"Королева спорту" втрачає свій трон в Україні, або Що не так зі спортивною інфраструктурою

За роки своєї спортивної кар'єри, мандруючи різними країнами, виступаючи на великих аренах, я переконалась: стадіони – це спортивне обличчя держави.

Коли ми помічаємо на ньому тріщинки та інші недоліки, то маємо розуміти, що це – результат дисфункції всього організму держави, реабілітацію потрібно починати зсередини.

Сьогодні я дивлюсь на спортивне обличчя України та відчуваю біль від цієї занедбаності. 

Для розуміння ситуації пропоную невеликий екскурс у світ легкоатлетичних міжнародних стандартів.

У легкій атлетиці існує 5 класів (категорій) сертифікації спортивних об'єктів (стадіонів, арен тощо).

Залежно від класу, спортивні об'єкти мають відповідати різним вимогам.

Навіщо це потрібно?

Як мінімум, щоб визначати, на якій локації можуть відбуватися ті чи інші змагання. Наприклад, Олімпійські ігри можуть організувати тільки на стадіонах 1 класу.

Хочу звернути вашу увагу, що 1 і 2 класи присвоює тільки World Athletics (Всесвітня організація легкої атлетики), а решту – Національна федерація, надаючи відповідний сертифікат терміном на 5 років.

Наприклад, чемпіонат України серед дорослих можна проводити на стадіонах не нижче 3-го класу. Тільки тоді результати спортсменів будуть враховуватися у світовому рейтингу для виконання нормативів, щоб потрапити на Олімпійські ігри, чемпіонати світу і Європи.

Зараз у світі існує 191 стадіон 1 класу, згідно з переліком сертифікованих об'єктів World Athletics, який оновлювався 1 вересня 2020 року.

Серед них – лише 2 українські стадіони – РСК "Олімпійський" у Донецьку та НСК "Олімпійський" у Києві.

Ці локації формально існують у переліку World Athletics, проте реально не відповідають технічним вимогам міжнародних легкоатлетичних змагань. Донецьк зараз – це  окупована територія, а у НСК "Олімпійський" закінчився термін сертифікації об'єкта.

Тобто, в Україні немає жодного стадіону 1 класу.

Для порівняння, в Іспанії таких стадіонів 4, у Польщі – 8, Італії, Голландії, Греції – по 3 стадіони.  

Йдемо далі – дивимось перелік сертифікованих об'єктів World Athletics 2 класу.

У світі є 955 таких стадіонів. У Туреччині – 68, Іспанії – 16, Хорватії – 11, Сербії – 9, Чехії, Польщі – по 7.

В Україні їх – 3. Ці стадіони розташовані у Кропивницькому, Луцьку та Ялті.

Але фактично Кропивницький потребує ремонту синтетичного покриття на 5-ій біговій доріжці та ремонту роздягалень. Зараз він не відповідає вимогам для проведення чемпіонатів України та міжнародних змагань.

Стадіон у Ялті ми втратили через анексію Криму.

Залишається 1 стадіон у Луцьку, куди незручно добиратися учасникам з усієї України – дорога з деяких регіонів може тривати по дві доби, що достатньо виснажливо.

Для проведення міжнародних змагань, крім сертифікованого стадіону, потрібні близьке розташування аеропортів і вокзалів, зручна транспортна логістика, місця гостинності (готелі та кафе).

Зараз наші двері зачинені перед світовою спортивною легкоатлетичною спільнотою.

У 2020 році Україна досі не готова до проведення світових змагань, які в усьому цивілізованому світі набувають популярності, збираючи щороку мільярди глядачів на трибунах та телевізійних трансляціях.

Для пересічного українця ця інформація звучить дивно, адже ми звикли, що привабливим для глядача може бути лише футбол чи бокс.

Тим часом у світі легкоатлетичні змагання проходять на переповнених стадіонах, і лише Олімпійські ігри та FIFA переважають з точки зору глобального охоплення та впливу.      

Чому про це важливо говорити зараз?

Згідно з інформацією, що опублікована на офіційному сайті Федерації легкої атлетики України, зараз у країні налічується 15 стадіонів, 13 з яких не відповідають вимогам проведення національних чемпіонатів та міжнародних легкоатлетичних змагань.

