"Читати чи не читати?" – питання, яке може стати неактуальним
Не змовляючись, раз на рік розумні й обізнані люди у різних країнах говорять та пишуть про користь книжок і читання. Так, саме сьогодні, 23 квітня, у Всесвітній день книжки та авторського права.
З кожним наступним роком це дедалі більше нагадує мантру – повторення очевидного для частини людства, але геть не зрозумілого для решти. Тільки читання книжок гарантує здобуття доброї освіти? А кому вона зараз потрібна? Щоби щодня дізнаватися з телеграм-каналів, що багатими стають завдяки спекуляціям на фондових ринках, розпилу держбюджету, контрабанді, вдалій маржі чи підкоренню тік-тока?
Про реформу освіти в Україні говорять давно і багато, зараз почали говорити про скорочення кількості предметів, що похвально, але я з жахом думаю про те, як це вплине на вивчення літератури. Ні, не так! Як це вплине на читання художньої літератури. Чи треба в середній школі "вивчати" літературу? Можливо, варто зосередитися на тому, щоб навчити дітей читати щодня, отримувати від цього задоволення, відрізняти справді добру літературу від шлаку? При цьому варто розвивати критичне мислення – змалечку. Для цього також є спеціальні тексти і спеціальні технології.
Читайте також: Як ми (не) читаємо під час війни
Знаєте, що американські діти в молодшій школі впевнені, що в бібліотеку треба ходити щотижня, щоб повернути прочитану книжку і взяти нову? Також вони впевнені, що про прочитане можна цікаво поговорити, намалювати, поставити виставу "за мотивами". А знаєте, звідки вони це знають? Тому що вони так живуть, а їхні батьки не задумуються, навіщо їхній тергромаді утримувати бібліотеку. Опікунські бібліотечні комітети дбають, щоб там були найкращі та найактуальніші книжки. Чому? Тому що так треба. Тому що важко здобути гарну освіту, знайти престижну роботу, цікаве коло спілкування, якщо ти не читаєш художньої літератури. Фахівці, які спілкуються з людьми по роботі, хоч би й лікарі, розповідають про те, як художня література допомагає їм бути емпатичними, розуміти своїх пацієнтів і їхніх близьких, комунікація з якими – це складна справа. Я навіть не говорю про психологів і психотерапевтів, які в романах можуть знайти прототипи чи не всіх своїх клієнтів.
Отож, є щасливі суспільства, де читання книжок входить у життя людини мало не з молоком матері, а є ми – і позитивних прикладів до наслідування у нас обмаль. Бо є війна та інші пріоритети. "Як ви можете зараз навіть думати про книжки й бібліотеки, коли всі кошти мають бути спрямовані на фронт? Усе це треба поставити на паузу до нашої Перемоги", – це у Мінфіні. "Ми дуже хочемо допомогти. Готові провести для видавців і бібліотекарів навчальні курси й семінари, щоб вони навчилися працювати у складних умовах", – це дружні професійні структури з-за кордону. "Українську літературу мало перекладають, ми вам допоможемо зробити так, щоб українські переклади були в кожній книгарні", – це великий міжнародний фонд, пропонуючи грант на 25 тисяч доларів.
Читайте також: "У книгах військових нема ура-патріотизму й пафосу", – дослідниця воєнліту Марина Рябченко
І як їм пояснити (звісно, з величезною вдячністю за солідарність і поради), що зараз саме українські видавці й бібліотекарі – ті експерти з виживання в кризових умовах, які навчать будь-кого? Що навіть 2,5 млн доларів, не кажучи про 25 тисяч, недостатньо, щоб українські переклади "були скрізь". Знаєте, на скільки вистачить 2,5 млн доларів? На переклад 300 книжок. А їх іще ж потрібно надрукувати та прорекламувати, провести обговорення, переконати книгарні, щоб узяли їх на продаж, а бібліотеки – щоб закупили у фонди.
І найголовніше. Як переконати Президента, народних депутатів і Уряд нашої країни, що не можна відкладати підтримку книжкової сфери і розвиток читання "до Перемоги", що нещодавно прийняту Стратегію розвитку читання, розроблену МКІП та Українським інститутом книги, слід впровадити негайно, виділяючи щороку необхідні 1-2 млрд грн на всі передбачені напрямки: поповнення бібліотечних фондів, включно зі шкільними бібліотеками, підтримку написання і видання нових книжок, підтримку перекладів, промоцію в Україні і за кордоном і навіть на використання книжок для подолання ПТСР, щоб сформувати свідомих, реалізованих, щасливих і ментально здорових людей?
Я переконана, що нам допоможуть подолати ворога і Україна в майбутньому стане справді незалежною серед країн ЄС і під захистом НАТО.
Але вирішити раз і назавжди "Читати чи не читати?" ми маємо самі. Бо як нам буде в тому ЄС, де всі читають і ходять у бібліотеки, крім нас? Будемо наздоганяти? Можемо й не встигнути.
Читайте також: Росіянка не головуватиме в журі Премії Андерсена. Чи допоможе це репутації "Дитячого Нобеля"?
Довідка
В Україні у 2022 році видавали книжки не більше 800 видавництв, але 75% з них видали по 1-2 назви. Випуск ринкових книжок скоротився вдвічі за кількістю назв і втричі – за накладами. Кошти з державного бюджету на поповнення бібліотечних фондів не виділялися ні у 2022, ні у 2023. І якщо ми всі разом не почнемо боротися за наше право читати, то їх не буде й у 2024-му.
Читайте УП.Культура у Telegram