Гублять українську науку "Комісаренки", кабінети і крісла

Скільки кабінетів має займати вчений, щоб зробити наукове відкриття?

Скільки помічників і секретарів в них мають сидіти, щоб тебе визнали видатним вченим?

Ці питання є абсурдними не лише з огляду на практику світової науки, вони суперечить здоровому глузду.

[L]Проте в українській науці все інакше – велич ученого визначається кабінетами, в яких він сидить.

І питання це не зовсім безглузде, бо й досі за компартійною традицією розподіл фінансування на науку, вирішення організаційних і кадрових питань відбувається між кабінетами і кріслами.

З нинішнім академіком-секретарем відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України, директором Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України Сергієм Комісаренком я знайомий вже біля 50-ти років.

Сергій Комісаренко – академік-секретар відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України, директор Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України

Пам’ятаю його як надзвичайно талановитого молодого вченого.

В той час, коли ми усі намагалися ловити останні досягнення світової науки лише через "Реферативный Журнал ВИНИТИ", він мав можливість попрацювати в провідних лабораторіях Франції і США.

Відтіля він повертався окрилений новими ідеями з молекулярної імунології, що саме народжувалась.

У нього були висока комунікабельність, знання англійської і французької мов, близькі контакти з провідними ученими Заходу викликали у нас захоплення.

Не було сумніву – Сергій має блискучі перспективи стати провідним вченим світового рівня.

Проте він вибрав іншу долю.

Він вирішив стати "видатним вченим і організатором науки", а для цього активне заняття наукою було вже не дуже потрібне. Більш того, це б його відволікало від поставленої мети.

І от, попрацювавши на державній і дипломатичній службі, він повертається до науки, займаючись лише загальним керівництвом науковим процесом, вирішенням фінансових і кадрових питань. І ця діяльність привела до шаленого успіху.

Уявіть собі, зараз він керує науковим відділом, має кабінет і секретаря. Він же є і директором інституту, в якому знаходиться цей відділ, також з кабінетом і секретарем.

А далі стрімкий рух в гору, він є академіком-секретарем відділення НАНУ, що об’єднує вже ряд інститутів. Це ще один кабінет з вченим секретарем і секретарем цього вченого секретаря.

Представляючи кероване ним відділення, він є вже членом Президії НАНУ, ще й там стоїть його крісло.

Таке суміщення посад по вертикалі – не виняток в системі НАНУ. Видатних діячів науки треба використовувати на усіх рівнях.

Окрім відомчої вертикалі існують і горизонтальні творчі об’єднання науковців – наукові товариства, що об’єднують за певним фахом усіх науковців країни.

Але ж і їм потрібне піклування видатного вченого.

Вже протягом багатьох років і строків Сергій Комісаренко є незмінним президентом Українського біохімічного товариства, головою оргкомітетів конференцій і з’їздів.

Наше національне товариство входить в європейську федерацію біохімічних товариств, FEBS. То хто ж, як не він мусить сидіти в кріслі представника України в цій організації?

Але ж окрім адміністрування треба ж опікуватися й іншими аспектами діяльності науковців.

Вчені мають друкувати результати своїх досліджень в наукових журналах, але в яких?

Звісно, в журналах, де науковим редактором є все той же Сергій Комісаренко. В Україні виходять вже два журнали, що надають честь редагувати статті своїх авторів саме йому. То додайте ще два крісла до його активу.

А як же з підготовкою молодих кадрів, невже й тут не можна обійтися без керівної ролі видатного вченого?

Так, він керує філією кафедри біохімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що готує спеціалістів з біотехнології.

Ну, неначе всі аспекти життя країни в цілій науковій галузі схоплені. Вибачайте, якщо я щось пропустив.

Ще не можна залишити без уваги і громадську діяльність, адже наш герой при змозі мусить обов’язково її очолити. В країні йде війна, гинуть люди, тож треба боротися за мир. Тобто треба стати на чолі організації захисту миру.

Виявляється, в Україні таких організацій дві.

Це Українська Рада Миру, де він є першим заступником Голови.

А іще існує й Український Інститут Миру і Демократії, де він вже є незмінним Президентом.

Цікаво було б взнати про конкретну діяльність цих організацій, про їхні успіхи в миротворчій справі.

Люди кажуть, що у видатного вченого є ще чи то кабінет, чи то крісло і в РНБО, де він бореться за біобезпеку і біозахист, очолюючи відповідну комісію.

Якось на одній з американських станцій прокату авто я прочитав такий напис: "Водій, якщо однією рукою ти керуєш авто, а другою обнімаєш дівчину, то обидві ці справи ти робиш погано".

Зважте, це стосувалось лише одного крісла водія в одному авто. А тут же багато крісел, і жодного ресурсу енергії і часу не вистачить для їх обслуговування, вирішення з ними пов’язаних питань.

А ще ж треба ще бігати від крісла до крісла, пильно стежачи за тим, щоб хтось бодай не посів одне з твоїх крісел. Як тут захистити свої кабінети і крісла?

Звісно, створювати перешкоди для інших, потенційних конкурентів. Можна це робити не грубо, просто створити такі умови, щоб вони йшли з науки, а краще, їхали за кордон.

Це загальний рецепт для "комісарів" в науці. Проте слід віддати належне Сергію Комісаренку, він сам багато працює і не завжди доручає свої обов’язки колегам, що сидять під кріслами. Буває, що він йде з роботи одним із останніх, часом опівночі.

Академік Сергій Комісаренко часто подорожує за кордон. Він добре бачить і розуміє, що в країнах, де наука розвивається успішно, вона організована зовсім інакше, ніж у нас в Україні. Що там вченими не керують, а їх обслуговують.

Що там рішення про фінансування науковців і їх колективів приймаються на основі експертизи поданих науковцем проектів.

І що ця експертиза виконується такими ж самими науковцями на горизонтальному рівні.

І що там лише наукові досягнення важать. Тобто немає місця таким, як він, комісарам.

Проте важко щось змінювати на 75 році життя.

І чи потрібно?

Краще відчувати солодке задоволення від факту, що ти піднімаєшся все вище і вище не лише у власній, а і в суспільній оцінці своєї величі.

Що ти особливий і богом даний, і це завдяки тобі існує українська наука.

Що ти не лише Комісаренко, а вже й справжній комісар української науки.

За своє довге життя в науці я зустрічався з багатьма видатними вченими. Спільні наукові інтереси мене зводили і з кількома Нобелівськими лауреатами. Були творчі дискусії, я відвідував їхні лабораторії, запрошував до себе. Це були різні характери, різні долі, різні шляхи до успіху. Проте їх єднало одне – безмежна відданість науці та ігнорування офіційних титулів і посад.

Пам’ятаю мої дискусії, а потім і переписку, з Лордом Портером. Так, я не помилився. Творець флеш-фотолізу Нобелівський лауреат Джордж Портер, як і раніше Ісаак Ньютон, одержав титул лорда Британського королівства. Звісно, від такої почесті не відмовляються.

Проте чи можуть наші комісари зрозуміти таке, що замість "тусовки" в палаті Лордів, лобіювання якихось осіб і посад, він знаходив час написати листа з обговоренням наукових ідей якомусь Демченку з України?

Задраний ніс і надуті щоки – це те, що найбільше відрізняє наших комісарів науки.

В багатьох кабінетах і лабораторіях наших вчених висять портрети попередників, видатних вчених минулого. Їх досягненнями пишається людство, і мало кого може зацікавити те, якими колективами вони керували чи до яких обиралися академій.

Я цікавився їхніми біографіями, і мені не вдалося знайти жодної величної постаті в світовій науці, яку б за нашими мірками можна було б назвати "видатним діячем науки". Вони керували зовсім невеликими групами з декількох осіб або навіть були вченими-одинаками.

Мій учитель Володимир Олександрович Беліцер якось казав: "Ну большим коллективом можно только канаву копать…". Сам він своє відкриття, що увійшло в світові підручники з біохімії, зробив удвох з лаборанткою.

А войовнича експансія наших комісарів – це те, що найбільше губить нашу науку.

Іноді комісар може і замислитись, а що він залишить нащадкам. Посади з кабінетами, академічними званнями, державними нагородами – це атрибути сьогоднішнього дня.

[L]Кабінети займуть інші люди, крісла розхапають, місця в академіях дістануться іншим. В фундамент світової науки нічого не закладене. І залишається порожнеча.

Наближається святкування визначної дати – сторіччя Національної Академії Наук. Комісари готують груди до нових державних нагород…

Олександр Демченко, доктор біологічних наук, керівник лабораторії нанобіотехнологій Інституту біохімії ім. Палладіна НАНУ, спеціально для УП.Життя