Як щодо критих манежів?

Якщо вірити сайту ФЛАУ, всього їх в Україні 4 – і жодний не відповідає міжнародним вимогам.

Якщо посилатися на документ, який надіслав представник ФЛАУ у відповідь на запит, то таких манежів усього 1, а стадіонів у переліку – 5. На жаль, навіть в офіційних документах Федерації є розбіжності.  

Занедбаність спортивної інфраструктури – це один із наслідків непослідовних дій держави у сфері розвитку спорту.

Стратегічний розвиток, якого зараз бракує у цій сфері, дозволить не лише здобути спортивний імідж країни, а й спричинити якісні зміни й досягти кілька супутніх цілей, таких як:  

• проведення міжнародних та національних спортивних змагань;
• стимулювання розвитку спорту у містах і регіонах; 
• розвиток спорту вищих досягнень;
• створення робочих місць; 
• вплив на землекористування; 
• розвиток економіки через залучення інвестицій;
• покращення загального рівня здоров'я нації; 
• стимулювання туризму та сфери гостинності. 

На жаль, про важливість розвитку спортивної інфраструктури рідко говорять публічно, адже для загальної спільноти не зрозуміло, що таке "добре", а що "погано".

Шкода, що ми маємо декілька не найкращих прикладів невдалого використання державних коштів, коли починається будівництво або реконструкція стадіону, а по завершенню виявляється, що він не відповідає технічним вимогам.

Кошти, отримані від платників податків, витрачаються на реалізацію помилкових рішень. Так не має бути!

Тим часом ці інфраструктурні проблеми відчувають на собі спортсмени, які не отримують відповідних умов для підготовки до змагань.

Окрім того, що у нас критично низький рівень якості стадіонів для проведення міжнародних змагань, ми додатково до цього маємо ще й дефіцит стадіонів і манежів, які відповідають вимогам тренувального об'єкта.

Держава очікує від атлетів високих результатів, медалей, відзнак, але при цьому не забезпечує умови для підготовки.

До чого це призведе у перспективі: 

• втрати спортивного іміджу країни на міжнародній арені;
• низького рівня спортивної культури у країні; 
• зменшення інтересу загальної спільноти до легкоатлетичного спорту; 
• відтік тренерів і спортсменів.

У жовтні відбудуться вибори президента Федерації легкої атлетики України.

Сподіваюсь, новий очільник зосередить свою увагу на розв'язанні таких проблем:   

• дефіцит спортивних сертифікованих споруд; 
• нерівномірність їх розміщення;  
• недоліки спортивних об'єктів крокової доступності (бігових і велосипедних доріжок, дворових спортивних майданчиків тощо); 
• недоступність спортивних об'єктів для масового спорту; 
• відсутність єдиної спортивної інфраструктури в системі освіти. 

Україна заслуговує отримати мультифункціональні, постійно діючі спортивно-розважальні центри, які працювали б без шкоди для спорту та спортивної діяльності. 

В Україні критично не вистачає повноцінних сучасних баз підготовки для всіх дисциплін легкої атлетики. Це криті манежі, стадіони, сектори для всіх видів метань та стрибків, з наявністю всього необхідного обладнання, сервісами, де можна проводити централізовані тренувальні збори протягом усього календарного року.

Особливо гостро стоїть питання тренувань у зимовий період та забезпечення умов гірської підготовки. Наявність таких тренувальних баз заощадить багато бюджетних коштів, які витрачаються на збори за кордоном.

Це також дозволить повноцінно готувати спортсменів з резерву на рівень топ атлетів під наглядом спеціалістів та тренерів.

Також створення таких баз стане важливим майданчиком для почуття єдності всієї збірної, передачі спадкоємності поколінь, обміну досвідом серед тренерів та спортсменів.

У Ворохті (Івано-Франківська область) на висоті 1050 м над рівнем моря є прекрасна локація, де можна побудувати сучасну спортивну базу зі стадіоном і навіть критим манежем. Це вирішить питання гірської підготовки для багатьох видів спорту і дозволить зекономити бюджет на виїзних зборах за кордоном.

На мою думку, цей перелік задач вирішується не одним днем і навіть не одним роком. Тим часом офіс президента ініціює програму створення "магнітів" у кожному регіоні й декларує виконання плану за рік.

