Вчитися слухати інших: як інклюзивність може вплинути на міста України
Суспільство розуміє відбудову як зведення нових споруд. Це правильно лише частково. Бо коли щось робиться наново, то варто спробувати нові підходи.
Україна отримала шанс на принципові зміни в усіх сферах. В архітектурній зокрема. Це не тільки означає застосування різноманітних світових практик, а ще й впровадження інклюзивності в будівельні процеси на широкому рівні. Вона може зробити українські міста ще більш зручними й безбар’єрними. І ось як.
Інклюзивність виявляє проблеми. У 2020 році Держстат нарахував 2,7 млн осіб з інвалідністю. Від початку повномасштабного вторгнення цей статус отримали ще 45 тисяч, але цифра може бути значно більшою. І цим людям не завжди зручно пересуватися українськими містами.
Згадайте входи в підземні переходи. Сходи плюс умовний пандус для візка. Звичайні люди користуються ними без перешкод. Але для людей з інвалідністю чи дитячим візком такі переходи стають випробуванням через пандуси. Ними незручно підійматися й опускатися: різкий кут нахилу й слизький граніт. Також візки можуть просто не поміщатися на ці пандуси або, навпаки, бути замалими для них.
Від російської агресії постраждали всі – і ті, хто захищає нас на фронті, і ті, хто працює на благо країни в тилових містах під обстрілами. Тому наше завдання – зробити все, щоб кожен зміг повернутися до звичайного життя без бар’єрів. Виявляти наявні проблеми, вирішувати їх.
Інклюзивність спонукає до навчання. Як показує досвід, українці знають про цей процес відносно небагато. Щоб "поїзд" зрушив з місця, треба буде багато чого навчитися. Перші вагомі кроки на цьому шляху вже є. Довідник з безбар’єрності, Альбом безбар’єрних рішень, або ж серіал про безбар’єрність від "Дія.Освіта".
Допоміжним у цьому навчанні буде й дослідження світових практик, але найважливіше – навчитися уважно слухати біль людей. Не питати: "А чому ви не робите те і те?", а питати: "Як я можу допомогти вирішити проблему?"
Інклюзивність збільшує свідомість і толерантність. Коли людина навчилася слухати, у неї підсвідомо розвивається емпатія до проблем інших. До того ж неможливо зробити простір кращим без думки тих, для кого це робиться.
Впроваджувати інклюзивність означає максимально залучати людей у соціум, підтримувати й не відмовляти у праві на комфортне життя. В іноземних країнах так здебільшого і роблять, тому нам важливо підглядати й переймати ці практики.
Інклюзивність покращує інфраструктуру. Цей пункт можна назвати результатом попередніх пунктів. Коли починаєш розуміти й бачити проблеми, то одразу враховуєш їх під час планування.
Минулого року на порталі The Valuable 500 вийшла стаття про 10 найбільш доступних міст світу. У перелік потрапили Париж, Лондон, Амстердам, Лас-Вегас, Токіо тощо. Її фундамент – опитування 3.5 тисяч людей з інвалідністю.
У Нью-Йорку замість таксофонів встановили спеціальні сенсорні панелі для навігації містом. Вони мають підсилювачі для слухових апаратів, шрифт Брайля, можливість збільшувати текст, а також відео з перекладом жестовою мовою.
На вулицях Парижа є наземні переходи через кожні 200 метрів, щоб було зручно перейти вулицю будь-де. А Токіо буквально усіяний тактильною плиткою на переходах й зупинках громадського транспорту, що не дивно, бо саме в Японії її й придумали.
Це невеликі речі в контексті глобальної інклюзивності, але водночас зроблено з поважливим ставленням до людей. Це як знати людину трошки більше і демонструвати увагу і небайдужість.
Інклюзивність підвищує туристичний й економічний потенціал міста. Коли про людей з інвалідністю ретельно дбають, і факт про це стає загально відомим, не дивно, що мешканці інших країн хочуть оцінити цю турботу особисто, щоб потім скласти враження.
Україна має всі шанси для того, щоб після перемоги перетворити країну на дружнє до кожного середовище.
Вже давно існує поняття "інклюзивний туризм" – рекреаційний туризм для людей з інвалідністю. Компанія MMGY Travel Intelligence у 2022 році провела дослідження і з'ясувала, що люди з інвалідністю глобально витрачають до 58 мільярдів доларів на подорожі щороку.
Туристичні фірми створюють спеціальні пропозиції. Чимало баз відпочинку, санаторіїв, оздоровчих готелів роблять свої території безбар'єрними й доступними. А громадські організації підтримують розвиток інклюзивного туризму.
Наприклад, цього року European Network For Accessible Tourism видає гранти на проєкти, пов'язані з комфортними подорожами для людей з інвалідністю. Європейська комісія навіть започаткувала премію Access City Awards, якою щороку нагороджує міста, що досягли найбільшого успіху у впровадженні інклюзивності.
***
Інклюзивність – не короткочасний тренд на кілька місяців, а стала філософія, яка вчить людяності, емпатії й розуміння чужих проблем. Інклюзивність відображає не потреби окремих людей, а те, як ми ставимося до цих людей й прислухаємося до їхніх потреб.
Утім, певна частина суспільства зневажливо ставиться до тих, хто не вкладається в певну норму. Наприклад, люди з інвалідністю. Серед людей значно старшого віку час від часу лунає думка, що "треба тримати таких людей за зачиненими дверима, щоб не псували здоровим настрій".
Замість того, щоб подумати, як зробити життя людей з інвалідністю легшим, одразу висувається негуманне рішення запроторити їх кудись якомога далі від соціуму. Це багато говорить про нас як про суспільство.
Тому нам конче треба вчитися інклюзивності. Вчитися слухати тих людей, яких архітектурний процес або ігнорував, або враховував їхню думку недостатньо повно. Маленькими кроками приходити до того, щоб бути світовим прикладом для інших.
Валентина Кравченко, засновниця та СЕО Ino. The Developer, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора