Жінці в армії місце

І на кораблі, і в космосі, і де завгодно.

Але все ж тема гендерної рівності продовжує збирати найбільшу кількість коментарів під статтями в українських ЗМІ і постами в соціальних мережах.

Коментарів обурених і несправедливих.

Як від чоловіків, так і від жінок. Переважна більшість, з яких в армії не була.

Питання щодо сприйняття жінки як захисниці, – не Берегині, а саме захисниці, – це навіть не до Збройних сил України, а до суспільства в цілому.

І такого сприйняття сьогодні немає.

Сприйняття жінки як захисниці в українському суспільстві немає. Фото Camrocker/Depositphotos

Це при тому, що жінки-воїни були протягом всієї історії людства. І воювали вони в найзапекліших війнах.

Так, їх було не так багато, як чоловіків, але вони були. І є. І будуть. Тому що, незважаючи на гендер чи стать і відповідні схильності, продиктовані здібностями, з правил є завжди винятки.

Так, от сьогодні є жінки набагато сильніші, витриваліші й більш підготовлені за чоловіків. І вони в Українській армії.

Жінки, які свідомо зробили свій вибір, виходячи не лише з покликання серця чи, будемо відвертими, гаманця, а які врахували свій рівень фізичної підготовки, навики, вміння і знання, та принесли їх в армію.

Такі жінки є на передовій. В окопах. Готові до бойових завдань.

Але при цьому не все так легко. Чоловіки бачать небезпеку в перебуванні жінки на фронті.

Зацитую фразу командира роти однієї військової частини, яка стоїть на бойових позиціях: "Їй тут не місце. Коли починається обстріл ми (чоловіки) починаємо думати, як її захистити, а не про контр атаку".

А вона? Вона снайпер, лауреат чисельних конкурсів зі стрільби, найкращий стрілок у бригаді.

Дівчина, яка може похвалитись не гіршими фізичними результатами та бойовою підготовкою за значну частину чоловіків.

Але переживають саме за неї, а не за чоловіка з діабетом, в якого може скінчитись інсулін чи настати серцевий напад, чи чоловіка, який не пробіжить 500 метрів через надмірну вагу та надмірне куріння, чи тому, хто випиває і може заснути на позиціях…

Їх зводні і ротні сприймають як належне, а от жінка, яка б підготовлена не була, на передовій зайва.

Коли говорять про жінок в армії забувають, що мова йде про дорослих і цілком придатних до служби особистостей, які зробили свідомий і розумний для себе вибір.

А це значить, що ці жінки готові на те, що можуть підірвати своє здоров’я, відкладають питання сім’ї або загалом забувають про нього. До речі, як і чоловіки.

Ризиків для жінок може, дійсно, більше. Але ще раз – це вибір дорослої, свідомої людини.

Тому, як на мене, проблема зовсім не в жінці з її бажанням служити. А проблема в чоловіках з їх сприйняттям, світоглядом і свідомістю.

Школи в нас не виховують хлопчиків і дівчаток в рівності.

У військових ліцеях цього теж не роблять.

То де ж гендерній рівності взятись в армії, якщо в цивільному житті цю саму рівність мало де зустрінеш?

Законодавство, до речі, теж не сприяє затвердженню задекларованих принципів рівних можливостей для чоловіків і жінок.

Закони, які регулюють відносини у сфері безпеки і оборони, розвивають тему жінки-Берегині, жінки-матері.

В результаті, в першу чергу, у чоловіків (командирів, співслуживців) формується стереотип і відповідне підсвідоме ставлення.

А як інакше? Закони передбачають цілу низку винятків та поблажливих підходів саме для жінок:

– Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", ст. 10-1 – жінка має відпустку по догляду за дитиною до трьох років.

Так, це у відповідності до норм трудового законодавства, але подумайте самі про наслідки у сім’ї військових? Хто, імовірніше, покине кар’єру: жінка чи чоловік?

– Закон України "Про військовий обов’язок і військову службу", ст. 26 – жінка може звільнитись з військової служби для догляду за дитиною до 18 років. Навіть під час особливого періоду.

