Чому батьки дітей, які народились в окупації, змушені отримувати українське свідоцтво через суд

Через війну сотні тисяч українців змушені проживати на тимчасово окупованих територіях (ТОТ). Попри все їхнє життя триває: вони створюють сім'ї та народжують дітей. Переміщуючись на підконтрольну Україні територію, такі батьки хочуть отримати українські документи для своїх дітей. Проте стикаються із серйозною проблемою: щоб отримати свідоцтво про народження, їм доводиться йти до суду.

Реєстрація народження в Україні є доволі простою процедурою. Проте для тих, хто виїжджає з окупації, цей процес значно складніший і часто тривалий. Замість того, щоб просто прийти до РАЦСу з документами, батьки змушені збирати докази, писати заяви та звертатись до суду. Замість адміністративної процедури вони стикаються з судовою.

Іноді на рішення доводиться чекати місяцями та навіть оскаржувати відмови. Тим часом діти живуть без документів, а отже – не можуть отримувати медичну допомогу, ходити до школи чи виїхати з країни в пошуках безпеки.

За експертними оцінками, з лютого 2014 до 2025 року на окупованих територіях народилося від 350 до 450 тисяч нових громадян України. З них лише 15-20% мають свідоцтва про народження українського зразка.

Такі цифри можуть свідчити про те, що процедура реєстрації народження через суд є надто складною для батьків цих дітей. Саме тому Україні необхідні рішення насамперед для того, щоб не втратити своїх громадян. Цією необхідною зміною може стати запровадження адміністративної процедури реєстрації народження дітей з ТОТ і можливість для РАЦСів під час звернення розглядати документи, видані в окупації.

Без свідоцтва – без громадянства

Якщо дитина народилася на тимчасово окупованій території України, зареєструвати це можна лише через судову процедуру, врегульовану статтею 317 Цивільного процесуального кодексу України.

Безпосередньо звернутись до РАЦСу, як це робить більшість українців, та зареєструвати народження дітей, які народилися на ТОТ, в адміністративному порядку не вдасться. РАЦСи не приймають документи, що підтверджують факт народження, видані окупаційною владою, та не можуть підтвердити їхню справжність. Натомість досі держава вважає, що суди наділені більшими повноваженнями щодо перевірки цих документів і встановлення справжності фактів, що вони посвідчують.

На перший погляд, процедура виглядає доволі простою. Суд має розглядати справу невідкладно. Батькам не потрібно платити судовий збір. Також вони можуть звернутися до будь-якого суду, не обов'язково за місцем проживання, навіть подати заяву через електронний суд. При цьому заяву можуть подати не лише батьки, а й інші родичі, опікуни чи люди, які виховують дитину.

Після того, як суд винесе рішення, його копію надсилають до РАЦСу для реєстрації народження. У рішенні вказують дату і місце народження дитини та інформацію про батьків. Потім батьки отримують свідоцтво про народження в РАЦСі. Варто зазначити, що судове рішення – це не свідоцтво, а лише підстава для його отримання.

Хоча процедура здається нескладною, на практиці батьки стикаються з багатьма перешкодами. Передусім для звернення до суду необхідні підстави. Суди можуть відмовляти у відкритті справи, вважаючи, що батьки спершу мають звертатися до РАЦСу і отримати відмову. У такому випадку такі справи потребують апеляційного оскарження. Тобто люди опиняються в ситуації, коли і РАЦС, і суд відмовляють у реєстрації народження дитини, тому вона лишається без свідоцтва.

Також розгляд таких справ може затягнутись як через завантаженість судів, так і через необхідність оскарження відмови в прийнятті заяви судом першої інстанції.

Практика правозахисних організацій, які надають юридичну допомогу у таких справах, свідчить про те, що у середньому такі справи розглядають приблизно місяць, інколи це триває навіть до пів року. Часто розгляду таких справ передує написання заяви, пошук батьками, куди слід звернутися, збір документів тощо. Це також додатковий час, у який дитина залишається без доступу до медичної допомоги, можливості виїжджати за кордон і навіть потрапляє під ризик бути вилученою зі сім'ї. Адже наразі вже відомо про такі випадки.

Якщо ж суд відмовив і треба оскаржувати рішення в апеляції або касації – це ще більше місяців або навіть років. Увесь цей час дитина залишається без документів і не може реалізувати свої права.

За інформацією Коаліції громадських організацій, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих унаслідок збройної агресії проти України за період із 7 травня 2022 до 29 червня 2024 року, в Єдиному державному реєстрі судових рішень є понад 600 ухвал у справах про встановлення фактів народження, смерті, реєстрації та розірвання шлюбу особи в окупації. Ними суди відмовили у відкритті провадження в справі, залишили заяву без руху, повертали її або ж закривали провадження. Це свідчить про необхідність оскарження таких рішень і відповідно збільшення тривалості судової процедури встановлення факту народження на ТОТ.

"З кожним роком кількість дітей, народжених на ТОТ, лише зростає. Це збільшує навантаження на суди. Складна процедура і час, що минає від моменту народження, ускладнює процес – адже дитині з віком потрібно не лише зареєструвати факт народження, а й підтвердити громадянство.

У результаті – діти ризикують залишатися без документів, захисту та опиняються під ризиком безгромадянства. Це ще раз підкреслює, наскільки важливо перевести реєстрацію таких народжень у спрощену адміністративну процедуру", – пояснює керівниця напряму допомоги біженцям, шукачам захисту та особам без громадянства БФ "Право на захист" Софія Кордонець.

Окрім того, у таких справах батькам дітей, народжених на тимчасово окупованих територіях, часто потрібна допомога адвоката, особливо в разі відмов. Адже для вирішення справи необхідне знання законодавства й підготовки документів.

Здебільшого юридична допомога – це платна послуга, яку не всі люди можуть собі дозволити. Водночас такі люди мають право скористатись послугами безоплатної правничої допомоги. Однак для цього необхідно підтвердити правовий статус, який гарантує таке право відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

Якщо в людини є документ, що посвідчує особу і документи, що підтверджують факт проживання на ТОТ або в зоні бойових дій, проблем із отриманням безоплатної правничої допомоги не виникає. Якщо ж в людини немає жодних документів (ніколи не оформляла їх або втратили під час бойових дій чи переміщення), можуть виникнути складнощі із підтвердженням права на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги. Відповідно таким людям можуть відмовити у її наданні.

Водночас, за словами психологині БФ "Голоси дітей" Наталії Сосновенко, яка працює з повернутими з окупації та депортації дітьми в офісі Омбудсана, час, коли дитина є недокументованою, може бути доволі травматичним для всієї сім'ї.

"Для батьків і самої дитини відсутність українського документа може створювати переживання "інакшості", небезпечного статусу. Дитина відчуває, що її існування потребує додаткового пояснення або виправдання. Така ситуація підвищує ризик стигматизації, особливо під час взаємодії з державними інституціями: школою, медичними установами, органами соціального захисту. Це формує у дитини глибинне послання: "Зі мною щось не так, моє місце у світі не гарантоване". Таке переконання може впливати на самооцінку, рівень довіри до людей та відчуття власної гідності", – зауважила фахівчиня.

На заваді реєстрації народжень стоїть ще й те, що станом на сьогодні в Україні немає пунктів перетину з ТОТ, тому сім'ям із дітьми надзвичайно важко виїхати. І хоча теоретично батьки можуть подати заяву через систему електронний суд, не виїжджаючи на підконтрольну Україні територію, вони не можуть отримати бланк свідоцтва про народження дитини. Замовити доставку оригіналу свідоцтва про народження на територію третьої країни батьки не можуть, так само як і отримати електронну копію документу. Окрім того, під загрозою може бути безпека людей через комунікацію з українською владою.

Правозахисники на практиці стикаються з історіями, коли батькам чи їхнім рідним складно зареєструвати народження дитини. Зокрема, це історія, наприклад, дівчинки Ані (ім'я змінене), яка народилася у місті Ясинувата, Донецької області у 2016 році. З документів батьки мали лише свідоцтво про її народження, видане ДНР. Мама Ані не мала жодних українських документів, а батько мав український паспорт. Вони проживали спільно, але офіційно не могли зареєструвати шлюб через відсутність документу, що посвідчує особу матері Ані.

Сім'я виїхала з Донецької області у 2017 році та оселилась у Куп'янську на Харківщині. У жовтні 2024 року дівчинка разом з бабусею (матір'ю батька) виїхала з Куп'янська до Харкова.

