На ізоляції від пам’яток, більшість з яких катастрофічно руйнується

На самоізоляції ми утримуємося від зовнішніх контактів.

Зважаючи на поточний стан наших історико-культурних цінностей, здається, що вже багато років поспіль наша держава знаходиться на повній самоізоляції від палаців, замків, маєтків, фортець та храмів.

Багато з цих пам’яток було зведено відомими іноземними архітекторами; більшість асоціюється з видатними історичними особистостями і, без сумніву, представляє собою цінність світового значення.

Проте, на жаль, наші пам’ятки є маловідомими, адже їхнє просування як в Україні, так і за її межами, відбувається за принципом "не на часі".  

А ми у свою чергу під час карантину захоплюємся онлайн туризмом в інших країнах світу, бо  завдяки зусиллям іноземних громад для нас стали доступними історичні пам’ятки у будь-якій точці земної кулі.

При цьому, ми отримуємо естетичну насолоду від доглянутості чужих архітектурних об’єктів, а також дивуємося повазі до національної спадщини з боку держав, що проявляється не в пустих балачках, а у мудрій державній політиці щодо дбайливого збереження та просування культурних цінностей. 

В Україні на сьогодні кількість історико-культурних пам’яток сягає близько 140 тисяч.

Формально знаходячись під "охороною держави", більшість із них катастрофічно руйнується і потребує суттєвої реконструкції.

10% архітектурних об’єктів вже зруйновано назавжди…

Проте, існує декілька пам’яток, які ще можна врятувати, діючи швидко й спільними зусиллями:

Садиба польських шляхтичів Даховських

Місце знаходження: с. Леськове, Монастирищенський район, Черкаська область

Садибу Даховських називають "Леськівським дивом", адже вона має репутацію найвидатнішої резиденції польської знаті на території Україні.

Маєток було зведено у 50-тих роках XIX століття у неоготичному стилі англійського замку за проектом його власника Казимира Даховського.

Навколо палацу існував шикарний англійський парк із різноманіттям рослин та дерев, а також поодиноких стильних клумб.

Садиба славилася розведенням жеребців англійської породи.

За новітніх часів у палаці були розташовані піонерський табір, санаторій, туберкульозний диспансер, а також військова частина.

Сьогодні садиба Даховських катастрофічно занепадає: зруйновані стіни, завалені стелі, вибиті вікна, пошкоджені сходи; скрізь хащі.

Навколо ані душі, лише на вході суворий собака як символ пильної "охорони" маєтку від пронизливого ока туриста.    

Палац графа Шувалова

Місце знаходження: м. Тальне, Черкаська область

Мисливський палац Шувалових було побудовано у 1893-1903 роках голландським архітектором у стилі французького Ренесансу для нащадків роду Шувалових, одного з найвпливовіших російських родів.

Долю палацу поєднують з Ольгою Потоцькою, донькою знаменитої Софії Потоцької, на честь якої буда заснована уманська Софіївка.  

За радянських часів у палаці знаходилася школа, будівельна організація та музей хліборобства. Нещодавно палац слугував майданчиком для зйомок кінофільму. 

Маєток Шувалових наразі напівзруйнований і потребує серйозного ремонту. Так і хочеться взяти в руки пензель та фарбу, щоб вдихнути в цю будівлю свіжу енергетику й нове туристичне життя.

[BANNER2]

Маєток Голіциних

Місце знаходження: с. Козацьке, Звенигородський район, Черкаської області

Цей маєток належав сім’ї Голіциних, яку через немилість імператора Павла I було відправлено жити до українського Козацького.

Маєтковий комплекс, побудований на початку XVIII століття у стилі псевдоготики, включав в себе кілька панських та господарських будівель, а також парк площею до 50 гектарів, який колись вважався "другою" Софіївкою.

У період з 1797 до 1801 року в маєтку Голіциних жив і працював секретарем і вчителем Іван Крилов, який пізніше став відомим байкарем.  

За новітніх часів у будівлях маєтку розміщувалися агротехнікум, зоотехнікум та ПТУ.

Нині маєток Голіциних стрімко занепадає.

Колись шикарний парк перетворився на хащі і слугує місцем випасу домашньої худоби, яка тут, у тіні великої історії, почуває себе досить комфортно, адже навколо жодного туриста.

Сьогодні, як і зазвичай, здається, що реконструкція наших історичних цінностей "не на часі", бо ж існують більш нагальні питання.

Проте, чи усвідомлюємо ми, що, заважаючи на ситуацію, подорожі Україною можуть стати чи не єдиним туристичним напрямом у найближчому майбутньому.

Таким чином, якщо ми й надалі залишатимемося осторонь, не робитимемо активних дій, щоб привернути увагу держави та громадськості; якщо не ініціюватимемо інформаційних кампаній та не шукатимемо фінансової підтримки, ми приречені на ментальну самоізоляцію й вічну туристичну тишу.   

Світлана Бочарова, автор блогу "Ruins", спеціально для УП.Життя