З огляду на реальну ситуацію, програма відновлення і розвитку спортивної інфраструктури має тривати роками. Якщо офіс президента, Міністерство спорту і Федерація легкої атлетики України почнуть прозоро та послідовно вирішувати ці задачі, то Україна отримує чимало переваг.

Ми вже знаємо, яким може бути результат халатного злиття бюджету на реконструкції. Зараз спортивна спільнота очікує від влади систематичних, прозорих і логічних дій – якщо реконструювати або створювати нові об'єкти, то робити це треба з розумом.  

Разом з розвитком спортивної інфраструктури країна отримує декілька супутніх переваг: розвиток будівельної й транспортної індустрій, залучення інженерно-комунальної та енергетичної інфраструктур.

Зусиль тільки лише однієї держави тут недостатньо, необхідно залучати інвестиції, впроваджувати схеми державно-приватного партнерства для будівництва і реконструкції спортивних споруд, перш за все – великих і комплексних. І це реально може стати одним з механізмів модернізації та розвитку спортивних об'єктів в Україні.

Наявність першокласних арен – це не перевага лише розвинутих країн. Наприклад, в Індії таких стадіонів зараз 5, у Марокко – 4, а у сусідньої країни, Польщі, – 7.

У країні має бути стільки великих спортивних арен, скільки потребує довгострокова стратегія.

У будь-якому разі, ця кількість має забезпечувати доступ до спорту для всіх і відображати різноманітність спортивних федерацій і шкіл, представлених у країні.

І ключове – забезпечувати можливість проведення міжнародних спортивних змагань – Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та Європи.

Стратегія розв'язання проблем масштабної реконструкції та будівництва спортивних споруд в Україні має включати такі заходи:

• податкове стимулювання для залучення приватних інвестицій у будівництво спортивних споруд; 
• залучення приватних партнерів до довгострокової експлуатації об'єктів за допомогою спеціальних концесійних угод або угод довгострокової оренди; 
• виділення земельних ділянок на пільгових умовах під будівництво спортивних об'єктів;
• врегулювання правових можливостей державної участі у фінансуванні ремонту і модернізації спортивного об'єкта, незалежно від форми власності; 
• надання державних гарантій під реалізацію пріоритетних проектів будівництва великих спортивних арен (незалежно від форми власності).
• внесення змін до законодавства з метою зняття правових бар'єрів для інвестування в ремонт або будівництво спортивних споруд, призначених для проведення спортивно-видовищних заходів; 
• стимулювання  спортивних федерацій і професійних спортивних клубів розвивати спортивну інфраструктуру, брати участь у будівництві нових спортивних об'єктів.

Недостатньо ініціювати державний проект з гарною назвою. Важливі послідовні дії та розуміння фінальної мети.

Навіщо державні кошти витрачаються на зміни?

Що держава отримує з цього?

Як це розвиває наш спортивний та економічний потенціал?

Необхідно розробити й впроваджувати стратегію і візію розвитку спортивної інфраструктури в перспективі.

Сьогодні стадіони – це спортивне обличчя країни, а завтра – спадщина для наступних поколінь. Вони мають стати довгостроковою базою, основою для проведення міжнародних і національних змагань.

Керівники і президенти змінюються, а споруди, престиж країни, здорове покоління та спортивна культура залишаються.

Що ми залишаємо наступному поколінню?

Над цим пропоную замислитись сьогоднішнім очільникам – жити не одним днем, а думати глобально і враховувати перспективу і наслідки своїх дій. 

Ірина Ліщинська, заслужена майстриня спорту України; срібна призерка Чемпіонату Світу (2007) та Олімпійських Ігор (2008); чемпіонка Європи серед молоді, переможниця Всесвітньої Універсіади та Кубків Європи; багаторазова чемпіонка України, рекордсменка України, спеціально для УП.Життя

Титульное фото vitaliivitleo/Depositphotos

Вас також може зацікавити: 

"У нас тут не армія", або Як виховують майбутніх зірок київського "Динамо"

Реформа спорту: кому потрібні зміни і хто їх боїться

Станет ли украинский спорт доступным?

Спорт, как национальная идея

Успеет ли Украина подготовить своих спортсменов к Олимпиаде?

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.