"Я – інтелектуальний волонтер": хто і для чого безкоштовно викладає дітям програмування
Близько п’яти років займаюсь програмуванням і в якийсь момент відчув, що маю потребу поділитися своїми знаннями.
У мене виникло бажання допомагати, хотілось зацікавити цією сферою інших.
Кілька місяців тому в соцмережах я побачив оголошення про набір волонтерів у Code Club Україна, мережу безкоштовних клубів програмування для дітей та підлітків 8-17 років.
Подумав – а чому б і ні?
У клубі викладають на волонтерських засадах – заняття проводять студенти технічних вишів, фахові педагоги та програмісти з IT-компаній.
Такий тренд "безкоштовної передачі знань" прийшов в Україну з Європи кілька років тому і зараз лише розвивається.
Написав кураторам, зі мною зв’язались, ми обговорили всі подробиці – і вже незабаром я проводив своє перше заняття.
Пам’ятаю, що дуже хвилювався. Тим більше, що зараз у зв’язку з карантином заняття проводяться дистанційно, а отримати фідбек від учнів онлайн – значно складніше.
Спочатку було складно утримувати їхню увагу. Але потім адаптовуєшся і звикаєш.
Звісно, є постійне відчуття відповідальності. До того ж, це мій перший викладацький досвід. Але працювати з дітьми доволі легко. Вони швидко сприймають нову інформацію, особливо якщо вона цікаво подана. Тому це цікаво також і тобі самому.
До того ж, у мене є молодший на 9 років брат, тож мені легко знаходити мову з тими, хто молодший за мене.
А ще це можливість реалізувати себе в доброчинності. Оскільки мої родичі далеко, своїх дітей я поки не маю, то відчуваю потребу піклуватися про інших.
Викладати програмування новому поколінню – це створювати спільноту розробників.
Ба більше, Україна має великий потенціал до заробітку саме на IT-галузі, на її фахівцях.
У майбутньому ті діти, які зараз у нас навчаються, можуть пов’язати своє життя саме з програмуванням і ще більше примножити здобутки.
Викладання дітям у мережі безкоштовних гуртків – це також можливість дати освіту тим, хто її потребує, але не може дозволити з низки причин.
Не всі мають змогу оплатити курси. Мені шкода, що існує такий високий поріг для дітей зі звичайних середньостатистичних сімей. Так, багато інформації є у вільному доступі, але дітям важливо донести, що існує ціле ком’юніті, яке готове прийти на допомогу.
Раніше я сам не прагнув ділитися інформацією, знаннями та зараз дивлюся на це дуже просто. Але це усвідомлення прийшло з досвідом і нині я не хочу отримувати гроші за своє волонтерство.
У мене доволі зайняті дні і вільного часу майже немає.
Весь мій час займає робота, паралельні проєкти, навчання, вивчення нових технологій, допомога брату з його навчанням, особисте життя.
Тому по суті я жертвую лише сном. Відсипаюсь я на вихідних.
Лише одного разу у мене була розмова з близькими про моє волонтерство і відсутність грошового заробітку від нього.
Але у мене немає цілі заробити. У мене є основна робота, але часто я не можу там себе реалізувати, оскільки проєкти закриваються, зупиняються, перестають фінансуватися. А Code Club дає цю реалізацію. Ти оточений людьми, яких проєкт зробив ще кращими, і усі разом ви робите спільну добру справу.
Розумію, що не так просто знайти людей, які б хотіли робити щось більше. Але вони є. Є ті, хто дивиться на світ не під споживацьким кутом зору.
І це поняття я можу донести наступному поколінню. Сподіваюсь, що коли наші учні стануть професіоналами своєї справи, у них теж з’явиться бажання допомогти комусь іншому.
Якщо ви хочете стати ментором, насамперед визначте цілі – для чого це вам, що ви хочете отримати для себе.
Далі все просто: заповнюєш анкету, розповідаєш про себе, вибираєш курс, який хотів би вести та зручний час і формат проведення уроків.
Після цього з тобою зв’язується куратор, із яким ви узгоджуєте всі нюанси.
Ознайомлюєтесь із програмою – і починаєте працювати.
Головне – у вас повинно бути внутрішнє прагнення, а не якийсь тригер, який спонукає до дій.
Мені здається, це прагнення пов’язане з ростом людини як особистості. Коли людина чогось досягла, вміє щось робити, тоді вона починає ділитися цим досвідом і знаннями з іншими. Аби змінити світ, варто почати з себе.
Володимир Ладюков, програміст Ciat International, спеціально для УП.Життя
Титульна світлина ArturVerkhovetskiy/Depositphotos
Вас також може зацікавити:
Освіта без школи: історії трьох родин, які обрали домашнє навчання
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.