лише вікових меж для жінки-донора, а й для жінки-реципієнта. В Україні вже є випадки народження дітей з використанням ДРТ після 60-ти років, і не завжди такі історії мають позитивне забарвлення.

3. Держава перестала обіцяти безоплатне лікування.

Лікування безпліддя (включаючи хірургічні методи, штучне запліднення та імплантацію ембріона) є платною послугою, яка надається державними та комунальними закладами охорони здоров’я.

Це визначено постановою Кабміну "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних і комунальних закладах охорони здоров’я та вищих медичних навчальних закладах" №1138.

Нагадаю, що існує наказ МОЗу №579 "Про затвердження Порядку направлення жінок для проведення першого курсу лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій за абсолютними показаннями за бюджетні кошти". Проте лікуватись за бюджетні кошти сьогодні неможливо, адже немає бюджетної програми.

В аспекті донації варто привернути увагу до Директиви 2004/23/ЄС Європарламенту та Ради про встановлення стандартів якості та безпеки для донорства, заготівлі, перевірки, обробки, консервації, зберігання та розподілу людських тканин і клітин. Відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони, Україна має поступово наблизити своє законодавство до законодавства ЄС. Положення зазначеної директиви мають бути впроваджені протягом 2 років з дати набрання чинності Угодою про асоціацію.

У директиві вказано, що в основі програми застосування тканин і клітин повинна бути філософія добровільності та безоплатності донорства, анонімності як донорів, так і реципієнтів, альтруїзму донорів і солідарності між донорами й реципієнтами.

Донори можуть одержувати відшкодування, яке жорстко обмежується розмірами, необхідними для компенсації витрат і незручностей, пов’язаних з донорством.

Ірина Сенюта, к.ю.н., доцент, завідувач кафедри медичного права ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, президент ГО "Фундація медичного права та біоетики України", адвокат