Так, це право, а не обов’язок. Але право, яке закладає у підсвідомість, те що в армії, на війні, і на фронті не солдати, а жінки і чоловіки.

Знову таки згадуємо сім‘ї військовослужбовців і те, що по догляду за дитиною може звільнятись тільки мати. Відповідно шансу на те, що доглядатиме дитину буде чоловік, поки жінка будує кар‘єру, нуль. Можливість не передбачена.

– Статут внутрішньої служби ЗСУ, п. 269 – жінки як правило в наряд не призначаються.

Ще одна крупинка нерівності (несправедливості) в голови чоловікам.

– Норми відповідальності й в Статутах, й в інших галузевих Законах теж передбачають особливе ставлення до жінки.

Наприклад, при втечі після скоєння злочину до жінки не застосовується зброя, в дисциплінарному батальйоні жінок не утримують, на гауптвахті – теж.

Ці норми мають під собою певну логіку. Але логіку, яка перешкоджає навіть не гендерній рівності, а бойовому злагодженню у військових частинах та єдності особового складу.

Звісно всі ці норми в першу чергу орієнтовані на службу в мирний час, коли охорона материнства та розбудова нації мають перевагу.

Але армія державі потрібна для захисту кордонів, оборони населення і відстоювання національних інтересів. Армія має бути боєздатною і завжди готовою дати гідну відсіч ворогові.

Для цього бойові підрозділи мають бути треновані та добре злагоджені. А тому в армії має йти мова про солдатів, які перебувають, готуються і йдуть в бій в рівних умовах. І це мають розуміти всі, хто підписує контракт.

Що має бути гендерно розрізненим, – так це форма одягу та умови проживання (казарми, ванни, туалети).

Що має бути посилено, – так це дисципліна і вимоги до зовнішнього вигляду; заходи щодо попередження розвитку не статутних відносин.

Крім того, більше уваги має приділятись процесу відбору на військову службу. Це стосується як жінок, так і чоловіків.

Такі побажання є цілком реальними, оскільки вже давно прописані у військових статутах.

[L]Питання тільки щодо їх імплементації. А це вже залежить повністю від командирів військових частин та їх підрозділів.

Хоча принципи гендерної рівності покладені в основу офіцерських курсів та курсів військового лідерства для сержантів, питання гендеру ще далеке від системного вирішення.

Так, Генеральний Штаб ЗСУ та Міністерство оборони розширили перелік військово-облікових спеціальностей та посад, які можуть займати жінки в армії, внісши зміни до Наказу №337 (сержантський, солдатський склад) та Наказу №42 (офіцерський склад).

Є розроблені посібники та наукова література на тему рівності статей в армії.

Міжнародна організація ООН Жінки провела у вересні цього року дослідження, рекомендації якого були передані віце-прем‘єр-міністру з Євроінтеграції та розповсюджені серед силових структур.

Всі ці заходи є правильними кроками, але їх замало.

Враховуючи, що станом на 1 грудня 2017 року статус учасника бойових дій за безпосередню участь в АТО отримали 10 009 жінок питання забезпечення рівних умов служби для чоловіків і жінок має стояти в перших пунктах порядку денного реформ сектору безпеки і оборони.

Стандартна процедура системного вирішення питання виглядає таким чином:

1. Розробка державної стратегії гендерної рівності в секторі безпеки і оборони (очевидно, цим питанням займатиметься урядовий уповноважений з гендерних питань).
2. Розробка плану дій імплементації стратегії.
3. Внесення змін до законодавства.

На всі вищевказані заходи потрібна в першу чергу політична воля.

З цим не має бути проблем, оскільки гендерна рівність лежить в основі стандартів НАТО, на які орієнтована Україна.

Однак, для того, щоб дійсно можна було говорити про рівність гендерів в армії нашому суспільству треба подорослішати.

Потрібні зміни в системі освіти, в стандартах виховання та в сприйнятті жінок, які вже служать.

Для досягнення останнього мають докласти зусилля і самі жінки. Адже в Україні є всі шанси на те, що саме армія може стати прикладом імплементації стандартів гендерної рівності в суспільстві.

Леся Василенко, голова ГО "Юридична сотня", спеціально для УП.Життя