Група підтримки "я – мама"

"Привіт! Мене звати Мар’яна і я маю залежність…"

Всі ми бачили фільми, де люди сідають в коло і кажуть таку фразу. Конкретна залежність зазвичай різниться від групи.

Так от я хочу розказати про таку собі групу, яка органічно формується у кожному дворі, мікрорайоні, парку. Це групи батьків дитячих майданчиків, або мамська тусня.

Одразу уточню, що у нашому дворі гуляють троє тат, включно з нашим, цілком самостійних і справжніх поціновувачів здорових родинних стосунків. Але я про мам…

Кожна з матусь приходить туди зі своєю історією, своїм настроєм, життям, проблемами, задачами, мріями, бажаннями та таємницями…

Так і я туди прийшла з двома дітьми. Ярославу було 3 роки, а маленькій Діані не повних 2 місяці..

Я гойдала Ярослава на гойдалці, поряд була інша жінка з хлопчиком віку мого малого і теж з візочком. Ми почали спілкуватись.

Майданчик – це наче братерство. Де всі різні й чимось дуже схожі.

Спочатку все здається ворожим, не звичним, не контрольованим, якимось непідвладним твоїм бажанням та внутрішнім відчуттям.

На майданчику завжди хтось з кимось б’ється, хтось забирає іграшки, хтось гасає під гойдалкою, хтось плаче, чи лізе на високу гірку, хтось зламав іграшку, хтось обсипається піском, прибігає у пісочник чийсь пес, хтось хоче пити, хтось впісявся, а хтось не може заснути у візку через галас навкруги абощо… 

Чи знайоме вам це?

Мені дуже часто хотілось втекти звідти, але тримало спілкування з дорослими, з мамами, підтримка працювала.

Суп не у всіх зварено; гарячу воду так само гріють, бо нема у крані; піску повна хата; засинають пізно і до мамських грошей ще тиждень, а ті вже скінчились…

Ще серед матусь є кругообіг речей, як води у природі. Діти ростуть швидко, а речі не зношуються. І ти виходиш наступного разу і тобі кажуть, що "Єва любить вкриватись ковдрою твоєї малої", "платтячка твоєї малої якраз на мою зараз" та "дякую за теплий комбінезон, ти нас врятувала"… Це приємно. Це зробити легко.

Інколи запрошуєш когось з дітьми додому з майданчика. Ти відпочиваєш за чаєм, чи кавою, а діти хвалять твій бісквіт з яблуками та просять приготувати його наступного разу.

Бути поруч, бути з тою, що тебе потребує зараз, просто бути людиною це добре.

Щоправда не з усіма вийде подружитись.

Бо ти не любиш коли палять поряд з дітьми, коли весь час п'ють пиво, сваряться використовуючи нецензурну лексику, або просто голосно кричать на дітей та не звертають належної уваги на них. Але з їхніми дітьми, як виявляється, можна знайти спільну мову.

Минулого літа у мене була мета – подружитись з усіма дітьми.

Це виявилось просто. Всього лише увага, повага, інтерес до їхніх захоплень, цікаві ігри, поради, смаколики, читання книжок і невеличкі майстер-класи…

І наступного року ти чуєш: "Тьотя Мар’яна, ви багато чого знаєте і вмієте".

І це по-справжньому варте батьківства. Варте кожної мами та тата, які можуть це зробити для своїх дітей і почути такі слова від них.

Мені вчасно до рук потрапила книга Юлії Гіппенрейтер "Як спілкуватися з дитиною" та відео і статті Людмили Петрановської. Але, нажаль не всім це цікаво, не у всіх є можливість, бажання та інтерес цікавитись вихованням дітей. Або просто вони вигорілили, чи у них депресія, на що дуже часто звертають увагу психологи.

Материнство – це важка робота. Вона не оплачується, немає підтримки жінок в декреті, а тим більше чоловіків. Підтримки родини, батьківства вцілому. Інформування, доступного для всіх мам та тат про методи взаємодії з дітьми.

Або просто жінкам не вистачає ресурсів як психічних, фізичних так і фінансових.

Про якісну підтримку батьківства і говорити годі.

Скрізь, куди б не прийшла жінка з дитиною, магазини, транспорт, поліклініки, садочки, школи, її починають критикувати за поведінку малюка, за те що він голосно сміється, плаче, вередує, бігає, замурзаний…

Або саму жінку лають за її неохайність, за те що просить закрити чи відкрити вікно в маршрутці, за візок у тролейбусі чи особливо маршрутці.

Деякі чоловіки, стоячи біля підземного переходу, запросто можуть сказати мамі, яка несе візок з однією дитиною, та іншу тримає за руку: "Тренуєшся? Да? Гигиги…"

Від такого не те що розридатися хочеться, починаєш вірити, що ти погана мати для своїх дітей та ні на що не здатна, анічогісінько…

Або це викликає обурення… На елементарну допомогу та підтримку від оточуючих не заслужила. Годі говорити про спеціальні пандуси на сходах, а інші умови для комфортного пересування містом.

Всі вміють критикувати. Всіх цьому навчили з дитинства.

Не навчили підтримки.

Не розказали, що приємно допомагати, робити маленькі дрібниці, бути чуйними.

Не пояснили, що дитина, яка плаче на весь майданчик, просто хоче, щоб її почули, звернули увагу, обійняли і вислухали або врешті-решт нагодували кашкою. І, о чудо, вона сама заспокоїться.

Але і батьки потребують розвантаження, перемкнутись на щось інше, побути на самоті або один з одним в тиші, чи в кіно, зробити зачіску, пофарбуватись в блондинку, якою була "ще тоді, коли ми зустрічались з чоловіком", купити щось для себе, бодай дрібничку, але собі.

Гендер не має значення, бо ресурсу потребують двоє батьків. Як в салоні літака, при проведенні інструктажу кажуть, що перш за все треба забезпечити киснем батьків, а потім подбати про дітей, так і тут. Якщо тато і мама в ресурсі, вони зможуть подбати про себе, один про одного та про своїх дітей.

Тут і потрібна підтримка групи. Залишити дитину на майданчику з іншими мамами, яким ти довіряєш і впевнений в них та сходити у магазин, чи у поліклініку з одним з малих, чи просто півгодини пройтись коло будинку без мамкання.

[L]Лишити дітей на подругу з дитиною, або попрохати забрати двох з садочка, поки побіг у справах.

Декретна відпустка – це така собі репетиція виходу на пенсію.

Ти випадаєш з соціального життя. Маєш пристосовуватись до нових обставин. Вимушено не можеш брати участь у роботі, проектах та інших активностях, що були актуальні раніше. Не можеш спати, не можеш робити багато чого доступного раніше.

Але з’являться нові друзі, нові активності, більше гуляєш, оце маленьке, тепленьке, вередливеньке, але ж ваше і рідне, яке неймовірно потребує вас.

Бережіть себе, приділяйте час собі, будьте у колективі, підтримуйте людей біля себе, шукайте нові цілі, розвивайтеся, будьте прикладом для інших.

Як немає досконалих людей, ідеальних мам, ідеальних тат, так немає ідеального подружжя й ідеальних дітей з інструкцією.

Ми всі різні, унікальні і саме цим чудові.

Мар'яна Вербицька, психолог, культурознавець, спеціально для УП.Життя