Жінка зверталась до РАЦСу, але там їй відмовляли у реєстрації народження онуки. До суду вона не могла звернутись самостійно. З 2017 року Аня лишалась без свідоцтва про народження на підконтрольній території України. Тільки коли жінка звернулась до адвокатів БФ "Право на захист", які надали безоплатну юридичну допомогу, їй вдалося звернутись до суду та отримати свідоцтво для онучки. При цьому судовий розгляд справи тривав 1,5 місяці.

Якщо батьки також не мають документів?

Проте це не лише стосується дітей – недокументованими можуть бути самі батьки. Під час виїзду з ТОТ люди часто втрачають документи, внаслідок чого їм потім важко підтвердити громадянство. Після російського вторгнення в Україну не всі архіви було оцифровано, тож деякі документи, що підтверджують громадянство, були втрачені, або вони залишаються в окупації. Через це і діти часто мають складнощі як з отриманням свідоцтва про народження, так і з підтвердженням належності до громадянства України.

"На окупованих територіях залишились українські діти, які ніколи не отримували українських паспортів. І зараз, приїжджаючи до України вже дорослими, їм важко довести належність до українського громадянства. Серед тих, хто має схожі труднощі: особи без громадянства, власники старих радянських паспортів, роми, бездомні тощо. Відповідно, діти таких людей теж стикаються з проблемами під час отримання свідоцтва про народження й часто роками живуть без документів", – зазначила керівниця напряму допомоги біженцям, шукачам захисту та особам без громадянства БФ "Право на захист" Софія Кордонець.

За даними дослідження БФ "Право на захист", станом на 2023 рік близько 236 тисяч осіб в Україні залишаються недокументованими. Це люди, які опиняються під ризиком безгромадянства. Тобто ситуації, коли їх не визнає громадянином жодна країна у світі.

Вони можуть роками жити в Україні без правового статусу й документів, що посвідчують особу. А щоб отримати статус особи без громадянства або підтвердити українське громадянство, їм потрібно проходити тривалі й складні процедури. Без документів вони не можуть офіційно працювати, отримати медичну допомогу чи навіть навчатись.

Світова практика та що слід зробити Україні

У світі вже давно існує чітка позиція, як держави мають поводитися з документами, виданими окупаційною владою. Міжнародний суд ООН та Європейський суд з прав людини сформулювали простий принцип: держава повинна визнавати такі документи, якщо їх невизнання порушує права людей.

Міжнародний суд ООН ще в справі про Намібію визначив: документи окупаційної влади треба визнавати, коли без цього люди не зможуть реалізувати свої базові права. Визнання документів не означає визнання самої окупаційної влади, як і визнання актів окупаційної влади у вузькому контексті захисту прав людини не легітимізує цю владу.

Отримання документів для таких дітей і батьків є не просто формальністю, а важливим етапом після виїзду з окупації.

"Отримання офіційного документа про народження для дітей, народжених під час окупації або внаслідок примусового переміщення, має значення набагато глибше, ніж проста бюрократична формальність. Це інструмент легітимації, який повертає родині її правовий і соціальний статус, а дитині – право бути визнаною частиною суспільства. Процес отримання свідоцтва запускає низку психосоціальних трансформацій, що мають вирішальне значення для відновлення безпеки, довіри та подальшого розвитку", – зазначила психологиня БФ "Голоси дітей" Наталія Сосновенко.

Через велику кількість незареєстрованих дітей в Україні та складнощів, з якими стикаються батьки, народжених на тимчасово окупованих територіях, правозахисні організації говорять про важливість змін. Зокрема, у січні цього року про необхідність запровадження адміністративної процедури визнання актів цивільного стану, які відбулися на ТОТ України, вже говорила Коаліція громадських організацій, що опікуються питаннями захисту прав постраждалих унаслідок збройної агресії проти України. Правозахисники, серед яких і БФ "Право на захист", звернулися до влади із закликом до змін.

Проте ситуація досі лишається незмінною: батьки українських дітей, народжених в окупації, змушені й надалі через суд реєструвати їхнє народження. У той час як адміністративна процедура могла б значно спростити життя таким сім'ям. Зрештою звертатись безпосередньо до РАЦСів набагато легше, ніж проходити усі судові процедури.

Анастасія Коваль, старша правова аналітикиня напряму допомоги особам без громадянства БФ "Право на захист", спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.